Західний Донбас — Вікіпедія

Схема розташування вугленосних районів Донецького басейну:
1 — Петриківський, 2 — Новомосковський, 3 — Петропавлівський, 4 — Південно-Донбаський, 5 — Покровський, 6 — Донецько-Макіївський, 7 — Амвросієвський, 8 — Торезько-Сніжнянський; 9 — Центральний, 10 — Північно-західні окраїни Донбасу; 11 — Старобільська площа, 12 — Лисичанський; 13 — Алмазно-Мар'ївський; 14 — Селезнівський, 15 — Луганський, 16 — Краснодонський; 17 — Ореховський; 18 — Боково-Хрустальський; 19 — Должансько-Ровенецький; 20 — Міуський, 21 — Шахтинсько-Несвітаєвський; 22 — Задонський, 23 — Суліна-Садкінський; 24 — Гуково-Звєрєвський; 25 — Червонодонецький; 26 — Каменсько-Гундорівський; 27 — Білокалітвенський; 28 — Тадинський; 29 — Міллєровський; 30 — Цимлянський.

Західний Донбас — вугільний район України, у межах Дніпропетровської і Харківської областей, частина Донецького кам'яновугільного басейну.

Виявлено близько 40 пластів з робочою потужністю 0,6–4,6 м, що залягають на глибині 400–1800 м. Вугілля високоякісне, легко збагачується. Західний Донбас розвідано у 50-60-х роках XX ст.

Головними центрами Західного Донбасу є Павлоград, Тернівка, Першотравенськ.

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]