Денніс Джонсон — Вікіпедія

Денніс Джонсон
Dennis Johnson
Завершив кар'єру
захисник
Особисті дані
Прізвиська:	Ді Джей (англ. DJ)
Зріст:	193 см
Вага:	84 кг
Громадянство:	США
Народився:	18 вересня 1954(1954-09-18)
	Сан-Педро[d], Лос-Анджелес, Каліфорнія, США
Помер:	22 лютого 2007(2007-02-22) (52 роки)
	Остін, США
Драфт:	2 раунд / 29 номер, 1976 рік, «Сіетл Суперсонікс»
Статистика в НБА
Очки:	15535 (14,9 за гру)
Передачі:	5499 (5,0 за гру)
Перехвати:	1477 (1,3 за гру)
Виступав за команди
«Сіетл Суперсонікс» (1976—1980) «Фінікс Санз» (1980—1983) «Бостон Селтікс» (1983—1990)
Тренував команди
1999—2000 «Ла-Кросс Бобкетс» 2003 «Лос-Анджелес Кліпперс» 2004—2005 «Флорида Флейм» 2005—2007 «Остін Торос»
Особисті нагороди та досягнення 3-разовий Чемпіон НБА (1979, 1984, 1986) Найцінніший гравець фіналу НБА (1979) 5-разовий учасник Матчу всіх зірок НБА (1979–1982, 1985) Перша збірна всіх зірок НБА (1981) Друга збірна всіх зірок НБА (1980) 6 разів обирався до першої збірної всіх зірок захисту (1979–1983, 1987) 3 рази обирався до другої збірної всіх зірок захисту (1984–1986) Ігровий №3 закріплений командою «Бостон Селтікс»
Баскетбольна Зала Слави
Денніс Джонсон у Вікісховищі

Денніс Вейн Джонсон (англ. Dennis Wayne Johnson, 18 вересня 1954, Лос-Анджелес — 22 лютого 2007, Остін) — американський професіональний баскетболіст, що грав на позиції захисника за декілька команд НБА, зокрема за «Бостон Селтікс», яка навіки закріпила за ним ігровий №3. Триразовий чемпіон НБА. Згодом — баскетбольний тренер.

2010 року введений до Баскетбольної Зали слави (як гравець).^[1]

На університетському рівні грав за команду Гарбор Коледж (1972–1975) та Пеппердін (1975–1976).^[2] Ще після школи не вважався талановитим гравцем та у всіх командах отримував малу кількість ігрового часу.^[2] Однак уже в другому коледжі демонстрував солідні цифри у 15,7 очок за гру.^[3]

1976 року був обраний у другому раунді драфту НБА під загальним 29-м номером командою «Сіетл Суперсонікс». Професійну кар'єру розпочав 1976 року виступами за тих же «Сіетл Суперсонікс», захищав кольори команди із Сіетла протягом наступних 4 сезонів. У своєму дебютному сезоні набирав 9,2 очка за гру, будучи резервним гравцем Сліка Воттса та Фреда Брауна.^[3] Команда здобула лише 40 перемог у сезоні, через що головний тренер Білл Расселл був змушений подати у відставку. Наступного сезону команда програла 17 матчів з перших 22, після чого був звільнений головний тренер Боб Гопкінс. Наступний головним тренером «Сіетла» став Ленні Вілкенс, який відразу ж зробив Джонсона гравцем стартової п'ятірки.^[2] Саме в цей період гравець отримав прізвисько «Ді Джей» від оголошувача на арені, для того, щоб відрізняти всіх Джонсонів у команді (інші гравці Джон Джонсон та Вінні Джонсон отримали відповідно прізвиська «Джей Джей» та «Ві Джей»).

Наступного сезону допоміг команді здобути 47 перемог у сезоні та пробитися до плей-оф. У першому раунді плей-оф «Сіетл» переміг «Лос-Анджелес Лейкерс», у другому — «Портленд Трейл-Блейзерс», а у фіналі Західної конференції — «Денвер Наггетс». У фіналі НБА «Сіетл» зустрівся з «Вашингтон Буллетс» та вів у рахунку 3—2. У третьому матчі Джонсон зробив 7 блок-шотів, що стало рекордом НБА серед захисників.^[4] Серія дійшла до сьомого матчу, де перемогу святкував «Вашингтон», а сам Джонсон провалив матч, не влучивши жодного разу зі своїх 14-и спроб.^[5]

Наступного року «Сіетл» знову зустрівся з «Вашингтоном» у фіналі й цього разу виграв у серії з п'яти матчів. А нагороду Найціннішого гравця Фіналу НБА отримав саме Джонсон.^[2]

Наступного сезону Джонсон вдруге зіграв на матчі всіх зірок НБА та дійшов з командою до фіналу Західної конференції.^[3] Там сильнішими виявилися «Лос-Анджелес Лейкерс» з такими зірками у складі як Джамал Вілкс, Меджик Джонсон та Карім Абдул-Джаббар.

З 1980 по 1983 рік також грав у складі «Фінікс Санз», куди був обміняний на Пола Вестфала та драфт-піки. Під час перебування у Фініксі двічі виступав на матчах всіх зірок та був першою атакувальною опцією у «Санз».^[3]

Останньою ж командою в кар'єрі гравця стала «Бостон Селтікс», до складу якої він приєднався 1983 року і за яку відіграв 7 сезонів. Він приєднався до найкращої передньої лінії в лізі, яку уособлювали Ларрі Берд, Роберт Періш та Кевін Макгейл.^[6] Граючи раніше на позиції атакуючого захисника, в Бостоні Джонсон змінив амплуа на розігруючого захисника.^[7] 1984 року допоміг команді стати чемпіоном НБА, вдало зігравши у фіналі проти Меджика Джонсона,^[7] коли «Селтікс» виграли 4—3 у «Лейкерс».

Наступного сезону ці ж команди знову зустрілись у фіналі. Проте цього разу перемогу святкували «Лейкерс».

У сезоні 1985—1986 «Бостон» знову демонстрував впевнену гру, дійшовши до фіналу НБА. Там «Селтікс» зустрілись з «Х'юстоном», лідерами якого були «Вежі-близнюки» Ральф Семпсон та Хакім Оладжувон. «Бостон», якого повів найцінніший гравець фіналу Ларрі Берд, виграв серію, яка склалась з шести матчів.^[8]

Наступного сезону у плей-оф «Бостон» зіткнувся з великим опором «Мілвокі Бакс» у півфіналі Східної конференції. Врешті, пройшовши до фіналу конференції, «Селтікс» перемогли амбітних «Детройт Пістонс». Серія супроводжувалась напруженими матчами та боротьбою Білла Леймбіра з Бердом і Перішем,^[9] а також Денніса Родмана з Джонсоном.^[7] У фіналі НБА «Бостон» вчергове зустрівся з «Лейкерс» та програв серію 2—4.^[10]

Наступні три сезони були розчаровуючими для команди. Старіюча команда ледве пробивалася до плей-оф, де вилітала в першому ж раунді. Індивідуальна статистика Джонсона погіршувалась разом з командною. Після сезону 1989—1990 гравець завершив кар'єру.^[11]

Після завершення ігрової кар'єри став скаутом «Бостон Селтікс».^[2]

З 1993 по 1997 рік працював асистентом головного тренера «Бостона».^[12]

1999 року став головним тренером команди «Ла-Кросс Бобкетс», в якій пропрацював до 2000 року.

Протягом 2003 року очолював тренерський штаб команди «Лос-Анджелес Кліпперс».

Протягом 2004—2005 років очолював тренерський штаб команди «Флорида Флейм».

Останнім місцем тренерської роботи була команда «Остін Торос», головним тренером якої Денніс Джонсон був з 2005 по 2007 рік.

Джонсон був у шлюбі з дружиною Донною 31 рік. У подружжя було троє дітей: Двейн, Деніз та Деніел.^[13]

20 жовтня 1997 року був арештований через погрози ножем дружині та 17-річному сину.^[14] Згодом дружина відкликала заяву і обвинувачення були зняті.^[15]

22 лютого 2007 року під час тренування команди «Остін Торос» у Джонсона стався серцевий напад.^[12] Незважаючи на термінову госпіталізацію, лікарі не змогли його врятувати і він помер.

• Профіль на hoophall.com
• Профіль на nba.com