Джива — Вікіпедія

Джива (санскр. जीव) — в індуїзмі та джайнізмі жива істота, або, конкретніше, безсмертна сутність живої істоти (людини, тварини, риби чи рослини), яка залишається навіть після фізичної смерті. Поняття дживи близьке до атману, але атман — це космічне Я, тоді як джива означає конкретну живу істоту.[1] Слово джива походить від санскритського кореня джив — дихати. Це той же індо-європейський корінь від якого походить наше живий і латинське vivus.

В Бгаґавад-Ґіті джива описується як незмінна вічна сутніть, яку неможливо жодним чином знищити. Вона не належить матеріальному світові (пракріті) й не є його продуктом, але вищої, духовної природи. В момент фізичної смерті джива вселяється в інше тіло, залежно від карми та своїх особистих бажань і потреб.

Джайнські та індуїстські тексти описують мету дживи як одне з наступних досягнень:

  • звільнення від матеріального буття (мокша)
  • досягнення чистої любові до Бога (бгакті)
  • досягнення звільнення від щастя й страждань світу, усе ж залишаючись в ньому (джіванмукта)

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Специфіка індуїзму як національної релігії Індії. Джайнізм та сикхізм – реформовані релігії Індії. Архів оригіналу за 4 січня 2017. Процитовано 3 січня 2017.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]