Гробниця — Вікіпедія

Гробни́ця — форма поховання, при якій останки покійного зберігають усередині споруди, а не під нею, як у випадку надгробку^[1]. Цей термін відповідає латинському «sepulcrum», грецькому «крипта», англійському «tomb».

• Поховальна камера — похоронна споруда з каменя, часто мегалітична за конструкцією, тривалий час слугувала склепом для послідовних поховань^[2] .
• Коридорні гробниці — тип гробниці епохи неоліту або доби бронзи, знайдені на території Європи.
• Шахтна гробниця — тип поховальної споруди у вигляді вузької і глибокої шахти з кам'яної породи. Знайдено Мікенські шахтові гробниці^[ru], шахтні гробниці в Месопотамії та у народів доколумбової Америки.
• Толоси, звані також купольними гробницями, були поширені в Греції, історично прийшли на зміну мікенських шахтних гробниць.
• Тумулуси, мегалітичні купольні гробниці у вигляді курганів.
• У Єгипті гробниці називалися мастабами. Гробницями також були єгипетські піраміди. Тіла поміщалися в саркофаги.
• Крипта — одне або кілька підземних склепінчастих приміщень, що служать для поховання та експонування мощей святих та мучеників.
• Склеп — назва гробниці у вигляді окремого будинку або підземного приміщення, в якому встановлюються труни.
• Усипальниця — склеп для поховання членів одного роду, однієї сім'ї або видатного діяча.
• Мавзолей — монументальний вид гробниці.

Гробницями також є багато стародавніх курганів.