Церква Вознесіння Господнього (Жабиня) — Вікіпедія

Церква Вознесіння Господнього (Жабиня)

49°38′47″ пн. ш. 24°59′32″ сх. д. / 49.646277° пн. ш. 24.992224° сх. д. / 49.646277; 24.992224
Типцерква
Країна Україна
РозташуванняЖабиня
КонфесіяУГКЦ
Засновано1636
Церква Вознесіння Господнього (Жабиня). Карта розташування: Україна
Церква Вознесіння Господнього (Жабиня)
Церква Вознесіння Господнього (Жабиня) (Україна)
Мапа

CMNS: Церква Вознесіння Господнього у Вікісховищі

Церква Вознесіння Господнього у Жабині — парафія і храм греко-католицької громади Зборівського деканату Тернопільсько-Зборівської архієпархії Української греко-католицької церкви в селі Жабиня Тернопільського району Тернопільської области.

Історія церкви

[ред. | ред. код]

Церква перебудована з давнього невеликого оборонного замку — порохівні і арсеналу зброї, спорудженого в 1579—1585 роках і який належав до графських маєтків та оборонних споруд.

Церковні джерела називають датою заснування парафії і храму 1636 рік. До XVIII століття парафія і церква належали Київській православній митрополії. Згодом вони влилися в лоно Української Греко-Католицької Церкви до 1946 року. З 1987 року — до РПЦ. Аз 1991 року вони знову в лоні УГКЦ.

У 1993 році завершено розпис інтер'єру церкви, який здійснили народні умільці села Жабиня Василь Бойко та Марія Навосад.

У 1995 році єпископську візитацію парафії здійснив єпископ Михаїл Колтун. Катехизацію проводить Галина Ковбасюк. На парафії діє спільнота «Матері в молитві», Вівтарна та Марійська дружини.

Парафіяни в різний час встановили кам'яні фігури: дві — з постаттю Матері Божої (1890), третю — на честь скасування панщини в 1848 році, четверту-кам'яний хресту 1938 року, п'яту-постать святого Миколая (1881), шосту — кам'яний хресту (1891), сьому-кам'яний хресту (1890). Також є дерев'яні дубові хрести на перехресті польових доріг (оновлюються кожних 30-40 років). У селі є капличка «Матір Божа на руках з маленьким Ісусиком» (2007).

Парохи

[ред. | ред. код]
  • о. Михайло (прізвище невідоме) (1636),
  • о. Аполлінарій Левицький,
  • о. Душинський,
  • о. Петро Ляхович,
  • о. Василь Прокопович,
  • о. Іван Хромовський,
  • о. Бонавентура Копертинський,
  • о. Микола Янович,
  • о. Лука Демчук,
  • о. Микола Буряк,
  • о. Йосип Федорик,
  • о. Михайло Венгирак (1989—1991),
  • о. Степан Зубко (1992—1995),
  • о. Володимир Шевців (з 1995).

Джерела

[ред. | ред. код]