Еміль Гріффіт — Вікіпедія
Еміль Гріффіт | |
---|---|
Загальна інформація | |
Повне ім'я | Еміль Альфонс Гріффіт |
Громадянство | Американські Віргінські Острови |
Народження | 3 лютого 1938 Сент-Томас, Сент-Томас, Американські Віргінські Острови, США |
Смерть | 23 липня 2013 (75 років) Хемпстед, Нассау, Нью-Йорк, США |
Поховання | Saint Michael's Cemeteryd |
Вагова категорія | напівсередня перша середня середня |
Стійка | ортодокс |
Зріст | 171 см |
Розмах рук | 183 см |
Професіональна кар'єра | |
Перший бій | 2 червня 1958 |
Останній бій | 30 липня 1977 |
Боїв | 112 |
Перемог | 85 |
Перемог нокаутом | 23 |
Поразок | 24 |
Нічиїх | 2 |
Не відбулося | 1 |
Еміль Альфонс Гріффіт (англ. Emile Alphonse Griffith; 3 лютого 1938, Сент-Томас, Віргінські Острови — 22 липня 2013, Хемпстед, штат Нью-Йорк) — американський професійний боксер, чемпіон світу за версіями WBA (1961, 1962—1963, 1963—1966) та WBC (1962—1963, 1963—1966) в напівсередній вазі, за версіями WBA (1966—1967, 1967—1968) та WBC (1966—1967, 1967—1968) в середній вазі, а також завоював інагураційний титул чемпіона світу в першій середній вазі (1962), визнаний Австрійською боксерською контрольною радою, але жодною з інших найавторитетніших боксерських організацій.
"Боксер року" (1964) за версією журналу "Ринг"[1]. У 1990-му році включений до Міжнародної зали боксерської слави в Канастоті, Нью-Йорк.
У 1958 році виграв 3 турніри « Золоті рукавички » у напівсередній вазі серед любителів: New York Daily News Golden Gloves, New York Golden Gloves Tournament of Champions та Intercity Golden Gloves[2].
На професійному рингу дебютував 2 червня 1958 року, перемігши за очками Джо Пархема[3].
11 березня 1960 року зустрівся з Денні Моєром. Протягом усіх десяти раундів тривав приблизно рівний бій. Думки суддів розділилися. Один суддя віддав перемогу Моєру з рахунком 5/5. Двоє інших виставили такий же рахунок на користь Гріффіта[4].
26 квітня 1960 року Гріффіт та Моєр зустрілися вдруге. Цього разу перемога розділеним рішенням залишилася за Моєром: 100/98, 99/96, 96/99[5].
12 грудня 1960 року переміг розділеним рішенням кубинця Луїса Мануеля Родрігеса: 6/4, 5/4, 4/5. Для Родрігеса ця поразка стала першою в кар'єрі (за 35 перемог)[6].
1 квітня 1961 року Гріффіт вийшов на бій за звання чемпіона світу в напівсередній вазі проти Бенні Парета. Еміль здобув перемогу нокаутом у 13-му раунді та завоював свій перший чемпіонський титул[7].
30 вересня 1961 року відбувся другий бій між Гріффітом та Паретом. Цього разу поєдинок тривав усі 12 раундів. Рахунок суддів: 8/6 Гріффіт, 8/6 та 9/6 Парет. Більшість опитаних після бою журналістів вважали, що кращим у цій сутичці був Гріффіт[8].
24 березня 1962 року відбувся третій раунд протистояння між Гріффітом та Паретом. Гріффіт виграв технічним нокаутом у 12-му раунді[9]. Вимотавши суперника в попередніх раундах, Гріффіт затис Парета в куту таким чином, що той не міг впасти, і завдав 29 ударів поспіль, лише після чого рефері зупинив бій. Після бою Парет впав у кому і за кілька днів помер.
18 серпня 1962 року провів третій бій проти Денні Моєра. Здобув у ньому перемогу розділеним рішенням суддів: 99/95, 99/96, 96/97[10].
21 березня 1963 року втратив свої титули WBC і WBA у напівсередній вазі, поступившись Луїсу Мануелю Родрігесу. Рахунок суддів: 8/6, 8/5, 9/5 на користь кубинця[11].
8 червня 1963 року Гріффіт і Родрігес зустрілися знову. Після 15 раундів думки суддів розділилися. Двоє віддали перемогу Гріффіту - 8/7 та 9/6. Один виставив 10/5 на користь Родрігеса[12].
20 грудня 1963 року в нетитульному бою програв нокаутом у першому раунді Рубіну Картеру на прізвисько «Ураган»[13].
12 червня 1964 року відбувся заключний, четвертий, бій Гріффіт — Родрігес. У запеклому бою гору взяв Гріффіт. Рахунок суддів: 69/67 та 70/68 Гріффіт, 71/70 Родрігес[14].
1 грудня 1964 року Еміль переміг відомого британського боксера Дейва Чарнлі технічним нокаутом у передостанньому, дев'ятому, раунді[15].
1964 року отримав звання боксера року за версією журналу The Ring.
26 січня 1965 року Гріффіт поступився за очками (97/94, 94/97, 95/96) Мануелю Гонсалесу. Титули Гріффіта на кону не стояли[16].
10 грудня 1965 року Гріффіт знову зустрівся з Гонсалесом. На цей раз бій був титульним. Чемпіон здобув перемогу з розгромним рахунком: 9/5, 11/3, 12/3[17].
25 квітня 1966 року Гріффіт вийшов на бій проти чемпіона WBC і WBA у середній вазі Діка Тайгера . Еміль здобув перемогу одностайним рішенням суддів (7/6, 8/7, 9/5) та став чемпіоном світу у другій ваговій категорії[18].
13 липня 1966 року Гріффіт захистив свої титули у бою проти Джої Арчера. Рахунок суддя після 15-ти раундів: 9/5, 8/7, 7/7[19].
23 січня 1967 року Гріффіт та Арчер зустрілися знову. У близькому бою Гріффіт виграв рішенням суддів: 8/7 та 8/6 (двічі)[20].
17 квітня 1967 року Гріффіт захищав свої титули в середній вазі в поєдинку проти італійця Ніно Бенвенути . Італієць здобув перемогу одностайним рішенням: 9/6 та 10/5 (двічі)[21].
29 вересня 1967 року Гріффіт та Бенвенути зустрілися знову. Гріффіту вдалося взяти реванш: 9/5 (двічі) та 7/7 після 15-ти раундів[22].
4 березня 1968 року Гріффіт та Бенвенути зустрілися втретє. Ніно здобув перемогу і знову відібрав у Гріффіта титули у середній вазі. Рахунок суддів: 8/6 (двічі) та 7/7[23].
17 жовтня 1969 року Гріффіт спробував знову стати чемпіоном світу у напівсередній вазі. Йому протистояв кубинець Хосе Наполіс. Кубинець виграв одностайним рішенням: 9/4, 11/4, 11/3[24].
4 червня 1970 року переміг за очками данця Тома Богса, який на той момент мав рекорд 53-0[25].
15 липня 1970 року вдруге зустрівся з нігерійцем Діком Тайгером. Гріффіт впевнено виграв: 8/2 та 7/2 (двічі)[26]. Це був останній бій у кар'єрі Тайгера.
25 вересня 1971 року Гріффіт вийшов на бій проти аргентинця Карлоса Монсона, який володіє титулами WBC і WBA в середній вазі. У передостанньому, чотирнадцятому раунді Гріффіт пропустив серію важких ударів і рефері довелося зупинити бій. Таким чином, було оголошено перемогу Монсона технічним нокаутом[27].
2 червня 1973 року Гріффіт зробив другу спробу відібрати у Монсона титули в середній вазі. Аргентинець виграв одностайним рішенням: 147/145, 147/144, 147/143[28].
18 вересня 1976 року програв за очками чемпіону світу WBC в першій середній вазі Екхарду Дагге (Німеччина).
30 липня 1977 року програв за очками британцю Алану Мінтеру[29]. Після цього пішов із боксу.
- Чемпіон світу у напівсередній ваговій категорії (1961, 1962)
- Чемпіон світу в напівсередній ваговій категорії ( WBC, 1963, 1963—1966; WBA, 1962—1963, 1963—1966)
- Чемпіон світу в середній ваговій категорії ( WBC, 1966—1967, 1967—1968; WBA, 1966—1967, 1967—1968)
У 1971 році одружився з Мерседес Донасторг.
- ↑ Ring Magazine Fighter of the Year. Архів оригіналу за 16 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Amateur Career. Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Понедельник 2 Июнь 1958. St. Nicholas Arena, New York, New York, Соединенные Штаты. Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Emile Griffith vs. Denny Moyer (1st meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Emile Griffith vs. Denny Moyer (2nd meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Emile Griffith vs. Luis Manuel Rodriguez (1st meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Benny Paret vs. Emile Griffith (1st meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Emile Griffith vs. Benny Paret (2nd meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Benny (Kid) Paret vs. Emile Griffith (3rd meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Emile Griffith vs. Denny Moyer (3rd meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Emile Griffith vs. Luis Manuel Rodriguez (2nd meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Luis Manuel Rodriguez vs. Emile Griffith (3rd meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Emile Griffith vs. Rubin Carter. Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Emile Griffith vs. Luis Rodriguez (4th meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Fight:18876. Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Emile Griffith vs. Manuel Gonzalez (1st meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Emile Griffith vs. Manuel Gonzalez (2nd meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Dick Tiger vs. Emile Griffith (1st meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Emile Griffith vs. Joey Archer (1st meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Emile Griffith vs. Joey Archer (2nd meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Emile Griffith vs. Nino Benvenuti (1st meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Nino Benvenuti vs. Emile Griffith (2nd meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Emile Griffith vs. Nino Benvenuti (3rd meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Jose Napoles vs. Emile Griffith. Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Четверг 4 Июнь 1970. Valby Hallen, Valby, Дания. Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Emile Griffith vs. Dick Tiger (2nd meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Carlos Monzon vs. Emile Griffith (1st meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Carlos Monzon vs. Emile Griffith (2nd meeting). Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.
- ↑ Emile Griffith vs. Alan Minter. Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 18 лютого 2015.