Зброєносець — Вікіпедія

Зброєносець — у Середньовіччі — молодий воїн, обов'язком якого було носити зброю лицаря, оберігати його в бою та доглядати його коня^[1].

У випадку благородного походження учнівство звичайно тривало з 14 років до 21 року (досягнення повноліття), після чого зброєносець посвячувався в лицарі. Винятком могли бути Королівські Зброєносці, які іноді залишалися зброєносцями все життя.

Простолюдин, зазвичай, служив зброєносцем довічно, одночасно бувши сержантом. Тільки в дуже рідкісних випадках простолюдин міг бути за особливі заслуги посвячений у лицарі, і саме з нащадків таких простолюдинів у Священної Римської імперії сформувався суспільний стан міністеріалів.

У козаків зброєносців називали «джура» («цюра», «чура»).

• Сквайр
• Есквайр
• Лицар
• Міністеріал
• Паж
• Сержант
• риндя
• Падаван
• Спис (підрозділ)
• Лицарське виховання
• Йомен

• ГЕРЦИРЪ, ГЕРЦЫРЪ // Словник української мови XVI — першої половини XVII ст. / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; відп. ред. Гринчишин Д. Г. Вип. 6 (Выпросити — Головный). Укладачі к.ф.н. Р. Керста, О. Кровицька, Н. Осташ, М. Сенів. — Львів, 1999. — С. 206—207. — ISBN 966-02-1044-2.
• — зброєносці і пажі^[en](англ.)
• — середньовічна система учнівства^[en](англ.)