Дьюла Бенцур — Вікіпедія

Дьюла Бенцур
угор. Benczúr Gyula
Дьюла Бенцур. Автопортрет (1882)
Народження28 січня 1844(1844-01-28)
Ньїредьгаза Угорщина Угорщина
Смерть16 липня 1920(1920-07-16) (76 років)
 Сечень Угорщина Угорщина
Національністьугорець
Країна Угорщина
Жанракадемічний романтизм
НавчанняМюнхенська академія мистецтв (1865)
Діяльністьхудожник, викладач університету, рисувальник, графік, митець
Напрямокакадемізм
ВчительКарл Теодор фон Пілоті
Відомі учніIgnác Ujváryd і Gyula Glatterd
ПрацівникМюнхенська академія мистецтв і Угорський університет образотворчих мистецтвd
ЧленУгорська академія наук
У шлюбі зCaroline Maxd
ДітиОльга Вастагd, Ida Dolányi Benczúrd і Gyula Benczúrd
Брати, сестриBéla Benczúrd
Роботи в колекціїМузей мистецтва Метрополітен[1], Галерея Уффіці, Déri Museumd, Hungarian National Galleryd, Баварські державні колекції картин, Словацька національна галерея, Братиславська міська галереяd, Галерея Петра Богуня, Східно-Словацька галерея, Šariš Galleryd, Музей образотворчих мистецтв і Jósa András Múzeumd
НагородиПочесна відзнака в галузі мистецтва та науки (Австро-Угорщина)
CMNS: Дьюла Бенцур у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бенцур.

Дьюла[2] Бенцур (угор. Benczúr Gyula, 28 січня 1844, Ньїредьгаза, Угорщина — 16 липня 1920, Сечень, Угорщина) — видатний угорський живописець, представник стилю академізм (академічного романтизму[3][4]). Його картини пройняті духом романтизму угорського національного відродження другої половини ХІХ віку. Бенцур писав головно історичний живопис, портрети, окрім того, також сцени з античної міфології[5], релігійні сюжети.

Картини Дьюли Бенцура є у фондах багатьох провідних художніх галерей різних країн, значна частина їх в Угорській національній галереї та в приватних колекціях.

З біографії

[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї Вільмоша Бенцура (1811—1873) та його дружини Пауліни Лашґаллнер (1815—1885)[6].

Пізніше родина Бенцурів переїхала до міста Кошиці – до батьків по материній лінії. Тут і минули дитинство та ранні роки майбутнього художника[7].

Батьки, бачачи схильність юного Дьюли до малювання, мали намір вивчити його на інженера. Однак, через те, що вправність хлопця в малюванні виявилася досить рано, у батьків було досить часу, аби змінити рішення і забезпечити синові ґрунтовну початкову художню освіту для майбутнього навчання у Мюнхенській академії мистецтв[7].

Азами живопису оволодівав у братів Бели та Ференца Климковичів[8] в їхній приватній художній школі у місті Кошиці[4]. Впродовж 1861—1869 років Д. Бенцур навчався живопису в Мюнхенській академії мистецтв під керівництвом Германа Аншютца, Йогана Хільтеншпергера[ru], а від 1869 року[9] (за іншими даними — від 1865[4]) — під керівництвом Карла Теодора фон Пілоті, котрий мав значний вплив на формування художнього стилю молодого митця. Мюнхенська академія в цей час була популярною серед амбітних молодих художників багато в чому завдячуючи саме майстерності Пілоті як митця і педагога. У Пілоті навчалися багато майбутніх талановитих і всесвітньо відомих угорських художників – Мігай Мункачі (одночасно з Бенцуром), Ласло Паал, Геза Межьоль[en] (Месей, Масой), Берталан Секей та багато інших[7].

Під час навчання у Пілоті Бенцур мав змогу на дозвіллі вивчати роботи старих майстрів у Мюнхенській галереї[7].

Жив у Мюнхені. Допомагав К. фон Пілоті у розпису низки мюнхенських будівель, в тому числі Максиміліанеуму та нової мюнхенської ратуші[ru][10].

«Охрещення Вайка» (1875, Угорська національна галерея)
Пам'ятна банкнота 2000 форинтів Національного банку Угорщини (реверс) із зображенням фрагменту картини Дьюли Бенцура «Охрещення Вайка» (2000)
Пам'ятна дошка Дьюлі Бенцуру у Будапешті (ліворуч) та погруддя Дьюли Бенцура у місті Сегед (праворуч)

Перший великий успіх прийшов до молодого художника після написання полотна «Від'їзд Ласло [Владислава] Хуняді» (інший варіант назви «Прощання Ласло [Владислава] Хуняді», 1866). Це полотно зробило його відомим у Пешті митцем. Для вдосконалення своїх професійних навичок Бенцур здійснює творчу мандрівку до Італії, подорож справила глибоке враження як на самого художника, так і на його мистецький стиль[5].

1870 року відвідав Париж[4].

1875 року Дьюла Бенцур створив одне з найвидатніших свої полотен «Охрещення Вайка» — сцену прийняття католицтва угорським правителем Вайком, майбутнім королем Угорщини Стефаном І. Охрещення Вайка, яке було вчинене архієпископом Адальбертом Празьким 985 року, на картині Бенцура втілене дуже піднесено та реалістично, і до найменших дрібниць показує своєрідність тієї епохи. Картина здобула визнання та срібну медаль Всесвітньої виставки 1878 року в Парижі[11].

Після появи та успіху у публіки картини «Охрещення Вайка» Бенцуру надійшли пропозиції стати викладачем від декількох академій мистецтв. Він відхилив пропозиції Веймарської та Празької академій[12], а 1876 року його було обрано професором Мюнхенської академії мистецтв, де Бенцур пропрацював до 1883-го року. Одним з найвидатніших його учнів по Мюнхенській академії мистецтв був американський живописець швейцарського походження Адольфо Мюллер-Урі[en][13][14].

Картини Бенцура не раз здобували перемоги на мистецьких виставках у Парижі (1878, 1900), Берліні (1886, 1910), Відні (1877, 1888), Мюнхені (1888)[10].

У 1883 художник повернувся до Будапешта та зайнявся викладацькою діяльністю на одному з відділень Школи малювання (угор. Mintarajziskola, пізніше — Академія мистецтв), де до кінця свого життя він також був директором[3]. Брав участь у політичному житті країни, обирався членом Верхньої Палати Парламенту Угорщини (1906)[5]. Помер 1920.

Кавалер ордена Франца-Йосифа (1879) та ін.; отримав також золоту медаль Pro Litteris et Artibus (1887) — найвищу мистецьку нагороду. У 1906 році він був обраний членом Великого ордену[15].

Галерея

[ред. | ред. код]
Галерея вибраних робіт
«Від'їзд Ласло Хуняді» (1866)
«Охрещення Вайка» (ранній варіант картини, 1870)
«Взяття замку Буди у 1686 році»
«Портрет дітей художника»
«Автопортрет»
Галерея вибраних робіт (продовження)
«Клеопатра» (1911)
«Полонення Ференца ІІ Ракоці»
«Христос на Єлеонській горі» (1909)
"Не торкайся Мене" (1917)
«Матяш Хуняді приймає папських легатів»
«Портрет Франца-Йосифа І»

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.metmuseum.org/art/collection/search/435648
  2. ↑ тобто Юлій, див.: Бенецур (Юлий) // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.) – Т. ІІІ. – C. 435—436.
  3. ↑ а б Бенцур Дзьюла // Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т. 3: Беларусы — Варанец / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.: БелЭн., 1996. — С. 102.: іл. ISBN 985-11-0068-4 (т. 3), ISBN 985-11-0035-8
  4. ↑ а б в г Алешина Л. Бенцур, Дьюла (Benczur, Gyula) // в кн.: Европейское искусство. Живопись. Скульптура. Графика: энциклопедия: в 3 т. / Рос. акад. художеств, НИИ теории и истории изобразительных искусств Рос. акад. художеств; отв. ред. Е. Д. Федотова. — М.: Белый город, 2006. — (Энциклопедия мирового искусства). — Т. 1: А — Й. — 2006. — 463 с. — Библиогр. в конце ст. — ISBN 5-7793-0922-1. Архів оригіналу за 26 травня 2015. Процитовано 18 березня 2022.
  5. ↑ а б в Hungarian World Encyclopedia by Joseph Pungur (editor in chief). – Canada: The Corvin History Society, 2013. – P. 184 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 22 серпня 2016.
  6. ↑ Benczúr Gyula és Nyíregyháza // Írta: Ilyés Gábor. – Nyíregyháza, 2004. – P. 3.
  7. ↑ а б в г Karolina Szabo. A Date in Hungarian History: Birthday of Benczúr Gyula // Magyar News Online. July – August issue 101. Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 27 серпня 2016.
  8. ↑ Benczúr Gyula // Magyar művészeti kislexikon. Kezdetektől napjainkig. Szerkesztő: F. Almási Éva, Körber Ágnes. – Budapest: Enciklopédia Kiadó, 2002. – P. 16 – 17.
  9. ↑ Бенецур (Юлий) // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.) – Т. ІІІ. – C. 435—436.
  10. ↑ а б Benczúr, Gyula (1844, Nyíregyháza -1920, Dolány) // Fine Arts in Hungary, on www.hung-art.hu. Архів оригіналу за 14 лютого 2009. Процитовано 18 березня 2022.
  11. ↑ Tóth, Zsuzsanna. The Hungarian Peculiarities of National Remembrance: Historical Figures with Symbolic Importance in Nineteenth-century Hungarian History Paintings // AHEA: E-journal of the American Hungarian Educators Association, Volume 5 (2012): http://ahea.net/e-journal/volume-5-2012 [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.]. – Р. 10.
  12. ↑ Benczúr Gyula, (Julius) // Cyclopedia of painters and paintings. John Denison Champlin, Jr.; Charles C. Perkins. – New York: C. Scribner's sons, 1886. – Volume I. – P. 137 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 липня 2016. Процитовано 27 серпня 2016.
  13. ↑ Aukčná spoločnosť SOGA spol. s r.o. - Diela/Vulkánova dielňa - aukcie. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. Процитовано 7 вересня 2016.
  14. ↑ Gyula Benczur // Wahooart.com. Архів оригіналу за 14 вересня 2016. Процитовано 7 вересня 2016.
  15. ↑ Benczúr Gyula // Magyar művészeti kislexikon. Kezdetektől napjainkig. Szerkesztő: F. Almási Éva, Körber Ágnes. – Budapest: Enciklopédia Kiadó, 2002. – P. 16 – 17. (link, link 2 [Архівовано 2022-09-20 у Wayback Machine.])

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дьюла_Бенцур&oldid=43047189