Еоцен — Вікіпедія

Система/
Період 		Відділ/
Епоха 		Ярус/
Вік 		Вік
(млн років)
Неоген, N Міоцен, N1 Аквітанський, N1aqt молодше
Палеоген, Ꝑ Олігоцен, Ꝑ3 Хаттський, Ꝑ3h 23,03 27,82
Рюпельський, Ꝑ3r 27,82 33,9
Еоцен, Ꝑ2 Приабонський(інші мови), Ꝑ2p 33,9 37,8
Бартонський(інші мови), Ꝑ2b 37,8 41.2
Лютецький, Ꝑ2l 41,2 47,8
Іпрський, Ꝑ2i 47,8 56,0
Палеоцен, Ꝑ1 Танетський, Ꝑ1t 56,0 59,2
Зеландський(інші мови), Ꝑ1z 59,2 61,6
Данський, Ꝑ1d 61,6 66,0
Крейда, K Верхня/Пізня, K2 Маастрихтський, K2m древніше
Підрозділи палеогенової системи наведені згідно МКС,
станом на 2018 рік[1].

Еоце́нова епо́ха, еоцен (дав.-гр. ἠώς — «світанок» і дав.-гр. καινός — «новий»[2][3]) — середня геологічна епоха палеогенового періоду. Почалася 56,0 і закінчилась 33,9 млн років тому, тривала близько 22 млн років[4]. Змінила палеоцен, змінилась олігоценом. Характеризується розвитком вічнозеленої тропічної рослинності (лаври, мирти, пальми)[2]. Відбулися значні трансгресії морів, моря вкривали Центральну і Південну Європу, Північну Африку, Південну Азію й Північну Америку[2].

Назва «еоцен» уперше була запропонована шотландським геологом Чарлзом Лайєлем в 1833 році. Пізніше, у 1855 році зі складу верхнього еоцену виділили олігоцен, а в 1874 році зі складу нижнього еоцену — палеоцен[3].

Періодизація

[ред. | ред. код]

Еоценова епоха поділяється на 4 віки[4]:

Західна Європа Кримсько-Кавказька система[5] Вік
Приабон Альм 37,8—33,9 млн років тому
Бартон Бодрак 41,2—37,8 млн років тому
Лютет Сімферополь 47,8—41,2 млн років тому
Іпр Бахчисарай 56,0—47,8 млн років тому

Перші схеми поділу для усього палеогену були розроблені для Паризького, Бельгійського, Лондонсько-Гемпширського басейнів[6].

Геологія

[ред. | ред. код]
Мапа Землі 50 млн р. т.

Відклади, що утворилися протягом еоценової епохи, становлять еоценовий відділ. Відклади еоцену (вапняки, мергелі, глини, пісковики та ін.) поширені в Україні в межах Криму, Карпат, Українського щита, Дніпровсько-Донецької западини й Причорноморської западини[2]. З ними пов'язані родовища нафти (Карпати, Північний Кавказ, Фергана), газу, бурого вугілля (Придніпровський буровугільний басейн, Східний Сибір), каоліну, фосфоритів (Чернігів, Донбас, Тургай), діатомітів (Воронезька антекліза, Західно-Сибірська рівнина), залізних руд (Західно-Сибірська рівнина), будівельних матеріалів тощо[2][3].

Клімат

[ред. | ред. код]
Графік кліматичних змін в кайнозої (англ.). Позначено еоценовий оптимум і замерзання Антарктиди

На початку еоцену клімат залишався теплим і вологим. Приблизно 43 млн років тому, кінець лютету, клімат на Землі став більш прохолодним і сухим.

Приблизно 36 млн років тому наприкінці еоцену почала замерзати Антарктика; її поверхня повільно вкривалася величезним крижаним щитом. Клімат на планеті став більш прохолодним, а рівень води в океанах впав — відбулась значна регресія моря. У різних частинах планети сильно змінився сезонний ритм дощів.

Флора та фауна

[ред. | ред. код]

На початку еоцену значна частина суші була вкрита непрохідними джунглями. По лісовій підстилці бігали й стрибали примітивні ссавці (крихітний кінь пропалеотерій (Propalaeotherium), лептіктиди (Leptictida) тощо). На деревах жив один з найдавніших приматів — годиноція (Godinotia). В Азії жили амбулоцети (Ambulocetus natans) — примітивні кити, що ще вміли ходити сушею. На суходолі з'явилися перші примітивні носорогові (Rhinocerotidae), тапірові (Tapiridae), хоботні (Proboscidea)[2].

У тропічних морях широко розвинені нумулітіди — великі форамініфери, з'являються кити й сирени (Sirenia)[2][3].

У зв'язку із кліматичними змінами середини еоцену, на значній частині планети масиви джунглів поступилися місцем рідколіссю і рівнинам. Життя на відкритій місцевості сприяло збільшенню розмірів ссавців. Азія стала батьківщиною гігантських бронтотеріїв (Brontotherium) (наприклад, емболотерія (Embolotherium)) і масивних м'ясоїдних звірів (наприклад, ендрюзарх (Andrewsarchus mongoliensis), сягав у довжину 5,5 м[7]). У теплих морях плавали примітивні кити (наприклад, базилозавр (Basilosaurus) і дорудон (Dorudon)), а на узбережжі Африки жили мерітерій (Moeritherium) і химерний арсінотерій (Arsinoitherium).

Багато тварин не змогли пристосуватися до кліматичних змін кінця еоцену, й за кілька мільйонів років п'ята частина всіх видів живих істот на планеті вимерла. Серед вимерлих представників фауни еоцену: дорудон, базилозавр, ентелодон, амбулоцет, ендрюзарх, гієнодон.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Chart/Time Scale : [англ.] : [арх. 22 червня 2019 року] // stratigraphy.org. — International Commission on Stratigraphy. — Дата звернення: 22 червня 2019 року.
  2. ↑ а б в г д е ж Еоценова епоха і еоценовий відділ [Архівовано 30 травня 2015 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. ↑ а б в г Эоценовый отдел (эпоха) // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
  4. ↑ а б International Chronostratigraphic Chart (PDF). International Commission on Stratigraphy. 2015-01. Архів оригіналу (PDF) за 14 жовтня 2016. Процитовано 11 квітня 2015.
  5. ↑ (рос.) Стратиграфическая комиссия по палеогеновой системе, Москва, 1964 год.
  6. ↑ (рос.) Палеогеновая система // Горная энциклопедия / под редакцией Е. А. Козловского. — М.: Советская энциклопедия, 1984—1991.
  7. ↑ (англ.) Benton, M. J. (2005). Vertebrate Palaeontology. Oxford, 333.

Література

[ред. | ред. код]
  1. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Еоцен


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еоцен&oldid=35135768