Емоційне вигорання — Вікіпедія

Емоційне вигорання
Спеціальність	психологія
Ведення	психотерапія і gratitude journald
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11	QD85
МКХ-10	Z73.0
MeSH	D002055
Occupational burnout у Вікісховищі

Синдро́м емоці́йного вигорання (англ. burnout) — емоційне виснаження, що зростає з часом. Поняття введене американським психіатром Гербертом Фрейденбергером в 1974 році. Він описав феномен, що спостерігав у себе і своїх колег (виснаження, втрата мотивації і відповідальності) і назвав його метафорою «вигорання». Ним позначається психічний стан людей, що інтенсивно і тісно спілкуються з іншими. Ф. Е. В. – це особливий психічний стан здорових людей, що знаходяться в інтенсивному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами, в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Ф. Е. В. характеризується виникненням відчуттів емоційної спустошеності та втоми, викликаних провідною діяльністю людини, і поєднує в собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію і редукцію професійних досягнень.

Соціальний психолог Христина Маслач визначила (1982 р.) це поняття як «синдром фізичного і емоційного виснаження», що включає розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до праці, втрату розуміння і 2 співчуття стосовно клієнтів і пацієнтів. Розвиток цього синдрому характерний для альтруїстичних професій, де домінує турбота про людей (соціальні працівники, лікарі, медичні сестри, учителі та ін.). Ознаками синдрому емоційного вигорання є хронічна втома, порушення пам’яті й уваги, порушення сну з важким засинанням і раннім пробудженням, зниження працездатності, особистісні зміни. При цьому розвиваються тривожні, депресивні розлади. Поширення синдрому емоційного вигорання поступово набуває все більших масштабів, що зумовлює ріст інтересу до цього науковців з різних галузей, а зокрема: психологів, педагогів, філософів, медиків та ін.^[1]

Вигорання включено до 11-го перегляду Міжнародної класифікації хвороб (МКБ-11) як професійне явище. Воно не класифікується як медичний стан, тобто не вважається хворобою.

Згідно з МКБ-11 вигорання – це синдром, що вважають результатом хронічного стресу на робочому місці, з яким не вдалося успішно впоратись.^[2]

Згідно із МКБ-11, поняття вигорання проявляється саме у професійному контексті, і воно не має застосовуватись для опису досвіду в інших сферах життя.

Проте останнім часом дослідники виділяють також батьківське вигорання, яке є наслідком хронічного дисбалансу ризику та ресурсів у батьківстві.^[3]

Найбільш вразлива категорія осіб — ті, чия робота тісно пов'язана з постійним спілкуванням — лікарі, психологи, педагоги, менеджери, робітники соціальних служб, оператори тощо, які працюють у сфері «людина-людина» та ін. Емоційне вигорання виявляється посиленням байдужості до своїх професійних обов'язків та всього, що відбувається на роботі, дегуманізації у формі чимраз більшого негативізму як до пацієнтів або клієнтів, так і до співпрацівників. Людина відчуває власну професійну нездатність, незадоволеність роботою та наслідками праці, деперсоналізацію, а в кінцевому підсумку різко погіршується якість її життя. Надалі, як правило, можуть розвиватись невротичні розлади й психосоматичні захворювання.

Розвиток даного стану зумовлює робота в одному й напруженому ритмі, з великим емоційним навантаженням та з важким контингентом, відсутність розмежування роботи й особистого життя, що особливо актуально під час віддаленої роботи. Разом з цим розвиткові синдрому сприяє відсутність належної винагороди (в тому числі не тільки матеріальної, але й психологічної похвали) за виконану роботу, що змушує людину думати, ніби її робота не має жодної цінності для суспільства.

Фрейденбергер вказував, що подібний стан розвивається у схильних до співчуття людей, тих, хто ідеалістично ставиться до роботи, і разом з тим у неврівноважених, які схильні до мрійництва і які мають нав'язливі ідеї. У цьому випадку синдром емоційного вигорання може являти собою механізм психологічного захисту у формі часткового, або ж повного вимикання емоцій у відповідь на шкідливі для психіки впливи.

Для визначення компонентів "емоційного вигорання" можна використовувати методику "Діагностика рівня емоційного вигорання" (В.В. Бойко)^[4]. Досліджуваним пропонуються надати відповідь на 84 запитання, кожне з яких відповідає одному із провідних симптомів "вигорання", які, в свою чергу, відносяться до одного із 3-хкомпонентів "емоційного вигорання": 1) напруження, 2) резистенція, 3) виснаження.

Перший компонент - напруження - характеризується відчуттям емоційної виснаженості, втоми, викликаної власною професійною діяльністю і проявляється у такихсимптомах: 1) переживання психотравмуючих обставин - людина сприймає умови роботи та професійні міжособистісні стосунки як психотравмуючі; 2) незадоволеність собою - незадоволеність власною професійною діяльністю і собою як професіоналом; 3) загнаність у кут - відчуття безвихідності ситуації, бажання змінити роботу чи професійну діяльність взагалі; 4) тривога й депресія - розвиток тривожності у професійній діяльності, підвищення нервовості, депресивні настрої.

Другий компонент - резистенція - характеризується надмірним емоційним виснаженням, що провокує виникнення та розвиток захисних реакцій, які роблять людину емоційно закритою, відстороненою, байдужою, а будь-яке емоційне залучення до професійних справ і комунікацій викликає у людини відчуття надмірної перевтоми, і виявляється у такихсимптомах, як: 1) неадекватне вибіркове емоційне реагування - неконтрольований вплив настрою на професійні стосунки; 2) емоційно-моральна дезорієнтація - розвиток байдужості у професійнихстосунках; 3) розширення сфери економії емоцій - емоційна замкненість, відчуження, бажання припинити будь-які комунікації; 4) редукція професійних обов’язків - згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше часу витрачати на виконання професійнихобов’язків.

Третій компонент - виснаження - характеризується психофізичною перевтомою людини, спустошеністю, нівелюванням власних професійних досягнень, порушенням професійних комунікацій, розвитком цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися з робочих питань, розвитком психосоматичних порушень і виявляється у такихсимптомах, як: 1) емоційний дефіцит - розвиток емоційної не чуттєвості на тлі перевиснаження, мінімізація емоційного внеску у роботу, автоматизм, спустошення людини при виконанні професійнихобов’язків; 2) емоційне відчуження - створення захисного бар’єру у професійнихкомунікаціях; 3) особистісне відчуження (деперсоналізація) - порушення професійних стосунків, розвиток цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися при виконанні професійнихобов’язків, та до професійної діяльності взагалі; 4 ) психосоматичні та психовегетативні порушення - погіршення фізичного самопочуття, розвиток таких психосоматичних і психовегетативних порушень, як розлади сну, головний біль, проблеми з артеріальним тиском, шлункові розлади, загострення хронічниххвороб тощо.

Відповідно до "ключа" рахуються: 1) сума балів окремо для кожного з 12 симптомів "вигорання"; 2) сума показників симптомів для кожної з 3-х фаз формування "вигорання"; 3) підсумковий показник синдрому "емоційного вигорання" – сума показників усіх 12-ти симптомів. За показником виразності кожного симптому визначається фаза сформованості "емоційного вигорання": від 0 до 9 балів - симптом не сформований; від 10 до 15 балів - симптом на стадії формування; від 16 і більше балів - симптом сформовани

Кожна людина може виробити свої індивідуальні стратегії для боротьби із синдромом емоційного вигорання, але варто згадати декілька універсальних правил:

Правило розподілу. Необхідно чітко розділяти професійну діяльність і особисте життя: не брати роботу додому, мати хобі, яке не стосується роботи, спілкуватися з друзями, які не є колегами по роботі. Для цього досить дієвими є різноманітні ритуали. Наприклад ритуал «корпоративного одягу». Коли працівник приходить на роботу він одягає корпоративний одяг, починає спілкуватися з клієнтами є добрим і розуміючим, активним і професійним, але коли робочий день закінчується і працівник знімає робочий одяг, він забуває про всіх своїх клієнтів і займається особистими справами (перестає бути працівником компанії, стає мамою чи татом, дружиною чи чоловіком та ін.).

Правило зміни діяльності. Намагатися чергувати свою професійну діяльність, тобто не тільки спілкуватися з клієнтами, а й займатися різноманітною паперовою роботою, або особистим професійним вдосконаленням: відвідувати тренінги та навчання.

Правило часу. Страх не встигнути, запізнитися, відсутність структури можна подолати за допомогою тайм-менеджменту. Він дозволяє при організації часу враховувати індивідуальні ритми людини, що зводить до мінімуму хронічні перевтоми. Сучасний тайм-менеджмент діє за трьома принципами:

• Індивідуальний підхід — людина сама повинна визначити власний баланс між жорсткою організацією і спонтанністю у своїх діях.
• Мислення спрямоване на ефективність. Якщо ми встановлюємо правила, ми повинні вірити у їх ефективність, а інакше позитивні зміни не можливі.
• Все можна удосконалювати, оскільки резерви ефективності та розвитку невичерпні.

Правило внутрішньої метафори. Дуже велику роль у формуванні синдрому емоційного вигорання відіграють внутрішні установки, те як людина сприймає себе як спеціаліста. Деструктивність девізу «палаю для інших — згораю сам» очевидна. Працівник, який досягнув певного професіонального рівня має уже сформований образ свого професійного «Я». Якщо в процесі роботи виявлено, що цей образ має певні деструктивні елементи, його варто видозмінити, але не знищувати, тому що це може принести шкоду особистості. Внутрішні переконання варто міняти конструктивно, щоб з однієї сторони людина відчувала себе хорошим спеціалістом, який дійсно допомагає людям, а з іншої — була емоційно благополучною, врівноваженою і захищеною від стресу.

• Професійна деформація
• Стрес
• Психологічна травма

1. Enzmann, D., Berief, P., Engelkamp, C. et al. Burnout and coping will burnout. Development and evaluation of a burnout workshop. Berlin: Technische Univercitat Berlin, Institut fur Psychologie., 1992. 2. Freudenberger, H.J. Staff burn−out. Journal of Social Issues, 30, 159−165. 3. Maslach, C. Burnout: A social psychological analysis. In The Burnout syndrome ed.J.W.Jones, pp. 30−53, Park Ridge, IL: London House, 1982. 4. Maslach, C. and Jachson, S.E. The measurement of experienced burnout. Journal of Occupational Behaviour, 2, 99−113, 1981. 5. Schaufell, W.B., Enzmann, D. And Girault, N. Measurement of burnout: A review. In Professional Burnout: Recent Development in Theory and Reserch ed. W.B.Schaufell, C.Maslach and T.Marek, pp. 199−215, Washington, DC: Taylor&Francis
2. Наумова В.Ю. Феномен емоційного вигорання // Освіта дорослих: енциклопедичний словник / за ред. В.Г.Кременя, Ю.В.Ковбасюка; [упоряд.: Н.Г.Протасова, Ю.О.Молчанова, Т.В.Куренна; ред.рада: В.Г.Кремень, Ю.В.Ковбасюк, Н.Г.Протасова та ін.]; Нац. акад. пед. наук України, Нац. акад. держ. упр. при Президентові України [та ін.]. – К.: Основа, 2014, – 496 с.

В іншому мовному розділі є повніша стаття Occupational burnout(англ.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з англійської. Не перекладайте текст, який видається недостовірним або неякісним. Якщо можливо, перевірте текст за посиланнями, поданими в іншомовній статті. Докладні рекомендації: див. Вікіпедія:Переклад.

• СИНДРОМ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ СПЕЦІАЛІСТІВ ФАРМАЦІЇ [Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія
• Анна Синящик (11 серпня 2015). Сгорел на работе. 6 признаков «выгорания» на рабочем месте (рос.). https://focus.ua. Фокус. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 7 грудня 2019.
• Как найти баланс между работой и личной жизнью [Архівовано 11 січня 2022 у Wayback Machine.]

1. ↑ Флегонтова, Наталія Миколаївна (2014). Феномен емоційного вигорання. Освіта дорослих: енциклопедичний словник (енциклопедичний словник). Київ: Основа. с. 443.
2. ↑ Burn-out an "occupational phenomenon": International Classification of Diseases. World Health Organization (English) . 28 травня 2019.
3. ↑ Moïra Mikolajczak, James J Gross, Isabelle Roskam (April 2019). Parental Burnout: What Is It, and Why Does It Matter? (English) .
4. ↑ Бойко, Виктор Васильевич (2004). Энергия эмоций. СПБ: Питер. с. 474.