Електронна демократія — Вікіпедія

Електро́нна демокра́тія (е-демократія) – форма суспільних відносин, за якої громадяни та організації залучаються до державотворення та державного управління, а також до місцевого самоуправління шляхом широкого застосування інформаційно-комунікаційних технологій^[1].
Українське законодавство визначає електронну демократію як форму суспільних відносин, за якої громадяни та інститути громадянського суспільства залучаються до державотворення та державного управління, до місцевого самоврядування шляхом широкого застосування інформаційно-комунікаційних технологій в демократичних процесах, з метою:

• посилити участь, ініціативність та залучення громадян на всіх рівнях до публічного життя;
• поліпшити прозорість процесу прийняття рішень, підзвітність демократичних інститутів;
• поліпшити реакцію суб’єктів владних повноважень на звернення громадян;
• сприяти публічним дискусіям та привертати увагу громадян до процесу прийняття рішень^[2].
  

Електронна демократія (також е-демократія, віртуальна демократія) — форма демократії, що характеризується використанням інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) як основного засобу для колективних розумових (краудсорсинг) і адміністративних процесів (інформування, прийняття спільних рішень — електронне голосування, контролювання виконання рішень та т. д.) на всіх рівнях — починаючи з рівня місцевого самоврядування і закінчуючи міжнародним.

В основі уявлення про ефективність е-демократії лежать як теоретичні дослідження (інформаційна теорія демократії), так і експериментальні дані, отримані, наприклад, в ході досліджень колективного розуму.

• Відображає можливість кожного брати участь у формуванні та реалізації державної політики, прийнятті рішень органами влади, використовуючи при цьому інформаційні технології для двостороннього інтерактивного зв'язку між державою (органами влади) та громадянами.
• Мета тут полягає у створенні фундаменту для участі громадськості у прийнятті «державних» рішень, здійснення впливу на формування і реалізацію державної політики, розв'язання питань місцевого значення, посилення прозорості та підзвітності органів влади громадянам.
• Охоплює електронні вибори як елемент представницької демократії.
• Атрибут захисту громадянами своїх інтересів і визначення форм співпраці з державою за допомогою технологій е-урядування.
• Явище масштабніше, аніж е-урядування.

Основні терміни та завдання щодо запровадження е-демократії визначено в Рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи CM/Rec(2009)1^[3]

Урядовими рішеннями задля розвитку електронної демократії в України в межах впровадження Ініціативи «Партнерство “Відкритий Уряд» передбачалось:

• розроблення Дорожньої карти розвитку електронної демократії (червень 2015 року)^[4];
• забезпечення розроблення та подання в установленому порядку на розгляд Уряду Концепції розвитку електронної демократії (травень 2017 року) та розроблення та подання в установленому порядку на розгляд Уряду плану заходів з реалізації Концепції розвитку електронної демократії (листопад 2017 року)^[5]

Розвиток електронної демократії є одним із компонентів Дорожньої карти реформ на 2015 [Архівовано 20 вересня 2020 у Wayback Machine.] рік, 2016-2017 [Архівовано 12 липня 2018 у Wayback Machine.] роки, 2019-2023 [Архівовано 20 січня 2022 у Wayback Machine.] роки Реанімаційного Пакету Реформ. Центр розвитку інновацій у співпраці з Коаліцією розвитку електронної демократії в Україні є організацією, яка відповідає за цей напрямок у межах Реанімаційного Пакету Реформ.

Базовими інструментами електронної демократії в Україні є: е-звернення, е-петиції, е-консультації та Громадський бюджет. Додатковими інструментами можуть слугувати е-опитування, ІТ-рішення, які розвивають участь під час прийняття рішень органами державної влади та місцевого самоврядування, наприклад: ІТ-мапи доступності, ІТ-мапи скарг та проблем, звалищ, зелених насаджень та інше.

Центр розвитку інновацій [Архівовано 3 травня 2019 у Wayback Machine.] опублікував перший український пілотний Індекс місцевої е-демократії [Архівовано 14 липня 2019 у Wayback Machine.] у 2018 році та оцінив міста щодо розвитку е-демократії.

• The Global Internet Policy Initiative [Архівовано 24 листопада 2005 у Wayback Machine.] — internetpolicy.net
• Lviv Polytechnic National University Institutional Repository [Архівовано 18 листопада 2017 у Wayback Machine.] — ena.lp.edu.ua
• Нестерович В.Ф. Інституційне утвердження електронних петицій в Україні у контексті зарубіжного досвіду / В.Ф. Нестерович. Віче. 2015. № 22. С. 18-23.
• Нестерович В.Ф. Вплив громадськості на прийняття нормативно-правових актів з використанням комп’ютерних мереж / В.Ф. Нестерович. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2011. № 2. С. 73-81.
• Електронне урядування. Опорний конспект лекцій / І.Б. Жиляєв, С.В. Дзюба, С.К. Полумієнко, І.А. Рубан, А.І. Семенченко; за ред. А.І. Семенченко. – К. : Національна академія державного управління при Президентові України, 2012. - 264 с. [Архівовано 3 вересня 2017 у Wayback Machine.] ISBN 978-617-696-098-0
• Електронне урядування: навч. посіб. / Семенченко, Андрій Іванович; Жиляєв, Ігор Борисович; Дзюба, Сергій Вікторович; Рубан, Ігор Анатолійович; Усаченко, Лариса Михайлівна; Руденко, Ольга Мстиславівна; [за ред. А. І. Семенченка] ; Кабінет Міністрів України, Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України, Навч.-наук. ін-т післядиплом. освіти. - Херсон : Грінь Д. С., 2014. - 391 с. – ISBN 978-617-7123-71-1
• Бібліотека з електронної демократії Центру розвитку інновацій [Архівовано 17 липня 2018 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про політику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.