Ойтелє Павло — Вікіпедія

Ойтелє Павло
Народився	1804
Помер	30 січня 1889(1889-01-30)  Львів, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Поховання	Стрийський цвинтар
Країна	Німеччина
Діяльність	скульптор
Знання мов	німецька
Медіафайли у Вікісховищі

Павло Евтельє (пол. Paweł Eutele, нім. Paul Eutele; 1804, Німеччина — 30 січня 1889, Львів) — львівський (деколи його називають польським) скульптор німецького походження, майстер меморіальної скульптури.

Польською мовою його ім'я читають Павєл Евтелє, німецькою — Пауль Ойтелє^[1][2]. Після Другої світової війни в радянській (україно- та російськомовній) літературі усталилося написання прізвища — Евтельє.

До Львова прибув 1828 року з Німеччини. Учень Антона Шімзера, по смерті якого у 1837 році перейняв каменярську майстерню. Після 1881 року більше не творив і не провадив власної майстерні. Останні роки провів у бідності в Домі убогих св. Лазаря, де помер. Був похований на Стрийському цвинтарі у Львові (могила не збереглася через ліквідацію цвинтаря).

Роботи:

• Скульптури та декоративні рельєфи на спорудах Львова: група «Війна і Мир» (1850) над порталом будинку на вулиці Театральній, 10; скульптури в нішах на фасаді костелу святої Софії; оформлення Венглінського джерела на Погулянці (1839)^[2].
• Понад 60 надгробних пам'ятників на Личаківському цвинтарі: надгробки Антона Шімзера (поле № 11), сестер Облочинських — Дороти Зег і Герміни Облочинської (поле № 50), Юзефа Івановича (поле № 2), подружжя Саравеллі (поле № 7), Антона Тарновського (поле № 14)^[1].
• Надгробок Анни-Емілії Грубер (близько 1860, пісковик) на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі.

• Дуда І. Евтельє Павло // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 554. — ISBN 966-528-197-6.
• Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa : Neriton, 2007. — S. 63—67. — ISBN 978-83-7543-009-7.
• Eutele Paweł // Słownik artystów polskich i obcych w Polsce działających. — Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1975. — T. 2. — S. 177.