Жінки у Візантії — Вікіпедія

Імператриця Феодора із почтом. Мозаїка Сан-Вітале в Равенні, VI століття
Частина серії
Жінки в суспільстві
Символ Венери
Суспільство
За країнами
Портал Проєкт Стиль

Жінки у Візантії відігравали важливу роль, проте багато деталей їхнього життя є предметом дискусій. Численні джерела (хроніки, юридичні тексти, агіографічна література) малюють картину патріархального суспільства Візантії, в якому жінки не мали самостійного значення і знаходилися в ув'язненні в гінекеї. Довгий час увагу істориків привертали тільки видатні візантійські жінки, в основному імператриці, особливо дружина імператора Юстиніана I Феодора, що зробила значний вплив на події першої половини VI століття.

Наукове вивчення правового і економічного становища жінок у Візантії почалося в другій половині XIX століття і інтенсивно продовжується в даний час. Предметом вивчення є як жінки взагалі, так і пов'язані з ними питання сімейного та майнового права. Убогість збережених джерел призводить до різноманітних оцінок місця жінок в візантійському суспільстві. З розвитком ґендерних досліджень в 1970-х роках існує тенденція до перегляду ранніх поглядів, згідно з якими ця роль не була значною.

Історіографія

[ред. | ред. код]

Джерела відомостей

[ред. | ред. код]

Як зазначив в 1967 році один з піонерів сучасних візантійських ґендерних досліджень Ж. Гродідьє де Матон, про життя візантійських жінок відомо досить мало, оскільки невеликі наші знання про візантійське суспільство взагалі. Візантійське мистецтво приділяло не дуже багато уваги повсякденному життю, світська література з'явилася пізно, і загалом візантійські письменники більше уваги приділяли «вічним» або державним питанням. Жінки у Візантії, за винятком імператриць, не були публічними персонами і рідко потрапляли на сторінки історичних хронік. Таким чином, основними джерелами відомостей з даного питання є, перш за все, юридичні тексти, що дозволяють простежити в окремих аспектах роль жінок протягом всієї візантійської історії. Присвячене жінкам законодавство широке: з підрахунку англійської дослідниці Дж. Баклер, яка видала в 1929 році біографію Анни Комнін, з 242 випущених між 565 і 1204 роками новел, 56 присвячені жінкам[1]. Також цінні релігійні тексти різних жанрів — проповіді, житія святих, серед яких було чимало жінок, а також надгробні промови[2].

Агіографічна література, незважаючи на її загальну аскетичну установку і пропаганду утримання від сексу, відносилася до масового жанру і тому, поряд з описом життєвого шляху святих і їх релігійного досвіду, вона містить розповіді на різні теми, які мали інтерес для візантійського обивателя. До числа таких тем належало й повсякденне життя жінок. Дослідники по різному оцінюють ставлення до жінок, виражене в літературі цього типу. Так, на думку К. Галатаріота, в патріархальному візантійському суспільстві релігійні ідеали заперечували у жінок не тільки сексуальність, а й стать. З іншого боку, О. П. Каждан проаналізував основні агіографічні сюжети періоду з V по XII століття, і відзначив, що візантійська житійна література є в цілому прихильною до жінок. Так, в житії святого Мартиніана відзначається, що Бог створив як Адама, так і Єву, а згодом сам з'явився на світ за допомогою жінки. В оповіданні про Андрія Юродивого говориться, що жінку створив не диявол, але Бог — з метою поліпшити світ, і всякий, хто бажає взяти собі дружину, може це зробити з божого дозволу. Агіографи визнають, що жіноча стать слабка, але здатна подолати свою слабкість, і діяти, як чоловіки. При необхідності жінки могли встати на міські стіни зі зброєю в руках або ж проявити більшу стійкість, ніж чоловіки, перед обличчям гонителів віри. Однак автори цих творів відокремлюють ці екстраординарні події від повсякденного життя жінки, яку тільки надзвичайні обставини можуть змусити забути скромність і вийти на вулицю[3]. Аналіз відомостей побутового характеру, що надається агіографічною літературою складний, оскільки важко відокремити реалії сучасної автору епохи від його уявлення про те, як ці реалії виглядали в описуваний їм час[4].

Ще декілька категорій джерел становлять інтерес з точки зору вивчення життя жінок у Візантії. Низка візантійських текстів була створена жінками. Найбільший з них - це історична праця Анни Комнін «Алексіада», часто аналізувалася з ґендерної точки зору. Збереглася поетична спадщина черниці Кассії (IX століття). Відомі також різноманітні господарські та юридичні документи, складені жінками[5]. Типікони жіночих монастирів цінні як джерела відомостей про організацію закладів, створених жінками і для жінок. Ці статути не створювалися за зразком статутів чоловічих монастирів і враховували специфіку життя черниць. Самим докладним з них є статут монастиря Кехарітомене, заснованого імператрицею Іриною Дукинею в XII столітті і існууючого як мінімум до початку XIV століття. Кілька типіконів монастирів, заснованих знатними дамами, збереглося від епохи Палеологів. Деякі типікони жіночих монастирів були написані чоловіками, наприклад, близько 1400 року чернець Ніл Даміла створив статут жіночого монастиря на Криті[6].

Характеризуючи сукупність збережених відомостей про візантійських жінок, англійська дослідниця Дж. Херрін зазначає, що всі ці документи несуть відбиток чоловічої упередженості, що виділяє виключно незвичайних, з точки зору жителя Візантії, жінок або ж якісь незвичайні аспекти їхнього життя. Джерела звертають увагу переважно на власниць виняткового багатства або на родичок імператора, тоді як відомості про сільських жителів Візантії, що складали більшість населення імперії, украй мізерні. Агіографічні тексти цінні, але і вони не дають інформації про бідні верстви суспільства; практично повністю втрачені записи про народження, смерті і шлюби[7].

Візантійські ґендерні дослідження

[ред. | ред. код]
Див. також: Ґендерні дослідження
Основне джерело: [8]

Перші роботи, що описують візантійських жінок, стали з'являтися в другій половині XIX століття.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Grosdidier de Matons, 1967, с. 18, note 1.
  2. ↑ Grosdidier de Matons, 1967, с. 11—12.
  3. ↑ Kazhdan, 1990, с. 131—132.
  4. ↑ Kazhdan, 1998, с. 1.
  5. ↑ Laiou, 1985, с. 60—62.
  6. ↑ Laiou, 1985, с. 68—70.
  7. ↑ Herrin, 2013, с. 14.
  8. ↑ Когут, 2014, с. 5-38.

Література

[ред. | ред. код]

Першоджерела

[ред. | ред. код]

Дослідження

[ред. | ред. код]
англійською мовою
  • Cameron A. Sacred and Profane Love Thoughts on Byzantine Gender // Women, Men and Eunuchs. — 1997. — P. 1-23.
  • Clark G. Women and Asceticism in Late Antiquity: The Refusal of Status and Gender // Ascetism. — 1998. — P. 33-48.
  • Dawson T. Propriety, Practicality and Pleasure: the Parameters of Women's Dress in Byzantium, A.D. 1000-1200 / ed. by L. Garland // Byzantine Women. Varieties of Experience, A.D. 800-1200. — 2006. — P. 77-90.
  • Garland L. Byzantine Empresses. Women and Power in Byzantium, AD 527-1204. — Routledge, 1999. — 343 p. — ISBN 0-203-02481-8.
  • Herrin J. Unrivalled Influence. Women and Empire in Byzantium. — Princeton university Press. — 328 p. — ISBN 978-0-691-15321-6.
  • Kazhdan A. Byzantine Hagiography and Sex in the Fifth to Twelfth Centuries // Dumbarton Oaks Papers. — 1990. — Vol. 44. — P. 131-143.
  • Kazhdan A. Women at Home // Dumbarton Oaks Papers. — 1998. — Vol. 52. — P. 1-17.
  • Laiou A. The Role of Women in Byzantine Society // JOB. — 1981. — P. 233-260.
  • Laiou A. Observations on the Life and Ideology of Byzantine Women // Byzantinische Forschungen. — 1985. — Vol. IX. — P. 59-102.
  • Laiou A. The Festival of "Agathe": Comments on the Life of Constantinopolitan Women // Byzantium: Tribute to Andreas N. Stratos. — 1986. — P. 111-122.
  • The Oxford Dictionary of Byzantium / ed. by Dr. Alexander Kazhdan. — N. Y., 1991. — 2232 p. — ISBN 0-19-504652-8.
  • Runciman S. Women in Byzantine Society / ed. by M. Angold // The ByzantineAristocracy IX to XIII Centuries. — 1984. — P. 10-22.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жінки_у_Візантії&oldid=43627029