Гірник (місто) — Вікіпедія

Гірник
Герб Гірника
Основні дані
Країна	Україна
Область	Донецька область
Район	Покровський район
Тер. громада	Курахівська міська громада
Засноване	1938
Статус міста	з 1958 року
Населення	▼ 11 822 (2024)[1]
Площа	5,1 км²
Густота населення	2031 осіб/км²
Поштові індекси	85487—85488
Телефонний код	+380-6237
Координати	48°03′ пн. ш. 37°22′ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря	195 м
Водойма	р. Вовча
Назва мешканців	гірничча́нин, гірничча́нка, гірничча́ни
Відстань
Найближча залізнична станція	Курахівка
До станції	2,5 км
До обл./респ. центру
- фізична	31,1 км
- залізницею	77 км
- автошляхами	46,3 км
До Києва
- фізична	563 км
- залізницею	825 км
- автошляхами	661 км
Міська влада
Адреса	85400, Донецька обл., Селидівська міськрада, м. Гірник, вул. Володимирська, 2
Вебсторінка	Гірницька міськрада
Міський голова	Коваленко Сергій Володимирович
Гірник у Вікісховищі Карта Гірник Гірник

Гірни́к — місто Курахівської міської громади Покровського району Донецької області, Україна. Розташоване поблизу залізничної станції Цукуриха, у західній частині області на річці Вовчій (притока Самари, басейн Дніпра).

Засноване в 1938 році як шахтарське селище Соцгородок. Поклади вугілля на території сучасного міста були виявлені в середині XIX століття. Тоді тут з'явилися перші дрібні поміщицькі і селянські копальні. Широке освоєння вугільних родовищ почалося в 30-х роках ХХ століття. До 1941 року було побудовано 3 шахти, населення селища становило 5,0 тис. чоловік. Працювали два магазини, середня школа, амбулаторія, клуб.

У 1958 році Соцгородок і прилеглі селища Комсомольський, Октябрський, Першотравневий, Перемога і Промплощадка перетворені в місто із сучасною назвою. У післявоєнні роки тут споруджені шлакоблоковий завод (закритий у 2008 р), комбінат будівельних виробів, хлібокомбінат (закритий у 2002 р).

29 жовтня 2014 року співробітники СБУ в місті затримали групу — трьох бойовиків, котрі брали участь у бойових діях на боці терористичної організації «ДНР», які зберігали арсенал зброї й набоїв^[2].

13 лютого 2015 року проросійські бойовики обстріляли місто з установок РСЗВ «Град», загинули 3 людини^[3].

27 вересня 2015 року у місті демонтовано пам'ятник Леніну.

30 вересня 2018 року в місті Гірник побудували нову телевізійну вежу висотою 190 метрів. Ця вежа є найвищою за часів незалежності України. Вона призначена для трансляції українських телепрограм на тимчасово окуповану територію Донецької області^[4].

12 грудня 2022 року внаслідок обстрілу окупантами загинули 2 мешканців та поранено 10 людей^[5]

28 жовтня 2024 року місто стало окупованим російськими військами^[6].

За переписом 1959 р. — 14,2 тис. осіб.

У наш час:

• 14,207 тис. жителів (2001),
• 13,4 тис. чоловік — на початок 2004 року.

За даними перепису 2001 року населення міста становило 14246 осіб, із них 15,87 % зазначили рідною мову українську, 83,81 %— російську, 0,11 %— білоруську, 0,03 %— вірменську, 0,01 %— циганську, румунську, грецьку та угорську мови^[7]

Динаміка зміни населення Гірника за роками^[8]:

Видобуток кам'яного вугілля (ДВАТ Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля»). Шахта «Гірник» не експлуатується. Більше 60 % зайнятих в народному господарстві працюють в промисловості.

• Спортклуб імені Шведченка (вул. Донецька)
• Палац культури (вул. Донецька)
• Гірницька міська лікарня (вул. Свободи)
• ЗОШ № 19
• ЗОШ №17
• ЗОШ №18
• Музична школа
• Палац дитячої та юнацької творчості (вул. Прокоф'єва)

3 загальноосвітніх школи, музична школа, 3 дитячих сади, лікарня, будинок культури, стадіон, Палац дитинства, спортивний клуб.

• Шмалько Олександр Васильович (1961—2015) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017^[9]

• Шахтарський край: місто Гірник [Архівовано 17 вересня 2012 у Wayback Machine.]

• Гірник — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР [Архівовано 11 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
• Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
• Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
• Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
• Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
• Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
• Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.

Цукурине	Українськ, Лісівка
Ізмайлівка		Желанне Перше Желанне Друге
	Курахівка	Зоряне