Давньоруська народність — Вікіпедія

Було запропоновано приєднати статтю Давньоруська етнокультурна спільність до цієї статті або розділу, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з листопада 2018.

Давньоруська народність — історична концепція радянських істориків, згідно якої за доби Київської Русі протягом IX—X ст. унаслідок зближення і злиття виникла етнічна і мовна єдність східнослов'янських племен^[1].

Ще в дорадянський період під впливом шовіністичних та імперських чинників царизму поширювалась думка про спільність походження росіян, білорусів і українців, утверджувалась царська теорія про єдиний «русский» народ^[2][3]. Відтак, об'єднання та асиміляція українців, росіян та білорусів Москвою в Російській імперії, а пізніше в СРСР вважалося прогресивним процесом поновлення «історичної справедливості». Таким чином, від самого початку виникнення ідея давньоруської народності була значною мірою політично вмотивованою — в її утвердженні та поширенні, в тому чи іншому вигляді, були зацікавлені російські шовіністичні, імперські кола Російській імперії та пізніше — СРСР.^[4] Історичні науки у західних європейських державах ніколи так особливо не приділяли уваги темі відповідних народностей, які б раніше населяли території цих держав, як радянська історична наука приділяла увагу та розвивала тему давньоруської народності. Концепція давньоруської народності є спробою ідеологічного обґрунтування підкорення Москвою інших східнослов'янських етносів. Посилаючись на колись нібито єдиний давньоруський народ, сучасні прихильники «єдиної та неділимої» і загальноросійськоі ідеї намагаються обґрунтувати необхідність русифікації українців та білорусів та відновлення Російської імперії бодай у межах її слов'янського ядра.^[5]

Не заперечуючи тези, що етнічним субстратом російського населення центральних та північно-східних земель стали, крім слов'янських племен словенів, кривичів, в'ятичів і східних сіверян, частково угро-фінські та балтійські племена — меря, мурома, весь, голядь та ін., офіційна радянська наука висунула в 1950-х pp.^[6] концепцію спільного походження трьох східнослов'янських народів — російського, українського й білоруського, які, мовляв, складали колись «єдину древньоруську (чи „руську“) народність», а формування тих народів з цієї народності почалося щойно після розпаду Київської Русі.^[1] Пропаганда радянської концепції «єдиної древньоруської народності» старалася оминати увагою культурні відмінності різних слов'янських племен Русі, на які навіть вказано у тексті «Повісті врем'яних літ».^[7][8] Ця концепція була стверджена в офіційній урядово-партійній тезі, що «єдиний руський народ», «далекий предок російської, української та білоруської, націй», утворився вже в 10—11 ст., але процес його формування був перерваний пізнішими історичними умовами (зокрема монгольською навалою), внаслідок яких згодом, у 14—15 ст., сформувалися три окремі «братні» народності: великоруська, українська й білоруська. За цією концепцією, російська (великоруська) народність склалася щойно в 14—15 ст. в районі Великого Новгорода і Волго-Оцького межиріччя з центром у Владимирі на Клязьмі і потім у Москві, в період піднесення останньої і поступового об'єднання навколо неї всієї Північної і Північно-Східної Русі, тобто Московщини.

Противники теорії «давньоруської народності» вважають, що за історично короткий час (одне — два століття) на величезних просторах не могла сформуватися єдина народність і за такий же приблизно час — розпастися. Так як мова йде про події та процеси, які відбувались в епоху Середньовіччя, а не в епоху Давнини ( межа між цими епохами - 476 рік н.е.), очевидно, що словосполучення ,, давньоруська народність'' є ідеологічним штампом, а не науковим терміном. Територіальна єдність Київської Русі була відносною, так як існувала власне Русь, яка охоплювала головним чином майбутню українську етнічну територію, і території, залежні від власне Русі. В умовах панування натурального господарства вона набула форми конгломерату різних племен і народів разом з балтськими, тюркськими та фінно-угорськими племенами. Її територія була заселена нерівномірно, а окремі частини розділені широкими і непрохідними лісами та болотами. Спільність мови, релігії, культури виявлялася лише на офіційному, над-етнічному рівні. Східнослов'янські діалекти розрізнялися між собою не менше, ніж сучасні українська, російська і білоруська мови. Практично неможливо довести існування давньоруської народності як традиційно визначеної народності з всіма необхідними для неї ознаками спільної території, мови, спільного економічного життя і спільної культури.^[9][4]

Прихильники теорії давньоруської народності вважають, що такі ознаки були притаманні для населення Київської Русі.^[10]

На думку істориків — противників концепції «давньоруської народності», у Київській Русі існували три окремі східнослов'янські єдності, які в наступних віках дали початок трьом народностям: російській, українській та білоруській^[11]. Враховуючи, що східнослов'янські племена проживали певний проміжок часу на території спільної держави — Русі, можна припускати, що між ними відбувався деякий, певний процес зближення та консолідації. Однак, навіть прихильники концепції давньоруської народності погоджуються з думкою, що процеси етнокультурної консолідації в Русі повністю не завершились і через те давньоруська народність була відносно неоднорідною.^[12] Вчені Володимир Ричка та Петро Толочко запропонували вживати термін «давньоруська етнокультурна спільність» замість терміну «давньоруська народність».^[13] Якщо погоджуватись з концепцією давньоруської народності, то треба вважати, що вона була настільки неоднорідною, що, наприклад, тільки її розселення на територіях колишніх спільних держав Литовського князівства та пізніше — Речі Посполитої в однакових історичних умовах спричинило утворення двох окремих народів — українського та білоруського. Концепцію давньоруської народності також використовують російські шовіністичні кола для продукування численних міфів щодо української мови, зокрема, що українська мова виникла внаслідок ополячування російської мови.

• Давньоруська мова
• Міфи щодо української мови
• Пам'ятки української мови
• Народність
• Росіяни
• Загальноросійська ідея
• Давньоруська етнокультурна спільність
• Русь (народ)
• Східні слов'яни

• Юсова Н. М.  Давньоруської народності концепція [Архівовано 27 березня 2013 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 275. — ISBN 966-00-0405-2.
• Юсова Н. М. Давньоруської народності концепція [Архівовано 5 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

• Ефименко А. Я. История украинского народа, вып. 1-2. СПб. : Изд. Акц. Общ. "Брокгауз-Ефрон", 1906. - (История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время)

Вып. 1 – 1906. – 192 с., [12] л. ил.

Вып. 2 – 1906. – с. 193-391, [12] л. ил.

• Ефименко А. Я. История украинского народа / Составитель и автор историческо-биографического очерка В. А. Смолий. Примеч. Н. Н. Яковенко. ‒ К.: Лыбидь, 1990. ‒ 512 с.
• Мавродин В. В. Основные этапы этнического развития русского народа. «Вопросы истории», 1950, № 4;
• Довженок В. И. К вопросу о сложении древнерусской народности. В кн: Доклады VI научной конференции Института археологии АН УССР. К., 1953;
• Рыбаков Б. А. Древние русы. К вопросу об образовании ядра древнерусской народности… «Советская археология», 1953, т. 17;
• Булаховський Л. А. Питання про походження української мови. К., 1956;
• Гуслистий К. Г. Вопросы истории Украины и этнического развития украинского народа. К., 1963;
• Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусского языков. Историко-диалектический очерк. Л., 1972;
• Німчук В. В. Походження і розвиток мови української народності. В кн.: Українська народність: Нариси соціально-економічної і етнополітичної історії. К., 1990;
• Толочко П. П. Київська Русь. К., 1996;
• Седов В. В. Древнерусская народность. М., 1999;
• Етнічні процеси у середньовічному слов'янському світі. «УІЖ», 2001, № 3.

• Леонід Залізняк Про давньоруську народність та її прибічників в Україні [Архівовано 3 липня 2019 у Wayback Machine.]
• Наталія Юсова Олексій Шахматов як фундатор концепції давньоруської народності [Архівовано 15 лютого 2019 у Wayback Machine.]
• Наталія Юсова Генеза концепту «давньоруська народність» в радянській історичній науці [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Наталія Юсова. Питання щодо «спільноруськості» Київської Русі у доробку Мирона Кордуби [Архівовано 15 лютого 2010 у Wayback Machine.]
• Проблематика походження східних слов'ян. Давньоруська народність: міф чи правда? [Архівовано 18 січня 2013 у Wayback Machine.]
• Коли ж народився український народ?
• Наталія ЮСОВА. Історіографічна «правдивість» у «новій книзі про головне». Деякі зауваги у зв'язку з виходом книги: П. П. Толочко. Древнерусская народность: воображенная или реальная. — СПб.: «Алетейя», 2005. — 218 с., ил. — Серия «Славянская библиотека») [Архівовано 3 липня 2019 у Wayback Machine.]
• П. П. Толочко. Давньоруська етнокультурна спільність [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Кирило Галушко. Парк радянського періоду. Новий довгоочікуваний посібник з історії України для вишів, рекомендований відомством Дмитра Табачника, повертає нас у 1937 рік [Архівовано 3 липня 2019 у Wayback Machine.]
• Первісна історія України. Розділ 12. Проблема давньоруської народності
• Леонід Залізняк. Давньоруська народність: нова версія старого міфу [Архівовано 25 січня 2018 у Wayback Machine.]