Гуміново-кислотна гіпотеза брикетування бурого вугілля — Вікіпедія

Гуміново-кислотна гіпотеза брикетування бурого вугілля — гіпотеза брикетування, що пояснює зчеплення частинок вугілля при брикетуванні гуміновими кислотами, що являють собою колоїди і мають сильно виражений полярний характер.

Гумінові кислоти — це речовини, що вилучаються із вугілля слабкими розчинами лугів. Найбільший вихід гумінових кислот спостерігається у молодого бурого вугілля. Він зменшується зі збільшенням ступеня вуглефікації. Чим більше вихід гумінових кислот, тим краще брикетується вугілля.

Відповідно до цієї гіпотези, молекули гумінових кислот, завдяки сильним диполям, сприяють прояву молекулярних сил зчеплення між частинками при їх тісному зіткненні один з одним при пресуванні.

Численні дослідження брикетування залишкового вугілля після видалення з нього гумінових кислот показали, що брикетна здатність його може як поліпшуватися, так і погіршуватися. Досвіди по одержанню міцних брикетів з матеріалів, що не містять гумінових кислот, наприклад лігніну (відходу гідролізного виробництва), говорять про те, що гумінові кислоти не можуть бути зв'язувальною речовиною при брикетуванні вугілля і торфу.

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Святец И. Е., Агроскин A. A. Бурые угли как технологическое сырье. — М.: Недра, 1976. (рос.)
  • В. І. Саранчук,М. О. Ільяшов, В. В. Ошовський, В. С. Білецький. Хімія і фізика горючих копалин. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — с. 600. ISBN 978-966-317-024-4
  • Білецький В. С., Олійник Т. А., Смирнов В. О., Скляр Л. В. Техніка та технологія збагачення корисних копалин. Частина ІІІ. Заключні процеси. — Кривий Ріг: Криворізький національний університет, 2019. — 220 с.