Еміль Гріффіт — Вікіпедія

Еміль Гріффіт
Загальна інформація
Повне ім'я	Еміль Альфонс Гріффіт
Громадянство	Американські Віргінські Острови
Народження	3 лютого 1938(1938-02-03) Сент-Томас, Сент-Томас, Американські Віргінські Острови, США
Смерть	23 липня 2013 (75 років) Хемпстед, Нассау, Нью-Йорк, США
Поховання	Saint Michael's Cemeteryd
Вагова категорія	напівсередня, 1-а середня, середня
Стійка	правша
Зріст	171 см
Розмах рук	183 см
Професіональна кар'єра
Перший бій	2 червня 1958
Останній бій	30 липня 1977
Боїв	112
Перемог	85
Перемог нокаутом	23
Поразок	24
Нічиїх	2
Не відбулося	1

Еміль Альфонс Гріффіт (англ. Emile Alphonse Griffith; 3 лютого 1938, Сент-Томас, Віргінські Острови, США — 22 липня 2013, Хемпстед, штат Нью-Йорк, США) — боксер- професіонал, екс-чемпіон світу у двох вагових категоріях.

"Боксер року" (1964) за версією журналу "Рінг"^[1].

У 1958 році виграв 3 турніри « Золоті рукавички » у напівсередній вазі серед любителів: New York Daily News Golden Gloves, New York Golden Gloves Tournament of Champions та Intercity Golden Gloves^[2].

На професійному рингу дебютував 2 червня 1958 року, перемігши за очками Джо Пархема^[3].

11 березня 1960 року зустрівся з Денні Мойєром. Протягом усіх десяти раундів тривав приблизно рівний бій. Думки суддів розділилися. Один суддя віддав перемогу Мойєру з рахунком 5/5. Двоє інших виставили такий же рахунок на користь Гріффіта^[4].

26 квітня 1960 року Гріффіт та Мойєр зустрілися вдруге. Цього разу перемога залишилася за Мойєром (роздільним рішенням): 100/98, 99/96, 96/99^[5].

12 грудня 1960 року переміг роздільним рішенням кубинця Луїса Мануеля Родрігеса: 6/4, 5/4, 4/5. Для Родрігеса ця поразка стала першою в кар'єрі (за 35 перемог)^[6].

1 квітня 1961 року Гріффіт вийшов на бій за звання чемпіона світу в напівсередній вазі проти Бенні Парета. Еміль здобув перемогу нокаутом у 13-му раунді та завоював свій перший титул у професіоналах^[7].

30 вересня 1961 року відбувся другий бій між Гріффітом та Паретом. Цього разу поєдинок тривав усі 12 раундів. Рахунок суддів: 8/6 Гріффіт, 8/6 та 9/6 Парет. Більшість опитаних після бою журналістів вважали, що найкращим у цій сутичці був Гріффіт^[8].

24 березня 1962 року відбувся третій раунд протистояння між Гріффітом та Паретом. Гріффіт виграв технічним нокаутом у 12-му раунді^[9].

Після бою Парет впав у кому і за кілька днів помер.

18 серпня 1962 року провів третій бій проти Денні Мойєра. Здобув у ньому перемогу роздільним рішенням суддів: 99/95, 99/96, 96/97^[10].

21 березня 1963 року втратив свої титули WBC і WBA у напівсередній вазі, поступившись Луїсу Мануелю Родрігесу. Рахунок суддів: 8/6, 8/5, 9/5. Все на користь кубинця^[11].

8 червня 1963 року Гріффіт і Родрігес зустрілися знову. Після 15 раундів думки суддів розділилися. Двоє віддали перемогу Гріффіту - 8/7 та 9/6. Один виставив 10/5 на користь Родрігеса^[12].

20 грудня 1963 року в не титульному бою програв нокаутом у першому раунді Рубіну Картеру на прізвисько «Ураган»^[13].

12 червня 1964 року відбувся заключний, четвертий, бій Гріффіт - Родрігес. У запеклому бою гору взяв Гріффіт. Рахунок суддів: 69/67 та 70/68 Гріффіт, 71/70 Родрігес^[14].

1 грудня 1964 року Еміль переміг відомого британського боксера Дейва Чарнлі технічним нокаутом у передостанньому, дев'ятому, раунді^[15].

26 січня 1965 року Гріффіт поступився за очками (97/94, 94/97, 95/96) Мануелю Гонсалесу. Титули Гріффіта на кону не стояли^[16].

10 грудня 1965 року Гріффіт знову зустрівся з Гонсалесом. На цей раз бій був титульним. Чемпіон здобув перемогу з розгромним рахунком: 9/5, 11/3, 12/3^[17].

25 квітня 1966 року Гріффіт вийшов на бій проти чемпіона WBC і WBA у середній вазі Діка Тайгера . Еміль здобув перемогу одноголосним рішенням суддів (7/6, 8/7, 9/5) та став чемпіоном світу у другій ваговій категорії^[18].

13 липня 1966 року Гріффіт захистив свої титули у бою проти Джої Арчера. Рахунок суддя після 15-ти раундів: 9/5, 8/7, 7/7^[19].

23 січня 1967 року Гріффіт та Арчер зустрілися знову. У близькому бою Гріффіт виграв рішенням суддів: 8/7 та 8/6 (двічі)^[20].

17 квітня 1967 року Гріффіт захищав свої титули в середній вазі в поєдинку проти італійця Ніно Бенвенути . Італієць здобув перемогу одноголосним рішенням: 9/6 та 10/5 (двічі)^[21].

29 вересня 1967 року Гріффіт та Бенвенути зустрілися знову. Гріффіту вдалося взяти реванш: 9/5 (двічі) та 7/7 після 15-ти раундів^[22].

4 березня 1968 року Гріффіт та Бенвенути зустрілися втретє. Ніно здобув перемогу і знову відібрав у Гріффіта титули у середній вазі. Рахунок суддів: 8/6 (двічі) та 7/7^[23].

17 жовтня 1969 року Гріффіт спробував знову стати чемпіоном світу у напівсередній вазі. Йому протистояв кубинець Хосе Наполіс. Кубинець виграв одноголосним рішенням: 9/4, 11/4, 11/3^[24].

4 червня 1970 року переміг за очками данця Тома Богса, який на той момент мав рекорд 53-0^[25].

15 липня 1970 року вдруге зустрівся з нігерійцем Діком Тайгером. Гріффіт впевнено виграв: 8/2 та 7/2 (двічі)^[26]. Це був останній бій у кар'єрі Тайгера.

25 вересня 1971 року Гріффіт вийшов на бій проти аргентинця Карлоса Монсона, який володіє титулами WBC і WBA в середній вазі. У передостанньому, чотирнадцятому раунді Гріффіт пропустив серію важких ударів і рефері довелося зупинити бій. Таким чином, було оголошено перемогу Монсона технічним нокаутом^[27].

2 червня 1973 року Гріффіт зробив другу спробу відібрати у Монсона титули в середній вазі. Аргентинець виграв одноголосним рішенням: 147/145, 147/144, 147/143^[28].

30 липня 1977 року програв за очками британцю Алану Мінтеру^[29]. Після цього пішов із боксу.

• Чемпіон світу у напівсередній ваговій категорії (1961, 1962)
• Чемпіон світу в напівсередній ваговій категорії ( WBC, 1963, 1963—1966; WBA, 1962—1963, 1963—1966)
• Чемпіон світу в середній ваговій категорії ( WBC, 1966—1967, 1967—1968; WBA, 1966—1967, 1967—1968)
• "Боксер року" (1964) за версією журналу "Рінг"
• У 1990-му році включений до Міжнародної зали боксерської слави в Канастоті, Нью-Йорк

У 1971 році одружився з Мерседес Донасторг.