Жак Копо — Вікіпедія

Жак Копо
фр. Jacques Copeau
Народився4 лютого 1879(1879-02-04)[4][2][…]
Париж, Франція[1]
Помер20 жовтня 1949(1949-10-20)[1][2][…] (70 років)
Бон[1]
ПохованняПернан-Вержелесс
Країна Франція
Місце проживанняMaison Jacques-Copeaud
Діяльністьтеатральний режисер, драматург, кінорежисер, письменник, актор театру, перекладач, актор, режисер
Alma materКондорсе
ВчителіАнтуан Андре[6]
Відомі учніLéon Chancereld і Shishi Bunrokud
Знання мовфранцузька[2]
ПосадаAdministrator of the Comédie-Françaised
Нагороди
IMDbID 0178575

Жак Копо (народився 4 лютого 1879, Париж ; † 20 жовтня 1949, Бон) — французький театральний режисер, актор, критик і драматург.

Біографія

[ред. | ред. код]

Жак Копо почав писати комедії в 1890-х роках, з яких Ранковий туман (Brouillard du matin) поставили в Новому театрі (Nouveau Théâtre) у 1897 році та прорецензував Франциск Сарсе в газеті Le Temps. Копо писав як театральний критик для журналів L'Ermitage (1904–06), Théâtre (1905–14) та La Grande Revue (1907–10) і працював торговцем мистецтвом у Galerie Georges Petit з 1905 по 1910 рік.

У 1908 році разом з Андре Жидом, Жаном Шлюмберже, Анрі Геоном, Андре Рюїтером і Марселем Друеном він заснував Nouvelle Revue Française , часопис, який продовжує свою діяльність досі. У 1913 році він заснував невеликий театр Théâtre du Vieux-Colombier[7], де реалізував свої ідеї відновлення театру, відвернувшись від сучасної натуралістичної концепції. Він привів таких акторів, як Шарль Дюллен, Луї Жуве (який також працював освітлювачем і режисером), Бланш Альбан і Сюзанна Бінг.

Після поїздки театральної трупи в Америку з 1917 по 1919 рік Копо знову відкрив свій театр у Парижі в 1920 році. Як переконаний католик[8] Жак Копо відчував обов'язок перед суспільством, на його думку, мистецтво повинно йому служити і сприяти його подальшому розвитку. Під керівництвом Жуля Ромена тут навчалися такі молоді актори, як Мішель Сен-Дені, Леон Шансерель, Жан Дасте, Марі-Елен Дасте, Етьєн Декру та дует Жиль і Жульєн. Після провалу його п'єси Рідний дім (La Maison natale), яка зустріла нерозуміння навіть серед його друзів, він залишив Париж і закрив Théâtre du Vieux-Colombier у 1924 році.

У наступні роки Копо працював театральним критиком для Nouvelles littéraires. Він керував виставами просто неба Santa Uliva (1933), Savonarole (1935) і Comme il vous plaira (1938) і поставив у 1936—1937 роках три п'єси Франсуа Моріака та Заповіт отця Леже (Le Testament du Père Leleu) Роже Мартена дю Гара в Комеді-Франсез, а в 1940 році як тимчасовий директор Комеді-Франсез підтримав постановку Жана-Луї Барро "Сід ".

У 1941 році він пішов з керівництва Комеді-Франсез, опублікував текст «Народний театр» (Le Théâtre populaire) і завершив драму «Малий жебрак» (Le Petit Pauvre) про життя Франциска Ассізького. Попри війну та власну хворобу, він поставив п'єсу «Диво золоченого хліба» (Miracle du pain doré) у Госпісі де Бон у 1943 році за підтримки Андре Барсака. Театральна робота Копо мала значний вплив на таких діячів театру, як Етьєн Декру, Шарль Даллен, Жан Луї Барро, Жак Лекок, Марсель Марсо та Антонен Арто.

Альбер Камю про Жака Копо:

«Dans l'histoire du theatre français, il ya deux periods: avant et après Copeau». (В історії французького театру виділяють два періоди: до і після Копо.)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Копо Жак // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  4. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  5. ↑ база даних Léonore — ministère de la Culture.
  6. ↑ Evans M. Jacques Copeau — С. 4.
  7. ↑ Claudio Bernardi, Carlo Susa (Hrsg.): Storia essenziale del teatro (= Collana Trattati e Manuali). Vita e Pensiero/Media spettacolo e processi culturali, Milano 2005, ISBN 88-343-0761-5, S. 296 f.
  8. ↑ Claudio Bernardi, Carlo Susa (Hrsg.): Storia essenziale del teatro (= Collana Trattati e Manuali). Vita e Pensiero/Media spettacolo e processi culturali, Milano 2005, ISBN 88-343-0761-5, S. 296 f.

Література

[ред. | ред. код]
  • Альбер Камю. Копо – єдиний майстер. пер. з французької Романа Осадчука / Вибрані твори у трьох томах, т. 2 — Харків: Фоліо, 1996.

Посилання

[ред. | ред. код]
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жак_Копо&oldid=43162232