Гуменюк Наталія Петрівна — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гуменюк.
Наталя Гуменюк
Наталя Гуменюк на Одеському міжнародному кінофестивалі, 2014
Народилася24 липня 1983(1983-07-24) (41 рік)
Біробіджан, РРФСР, СРСР
ГромадянствоУкраїна
Діяльністьміжнародна журналістика
Alma materІнститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка (2004) і Університет Еребруd (2006)
Знання мовукраїнська, російська і англійська
ЗакладГромадське телебачення
Нагороди
Сайтsofarsoclose.net
Не плутати з військовослужбовицею, капітаном 1 рангу Наталією Гуменюк.

Ната́ля Петрівна Гуменю́к — українська журналістка, документалістка, авторка; спеціалізується на висвітленні воєн і конфліктів. Співзасновниця та виконавча директорка Лабораторії журналістики суспільного інтересу[1]. Співзасновниця ГО «Громадське телебачення», у 2015—2019 була також головою цієї організації.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася в Біробіджані у 1983 році.

Закінчила Інститут журналістики КНУ ім. Шевченка (2000—2004 роки), де навчалася на відділенні міжнародної журналістики. У 2005—2006 здобула магістерський ступінь з міжнародної журналістики в університеті міста Оребро, Швеція.[2] У 2002—2004 роках була головною редакторкою незалежної студентської газети «Наша справа».

Початок журналістської діяльності

[ред. | ред. код]

У 2002—2003 роках — журналістка-міжнародниця на Новому каналі. У 2003 році — журналістка-міжнародниця 5 каналу. У 2004 році — працювала в Інформаційній агенції «ProfiTV». У 2003—2004 роках — журналістка-міжнародниця для програми Факти, ICTV. У 2005—2007 роках — керівниця міжнародного відділу, спеціальна кореспондентка телеканалу К1, авторка-ведуча програми «Один репортаж».[2]

З 2007 до кінця 2009 року очолювала міжнародний відділ телеканалу «Інтер»,[3] спеціальна кореспондентка.[2] В цей період, 2009 року, «Інтер» вперше серед українських телеканалів було номіновано на премію Еммі в номінації «Новини» за висвітлення війни у Південній Осетії (репортер — Руслан Ярмолюк).[4][5][6][7] 2009 року Гуменюк також стажувалася на телеканалі BBC World у програмі Hardtalk та у виданнях The Guardian та The Independent.[2][7]

Звільнення з телеканалу «Інтер»

[ред. | ред. код]

Наприкінці 2009 року її було звільнено з телеканалу «Інтер» без пояснення причин. Це викликало хвилю обурення її колег, які зібрали понад 70 підписів проти її звільнення. По тому деякі журналісти звільнились за власним бажанням (зокрема Роман Вінтонів).[8] Після звільнення не стала влаштовуватись в інші ЗМІ, стала фрілансером.[3][9][7]

У 2010—2011 роках була шеф-редактором проєкту «Наші» («Інтер», студія «07 Продакшн») — 15 телефільмів про українців, які з різних причин покинули Україну і стали успішними за кордоном (Норвегія, Бразилія, ПАР, Індія, Китай та ін.)[3][7] Наталя Гуменюк брала участь у пошуку спонсорів проєкту.[7]

Висвітлення Арабської весни

[ред. | ред. код]

Після того власним коштом поїхала висвітлювати події Арабської весни. На основі цих подорожей Наталя написала книжку репортажів «Майдан Тахрір»[10][11]. Почала працювати міжнародницею-фрілансеркою переважно для українських видань, таких як «Український тиждень», «Українська правда», «Esquire Україна», студія «1+1», радіо «Голос столиці», а також для деяких закордонних: OpenDemocracy Russia (Велика Британія), RTL-Netherlands, M6 (Франція).[3] Викладала курс «Міжнародні медіасистеми» Могилянської школи журналістики у Києві.[3]

Робота в команді Громадського телебачення

[ред. | ред. код]

У 2013 році стала одним з ініціаторів створення «Громадського телебачення».[12]

У травні 2015 року її обрали головою ГО «Громадське телебачення»[13]. Цю посаду Гуменюк обіймала чотири роки. З 20 грудня 2019 року журналістка виконувала обов'язки заступниці головного редактора з партнерств і керувала проєктом hromadske international[14][15].

Працюючи на Громадському, Наталя Гуменюк зосередилася на висвітленні війни на сході України, окупації Криму, а також міжнародних подій. Була ведучою англомовного проєкту The Sunday Show, який розповідає про Східну Європу для міжнародної аудиторії[16]. У лютому 2020 року вийшла її збірка «Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму», створена на основі поїздок упродовж 6 років на окупований півострів. Книга була перекладена російською та німецькою мовами[17].

На початку лютого 2020, Наталя звільнилася з Громадського через неприпустимість для неї непродовження контракту з головною редакторкою Ангеліною Карякіною. При цьому Гуменюк залишилася членом ГО «Громадське телебачення»[18].

Членкиня Ради з питань свободи слова та захисту журналістів з 6 листопада 2019 року[19]. Також є членкинею Незалежної медійної ради[20][21].

Дослідницька діяльність і розвиток журналістики суспільного інтересу

[ред. | ред. код]

У 2020 році разом із журналісткою Ангеліною Карякіною заснувала Лабораторію журналістики суспільного інтересу, яка є об'єднанням журналістів та соціологів, які прагнуть досягати конструктивної дискусії стосовно складних суспільних тем[22][23]. Лабораторія розпочала свою діяльність із дослідження ставлення українців до пандемії COVID-19 і вакцинації та розроблення рекомендацій для медіа, як створювати контент з цієї теми[24]. У 2021 році, до 30-ї річниці відновлення незалежності України, Лабораторія у співпраці із Суспільним створила документальний мультимедійний проєкт «Наші 30. Жива історія»[25].

Проєкти, засновані з початком широкомасштабного російського вторгнення

[ред. | ред. код]

Після розв'язання Росією повномасштабної війни, Гуменюк регулярно пише для таких міжнародних медіа, як The Guardian, The Washington Post, The Rolling Stone, Die Zeit, The Atlantic[26][1][27].

Наталя Гуменюк є керівницею проєкту «Життя війни» — мультимедійного онлайн-літопису про спротив українців у війні з Росією. Літопис формують матеріали, над якими працюють понад 30 незалежних журналістів та редакцій українських національних та регіональних медіа[28][29].

Гуменюк — співзасновниця, головна редакторка та провідна журналістка міжнародного проєкту «Свідчить Україна» — The Reckoning Project: Ukraine Testifies. Проєкт об'єднує українських і міжнародних журналістів, юристів та аналітиків, які збирають свідчення про злочини Росії в Україні, щоб формувати справи для судів, а також для створення медіа-проєктів для українських та іноземних ЗМІ. У межах «Свідчить Україна» Наталія Гуменюк разом із Енн Епплбаум створили статтю для видання The Atlantic про те, як російські окупанти мучили жителів українських містечок[30].

Наталя Гуменюк є однією з авторок Маніфесту сталого миру «Світ після нашої перемоги». Маніфест розробили представники українського громадянського суспільства (понад 20 авторів) та представили його під час 59-ї Мюнхенської безпекової конференції у лютому 2023 року[31].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Одружена з Петром Рузавіном, журналістом російського походження – колишнім журналістом російського телеканалу «Дождь» та репортером незалежного видання «Медіазона», для якого висвітлює події російського вторгнення в Україну після 24 лютого 2022[32][33].

Нагороди і визнання

[ред. | ред. код]
  • 2009 — лауреат відзнаки Фонду розвитку журналістики імені Анатолія Москаленка за здобутки в журналістиці.[34]
  • 2013 — срібна медаль у конкурсі художнього репортажу «Самовидець» (за репортаж «Як звучить пустеля там, де починається вода» — збірку емоційних нотаток з Йорданії, Єгипту, Ірану, Тунісу)[35].
  • 2017 — ввійшла до щорічного рейтингу New Europe 100, сформованого польською газетою Res Publica, Google, організацією Visegrad Fund і виданням Financial Times[36].
  • 2019 — ввійшла у топ-100 найвпливовіших жінок України від журналу «Фокус»[37].  
  • 2020 — збірка Наталі Гуменюк «Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму» ввійшла до рейтингу найкращих книжок 2020 року від Українського ПЕН в номінації «Подорожні нариси / репортажі»[38]; книга також отримала відзнаку в межах премії Best Book Award 2020[39].
  • 2021 —документальний фільм Максима Камєнева, Наталі Гуменюк та Анни Цигими «Вбивство Гонгадзе. 20 років у пошуках правди» для Суспільного переміг у номінації «Найкраща публіцистика» премії конкурсу професійної журналістики «Честь професії»[40].
  • 2022 — міжнародна нагорода для незалежних журналістів Free Media Awards — «за правдиві репортажі про жахи війни з різноманітних куточків України, як-от Харків, Буча, Миколаїв»[41].
  • У липні 2022 як виконавча директорка Лабораторії журналістики суспільного інтересу отримала міжнародну премію Democracy Award 2022, яку присуджує Національний фонд на підтримку демократії (NED).[42][43]

Книги

[ред. | ред. код]
  • Veni, Vidi, Scripsi: Світ у масштабі українського репортажу (збірник репортажів різних авторів) — Київ: Темпора, 2013.
  • Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції. — Київ: Політична критика. — 2015.
  • Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму. — Львів: Видавництво Старого Лева 2020.
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Гуменюк Наталія Петрівна

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Nataliya Gumenyuk - Ukraine. Fritt Ord (англ.). Процитовано 25 березня 2023.
  2. ↑ а б в г Наталя Гуменюк [Архівовано 4 травня 2014 у Wayback Machine.] — Могилянська школа журналістики.
  3. ↑ а б в г д Леся Ганжа. Наталя Гуменюк: Як бути журналістом-міжнародником на фрілансі [Архівовано 26 квітня 2014 у Wayback Machine.] // Редакторський портал, 16.09.2013.
  4. ↑ 2009 INTERNATIONAL EMMY® AWARDS NEWS & CURRENT AFFAIRS NOMINEES ANNOUNCED [Архівовано 13 грудня 2013 у Wayback Machine.] — International Emmy Awards. (англ.)
  5. ↑ Програма «Подробиці» номінована на Emmy! [Архівовано 4 травня 2014 у Wayback Machine.] // Інтер, 24.07.2009.
  6. ↑ Анна Безлюдная: «Номинация программы „Подробности“ на Эмми — это беспрецедентное событие для всей Украины» [Архівовано 4 травня 2014 у Wayback Machine.] // Комсомольская правда в Украине, 25.08.2009.
  7. ↑ а б в г д Марина Баранівська. Наталя Гуменюк: «Кожен з наших героїв — це людина, яка спромоглася на вчинок, не побоялася змінити своє життя» [Архівовано 2014-05-05 у Wayback Machine.] // Телекритика, 18.02.2011.
  8. ↑ За що звільнили Наталю Гуменюк? [Архівовано 27 квітня 2014 у Wayback Machine.] // Телекритика. Дуся, 15.12.2009.
  9. ↑ Гуменюк відповідає на запитання [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Телекритика. Дуся, 16.12.2009.
  10. ↑ Майдан Тахрір, Війна на три букви, Гудбай, імперіє. Найочікуваніші прем'єри Арсеналу. texty.org.ua (укр.). Процитовано 28 березня 2023.
  11. ↑ Наталя Гуменюк: Я не претендувала написати енциклопедію арабського світу. Читомо (укр.). 13 липня 2015. Процитовано 25 березня 2023.
  12. ↑ «Громадське ТБ» хоче вийти в ефір у вересні. Програмну раду очолює Скрипін [Архівовано 26 квітня 2014 у Wayback Machine.] // Телекритика, 11.06.2013.
  13. ↑ ГО «Громадське телебачення» оновлює керівний склад та розпочинає новий етап діяльності. Архів оригіналу за 1 квітня 2016. Процитовано 2 травня 2016.
  14. ↑ Наталя Гуменюк: Українські медіа зрозуміли важливість міжнародної журналістики, але бракує знань та кадрів. Європейська обсерваторія журналістики - EJO (амер.). 11 вересня 2015. Процитовано 28 березня 2023.
  15. ↑ Наталя Гуменюк йде з hromadske. hromadske.ua (укр.). 3 лютого 2020. Процитовано 10 січня 2023.
  16. ↑ Глава ОО Громадское телевидение Наталья Гуменюк вошла в список самых влиятельных женщин Украины. hromadske.ua (рос.). 21 жовтня 2019. Процитовано 28 березня 2023.
  17. ↑ «Загублений, але не втрачений» — Наталка Гуменюк про нову книгу та тихий голос окупаційної буденності в Криму. hromadske.ua (укр.). 27 лютого 2020. Процитовано 28 березня 2023.
  18. ↑ Наталя Гуменюк йде з «Громадського». detector.media (укр.). 3 лютого 2020. Процитовано 10 січня 2023.
  19. ↑ Указ Президента України від 6 листопада 2019 року № 808/2019 «Про Раду з питань свободи слова та захисту журналістів»
  20. ↑ Nataliya Gumenyuk – M100 SANSSOUCI COLLOQUIUM. www.m100potsdam.org. Архів оригіналу за 27 березня 2023. Процитовано 28 березня 2023.
  21. ↑ Члени – Незалежна медійна рада (укр.). Процитовано 28 березня 2023.
  22. ↑ Nataliya Gumenyuk | Wilson Center. www.wilsoncenter.org (англ.). Процитовано 26 березня 2023.
  23. ↑ Gumenyuk, Nataliya. Nataliya Gumenyuk. The Atlantic (амер.). Процитовано 25 березня 2023.
  24. ↑ Більше половини українців вважають вакцинацію від COVID-19 потрібною – опитування. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 10 січня 2023.
  25. ↑ Той день, коли. В Україні випустили документальний фільм про день відновлення Незалежності. nv.ua (укр.). Процитовано 10 січня 2023.
  26. ↑ Nataliya Gumenyuk – M100 SANSSOUCI COLLOQUIUM. www.m100potsdam.org. Архів оригіналу за 27 березня 2023. Процитовано 27 березня 2023.
  27. ↑ Focus: The Reckoning Project: Ukraine Testifies. iwpr.net (англ.). Процитовано 15 січня 2023.
  28. ↑ Наталія Гуменюк | Journalists at WAR. Премія імені Георгія Ґонґадзе (укр.). Процитовано 25 березня 2023.
  29. ↑ Nataliya Gumenyuk: Frontline Reporting on Ukraine's War for Democracy (укр.), процитовано 13 березня 2023
  30. ↑ s.r.o. 2022, MAXX Creative. Наталія Гуменюк: «Бувають трагедії, а бувають – злочини, які здійснювали конкретні люди. Саме так було в Ягідному». radioukrajina.cz (укр.). Процитовано 26 березня 2023.
  31. ↑ grntmedia (21 лютого 2023). Маніфест сталого миру “Світ після нашої перемоги”. ҐРУНТ (укр.). Процитовано 28 березня 2023.
  32. ↑ Голова «Громадського» вийшла заміж за російського друга «ДНР» [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.] Народна правда, 15.08.2017
  33. ↑ discours.io. Discours (рос.). Процитовано 25 березня 2023.
  34. ↑ Гуменюк — найкраща журналістка 2009 року [Архівовано 4 травня 2014 у Wayback Machine.] // Телекритика. Дуся, 01.03.2010.
  35. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 31 березня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  36. ↑ Семеро українців увійшли до Топ-100 новаторів Європи, опублікованого Financial Times. detector.media (укр.). 24 листопада 2017. Процитовано 27 березня 2023.
  37. ↑ Кумиры и мастера. 100 самых влиятельных женщин. ФОКУС (рос.). 21 жовтня 2019. Процитовано 26 березня 2023.
  38. ↑ Український ПЕН назвав найкращі українські книжки 2020 року. detector.media (укр.). 28 грудня 2020. Процитовано 27 березня 2023.
  39. ↑ Соколова, Сенцов, Гуменюк та ще низка медійників стали лауреатами премії від Львівського BookForum. detector.media (укр.). 18 вересня 2020. Процитовано 27 березня 2023.
  40. ↑ медіа», «Детектор (25 травня 2021). «Честь Професії-2021»: хто отримав нагороду конкурсу професійної журналістики. detector.media (укр.). Процитовано 26 березня 2023.
  41. ↑ Ukrainian journalists, photographers and media to receive five Free Media Awards for 2022 from the Fritt Ord Foundation and the ZEIT-Stiftung. Fritt Ord (англ.). Процитовано 10 січня 2023.
  42. ↑ Ukraine’s Public Interest Journalism Lab Rethinks Reporting During War. NATIONAL ENDOWMENT FOR DEMOCRACY (амер.). 31 травня 2022. Процитовано 28 березня 2023.
  43. ↑ Чотири українські громадські організації отримають у США міжнародну премію Democracy Award 2022. cs.detector.media (укр.). 6 червня 2022. Процитовано 28 березня 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гуменюк Наталія Петрівна
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гуменюк_Наталія_Петрівна&oldid=42829432