Горленко Дмитро Лазаревич — Вікіпедія

Дмитро Горленко
Народився	1660(1660)
Помер	1731(1731)
Діяльність	офіцер
Учасник	Полтавська битва
Титул	шляхтич
Військове звання	полковник
Рід	Горленки
Батько	Лазар Горленко
Діти	Горленко Андрій Дмитрович і Пахомій Горленко

Дмитро́ Ла́заревич Горле́нко (1660—1731) — український державний діяч Гетьманської епохи. Полковник Прилуцького полку (1692–1708). Наказний гетьман козацького війська під час Північної війни (1705). Один із найближчих соратників гетьмана України Івана Мазепи.

Був одним із найближчих сподвижників гетьмана Івана Мазепи, активний прихильник розриву з Москвою. Учасник таємних політичних нарад козацької старшини з Мазепою в 1700-х роках.

1708 року був одним із тих полковників і старшин, що разом із гетьманом Іваном Мазепою уклали договір про союз із королем Швеції Карлом XII.

Після Полтавської битви 1709 року супроводжував гетьмана Івана Мазепу на еміграцію (в Бендери, Молдовське князівство, Османська імперія).

Після смерті гетьмана в 1709—1710 роках поряд з Пилипом Орликом і Андрієм Войнаровським був одним із кандидатів на гетьманство від українського козацтва, що перебувало на території Османської імперії та не визнало легітимності правління І. Скоропадського.

У 1711—1712 роках був членом емігрантської делегації на переговорах із султанським урядом у Стамбулі.

23 січня 1711 року як посол еміграційного уряду Пилипа Орлика підписав із Кримським ханатом Кайрський договір про оборонно-наступальний військовий союз Гетьманщини з Кримським ханством.

У 1711 і 1713 роках брав активну участь у походах мазепинців на Правобережну Україну.

Від 1712 року займався дипломатичною підготовкою повернення частини українських емігрантів до Війська Запорозького. Влітку 1714 року із родиною переїхав до Києва.

Від червня 1715 до 1730 року жив на засланні в Москві.

1730 року був амністований. 1731 року повернувся на Гетьманщину до родини в місто Прилуки.

Більшість його маєтків після 1709 року були пограбовані окупаційними залогами Московії.

• Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
• Кресін О. В. Горленко Дмитро Лазаревич [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

• Акты о козаках (1679—1716). В кн.: Архив Юго-Западной России, ч. 3, т. 2. К., 1868.
• Антонович В. Последние времена козачества на правой стороне Днепра. (1679—1716). В кн.: Антонович В. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. К., 1995.
• Битинський М. Мазепинці по Полтаві. Лондон, 1974.
• Горленко В. Записки Иоасафа Горленка, епископа Белгородского, и старинные заметки о роде Горленков. «Чтения в Историческом обществе Нестора летописца», 1892, кн. 6.
• Дабижа А. В. Роспись рода Горленков. «Киевская старина», 1886, № 6.
• Костомаров Н. Мазепинцы. В кн.: Костомаров Н. Руина. Мазепа. Мазепинцы. М., 1995.
• Кресін О. Мазепинці. К., 1994; Мельник Л. Дії гетьмана Пилипа Орлика і запорожців у 1710—1714 рр. та російська політика щодо України. В кн.: Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. К.-Черкаси, 1994.
• Кресін О. Політико-правова спадщина української політичної еміграції першої половини XVIII століття. К., 2002.
• Крупницький Б. Пилип Орлик на Правобережній Україні в 1711 р. «За державність», 1934, т. 4.
• Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. К., 2004.
• Пуле М. Малороссийские эмигранты при Петре Великом. «Вестник Европы», 1872, № 3.
• Шудря М. Богданович-Зарудний Самійло / Лицарі булави. — Київ: Видавництво «Велес», 2008.
• Feldman J. Polska a sprawa Wschodnia, 1709—1714. Krakow, 1926.