Гончарова Наталія Сергіївна — Вікіпедія

Наталія Сергіївна Гончарова
При народженні	рос. Наталья Сергеевна Гончарова
Народження	16 червня 1881(1881-06-16) Ладижино, Тульська губернія, Російська імперія
Смерть	17 жовтня 1962(1962-10-17) (81 рік)
	Париж[1]
Поховання	Кладовище в Іврі-сюр-Сенd
Країна	Російська імперія  Франція
Жанр	малярство
Навчання	Московське училище живопису, скульптури та зодчества
Діяльність	художниця, сценографка, художниця по костюмах, ілюстраторка, рисувальниця, модельєрка, письменниця, мисткиня
Напрямок	авангардизм
Роки творчості	1901[2] — 1962[2]
Вплив	Поль Гоген
Член	Синій вершник і Бубновий валет
Батько	Гончаров Сергій Михайловичd
У шлюбі з	Ларіонов Михайло Федорович[3]
Роботи в колекції	Національний музей «Центр мистецтв імені королеви Софії», Міннеаполіський інститут мистецтва, Музей Тіссен-Борнемісса, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк), Тейт, Національна галерея мистецтв, Музей мистецтва Метрополітен, Міський музей (Амстердам)[4][5], Історико-художній музей (Серпухов), Національні галереї Шотландіїd, Музей Соломона Гуггенгайма, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Російський музей, Пермська державна художня галерея, Музей Нової Зеландії Te Papa Tongarewad, Національна галерея, Третьяковська галерея, Державні художні зібрання Дрездена, Національна галерея Австралії, Національний музей сучасного мистецтва, Єкатеринбурзький музей образотворчих мистецтв, Raclin Murphy Museum of Artd, Паризький міський музей сучасного мистецтва, Michael C. Carlos Museumd[6], Лувр Абу-Дабі, Нова національна галерея, Hofstra University Museumd, Amgueddfa Cymru – Museum Walesd, Musée d'art moderne (Saint-Étienne)d, Альбертіна, Художня галерея Онтаріо, Strasbourg Museum of Modern and Contemporary Artd, Print Collectiond[7], Тель-Авівський музей мистецтв, Kunsthaus Zürichd, Державний музей образотворчих мистецтв Республіки Татарстан, Vyatskiy Art Museumd, Тульський обласний художній музей і Смоленський художній музей
Гончарова Наталія Сергіївна у Вікісховищі

Ната́лія Сергі́ївна Гончаро́ва (16 червня 1881, Ладижино, Тульська губернія, Російська імперія — 17 жовтня 1962, Париж, Франція) — російська художниця-авангардистка. Зробила значний внесок у розвиток авангардного мистецтва в Росії.

Народилася в селі Ладижино (Тульська губернія) 21 червня (4 липня) 1881 в сім'ї архітектора. Пов'язана з родом пушкінських Гончарових (двоюрідна правнучка дружини поета, Наталії Пушкіної-Ланської, до шлюбу Гончарової.

У 1900 познайомилася з Михайлом Ларіоновим, з яким пізніше взяла шлюб.

У 1901—09 Гончарова вчилася в Московському училищі малярства, скульптури і зодчества, де спочатку займалася скульптурою, а потім захопилася малярством, який вивчала під керівництвом К. О. Коровіна. У 1906 її роботи вперше демонструвалися на виставках за кордоном.

З 1914 року Гончарова почала працювати художницею театру — виконала оформлення постановки опери «Золотий півник» М. А. Римського-Корсакова на замовлення С. П. Дягілєва.

У 1915 році, прийнявши запрошення Дягілєва працювати художницею для Російських сезонів, Гончарова разом із чоловіком приїхала до Франції, де вони залишилися до кінця життя.

Померла Гончарова у Парижі 17 жовтня 1962. Істотна частина творчої спадщини Гончарової й Ларіонова була передана 1988-го в дар Третьяковській галереї.

Малярство і графіка Гончарової — спочатку імпресіоністська, потім вирішена у дусі фовізму — стоїть біля витоків російського футуризму. У 1907—11 їй вдалося — можливо, органічніше, ніж кому-небудь з сучасників, — з'єднати традиції «примітиву» (лубка, розписної вивіски і інших видів ізо-фольклору), так само як і традиції ікони, з новими авангардними віяннями. Особливе місце в її мистецтві займають жанрово-побутові теми («Косовиця», «Миття полотна»; обидві роботи 1910, Третьяковська галерея), а також релігійні мотиви (цикл із чотирьох частин «Євангелісти», 1911, Російський музей, Петербург). Грізно-апокаліптичною експресією вражають «Містичні образи війни» (літографії, випущені в 1915 у вигляді альбому). Розкладаючи форми видимого світу, художниця звернулася до кубофутуризму («Велосипедист», 1913, там само), примикала до винайденого її чоловіком безпредметному «лучизму», зберігаючи предметно-фігуративний початок. До найкращих зразків авангардного мистецтва належать оформлені Гончарової, часто в співавторстві з чоловіком, видання А. Є. Кручоних, В. В. Хлєбникова і інших поетів-футуристів («Світзкінця», «Гра в пеклі», «Взорваль», 1912—1913; і ін.).

Перетворюючи авангард на «мистецтво життя», Гончарова і Ларіонов займалися театром (проект артистичного кабаре «Рожевий ліхтар») і кіно (участь в зйомках першого російського футуристичного фільму «Драма в кабаре 13»; обидва — 1913—1914). Тому такий органічний був їх перехід до сценографії (на запрошення С. П. Дягілєва). Малярська пластика оформленої Гончаровою постановки опери М. О. Римського-Корсакова «Золотий півник» (1914) мала бучний успіх в Парижі. Працюючи в «Російських сезонах», Гончарова разом з чоловіком покинула Москву, в 1919 остаточно влаштувавшись в столиці Франції.

Театр був серцевиною її французького періоду (дизайн «Жар-птиці» І. Ф. Стравинського, 1926, і інших постановок дягильовської антрепризи); до «карнавального» світу театральної декорації і костюма нерідко примикають і станкові речі цих десятиліть, деколи експериментально-нефігуративні, деколи близькі вишуканому видовищу «ар деко» (поліптих «Іспанки», 1923—1924, Центр Ж. Помпіду, Париж, та інші зібрання).

Була членом «Бубнового валета», однією з творців іншого, радикальнішого художнього об'єднання, «Ослячого хвоста» (1911); входила також в «Союз молоді». Зазнала великого впливу П. Гогена.

Наталія Гончарова відома як художниця книги. Серед її робіт:

• Ілюстрації і оформлення «Слово о полку Ігоревім» (1923)^[8]
• Ілюстрації і оформлення «Казки про царя Салтана»(1921)^[9].

Частина книг з ілюстраціями Н. Гончарової перевидані в серії «Повернення книги».

18 червня 2007 року на вечірніх торгах аукціону «Christie's» у Лондоні картина Наталії Гончарової «Збір яблук» (1909) була продана за 4,948 млн фунтів стерлінгів (майже 10 млн доларів США), встановивши таким чином історичний рекорд вартості робіт художників-жінок^[10].

У 1900 познайомилася з М. Ф. Ларіоновим, що став її супутником життя і соратником у мистецтві (втім як художниця вона завжди зберігала творчу незалежність).

• Д.Е. Расовская. Эскизы Н.С. Гончаровой «Святой Борис» и «Святой Феодор» в собрании Одесского художественного музея // «Вестник Одесского художественного музея» №1.

• Гончарова Наталія Сергіївна. Біографія і творчість художника на Artonline.ru [Архівовано 3 лютого 2008 у Wayback Machine.]