Дисидент (релігія) — Вікіпедія

Дисиде́нти (від лат. dissidens — незгодний) ― в релігійному значенні ― особи, які належать до християнських віросповідань, що не визнають авторитету панівної церкви, деякі положення її віровчення, політику та богослужбову практику^[1]. Синоніми ― віровідсту́пник^[2]^[3], відсту́пник^[4], боговідсту́пник, ренега́т, єрети́к^[5].

Історія

Термін набув широкого поширення через Реформацію. Дисидентами називали пресвітеріан (в Англії), конгрегаціоналістів, методистів, квакерів, баптистів.

Термін «дисентери» в Англії охоплює всі протестантські деномінації, які не належать до Англіканської церкви (Церкви Англії), тоді як у Шотландії він охоплює національну церкву (Церква Шотландії) — наприклад, баптистів, конгрегаціоналістів і пресвітеріан^[6].

Термін дисидент був введений у 1573 році в Речі Посполитій під час Варшавської конфедерації і спочатку означав прибічника Реформації^[7]. У Речі Посполитій XVI–XVIII століть некатоликів, переважно протестантів, називали дисидентами, а послідовників православ’я — дизунітами.

Дисиденти довгий час зазнавали переслідувань з боку королівської влади й панівної церкви (передусім католицької).^[1]

↑ ^а ^б Дисиденти // Кишеньковий словник атеїста (укр). — Київ: Політвидав України. — 1978. — С. 67.
↑ Дисидент // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2. «1》Особа, релігійні погляди якої розходяться з догматами панівної церкви; віровідступник»
↑ Дисидент // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
↑ Дисидент // Словник іншомовних слів / за ред. О. С. Мельничука. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії АН УРСР, 1974. — С. 214.
↑ Дисидент // Словник синонімів української мови
↑ Hervé Masson, Słownik herezji w Kościele katolickim, Wydawnictwo „Książnica”, Katowice 1993, s. 114.
↑ Zygmunt Poniatowski, Mały słownik religioznawczy, Wiedza Powszechna, Warszawa 1969, s. 115.