Держбанк СРСР — Вікіпедія

Державний банк СРСР
Штаб-квартира	СРСР, Москва, вул. Неглинна, 12
Дата заснування	1923
Президент (голова)	Шейнман Арон Львович, Туманов Микола Гаврилович, П'ятаков Юрій Леонідович, Калманович Мойсей Йосипович, Мар'ясін Лев Юхимович, Кругликов Соломон Лазарович, Гричманов Олексій Петрович, Булганін Микола Олександрович, Nikolai Sokolovd, Булганін Микола Олександрович, Yakov Golevd, Vasily Popovd, Булганін Микола Олександрович, Alexander Korovushkind, Посконов Олексій Андрійович, Mefody Sveshnikovd, Алхімов Володимир Сергійович, Деменцев Віктор Володимирович, Nikolai Garetovskyd, Геращенко Віктор Володимирович, Andrei Zverevd і Шейнман Арон Львович
Країна	СРСР
Вебсайт	cbr.ru/currency_base/GosBankCurs/​(рос.)
Валюта	Радянський карбованець
Держбанк СРСР у Вікісховищі

Державний банк СРСР (до 1923 року Державний банк РРФСР) — з 1987 року центральний банк Радянського Союзу^[1], до цього часу — єдиний емісійний, касовий та розрахунковий центр СРСР, основний банк кредитування й фінансування народного господарства й населення^[2].

Державний банк СРСР був єдиною централізованою системою, яка безпосередньо підпорядковувалась Раді міністрів СРСР. Він був єдиним емісійно-касовим та розрахунково-кредитним центром країни: монопольно здійснював емісію грошей, керував готівково-грошовим оборотом, проводив безготівкові розрахунки, короткострокове кредитування всіх основних галузей народного господарства і довгострокове кредитування сільського господарства, на нього було покладено касове виконання державного бюджету. В процесі реалізації покладених на нього функцій Держбанк СРСР здійснював загальнодержавний контроль за виконанням підприємцями та організаціями встановлених для них планів виробництва й реалізації продукції та за додержанням фінансової дисципліни^[3].

Упродовж 1917—1920 років уряд СРСР проводив політику з ліквідації грошового обороту в країні. З січня 1920 року в країні не існувало банків. Ситуація змінилась із початком проведення в середині 1921 року нової економічної політики. Для відновлення товарно-грошових відносин необхідно було відновити кредитну систему в країні^[4].

15 жовтня 1921 року був створений Державний банк РРФСР з капіталом у розмірі 2 трлн карбованців. Свою діяльність банк розпочав 16 листопада 1921 року. Основними цілями діяльності Держбанку були: відновлення грошового обороту й контроль за його здійсненням; сприяння розвитку промисловості, сільського господарства й товарообороту^[4]. Декретом РНК РРФСР від 11 жовтня 1922 року Держбанку було надано право емісії банківських квитків^[5]. З початком емісії червонців почалась грошова реформа, в результаті якої було припинено гіперінфляцію^[6]. У подальшому банку було надано право випуску державних казначейських квитків та розмінної монети^[2].

Держбанк РРФСР здійснював низку банківських операцій: видачу позик, відкриття онкольних кредитів із забезпеченням товарами й товарними документами, облік векселів, купівля-продаж цінних паперів, вкладні, валютні, переказні й інші операції. У цей час банком через значні темпи інфляції в країні був встановлений високий відсоток за позиковими операціями, який становив 8 % для державних та 12 % для приватних підприємств на місяць^[4].

1923 року Державний банк РРФСР був реформований на Державний банк СРСР^[2]. Кількість відділень Держбанку СРСР з 1923 до 1925 року збільшилась майже удвічі (з 251 до 448)^[7].

У березні 1950 року було встановлено золотий зміст карбованця в розмірі 0,222168 грамів чистого золота^[6]. 23 квітня 1954 року Держбанк було виділено зі складу Міністерства фінансів СРСР^[8]. У квітні 1959 року у зв'язку з реорганізацією кредитної системи Держбанку була передана частина операцій Сільгоспбанку, Цекомбанку й комунальних банків. З 1960 року Держбанк почав складати плани кредитування довгострокових внесків. У травні 1961 року була проведена грошова реформа, під час якої нові грошові знаки були обміняні на старі у співвідношенні 1:10. Одночасно золотий зміст карбованця було збільшено лише у чотири рази і він склав 0,987412 грамів чистого золота. З 1963 року до відомства Держбанку були передані державні трудові ощадні каси. У 1965—1969 роках під час проведення господарської реформи у діяльності Держбанку відбулись зміни, пов'язані із кредитуванням та розрахунками, з плануванням та регулюванням грошового обороту, фінансуванням капіталовкладень та організацією ощадної справи. Основними видами кредитування промисловості стали кредитування за оборотом матеріальних цінностей і витрат на заробітну платню та за простими позиковими рахунками^[6].

Під час розпаду СРСР 20 грудня 1991 року Державний банк СРСР був ліквідований, а всі його активи й пасиви, а також майно на території РРФСР передані Центральному банку РРФСР (Банку Росії)^[9][10].

Величина відсоткової ставки Держбанку СРСР у 1988—1989 роках становила 4-5 %, 1990 року — 6 %, 1991 року — 8-12 %^[11].

• Арон Шейнман — 1921—1924, 1926—1929
• Микола Туманов (в. о.) — 1924—1926
• Георгій П'ятаков — 1929—1930
• Мойсей Калманович — 1930—1934
• Лев Мар'ясін — 1934—1936
• Соломон Кругліков — 1936—1937
• Олексій Грічманов — 1937—1938
• Микола Булганін — 1938—1940
• Микола Соколов — 1940
• Микола Булганін — 1940—1945
• Яків Голєв — 1945—1948
• Василь Попов — 1948—1958
• Микола Булганін — 1958
• Олександр Коровушкін — 1958—1963
• Олексій Посконов — 1963—1969
• Мефодій Свєшніков — 1969—1976
• Володимир Алхімов — 1976—1986
• Віктор Деменцев — 1986—1987
• Микола Гаретовський — 1987—1989
• Віктор Геращенко — 1989—1991
• Андрій Звєрєв (в. о.) — 1991

• Гроші. Кредит. Банки: Підручник / Під ред. Г. Н. Бєлоглазової. — Москва : Высшее образование, Юрайт-Издат, 2009. — 392 с. — (Університети Росії) — ISBN 978-5-9692-0401-0.