Збірна Екваторіальної Гвінеї з футболу — Вікіпедія

Екваторіальна Гвінея
Асоціація	Екваторіальногвінейська федерація футболу
Тренер	Естебан Бекер
Код ФІФА	EQG
Місце в рейтингу ФІФА	79 ▬ (4 квітня 2024)[1]
Домашня Виїзна
Перший матч  Китай 6:2 Екваторіальна Гвінея  (Китай; 23 травня 1975)
Найбільша перемога Екваторіальна Гвінея  3:0 ЦАР  (Малабо, Екваторіальна Гвінея; 7 вересня 2011)
Найбільша поразка  Конго 6:0 Екваторіальна Гвінея  (Республіка Конго; 13 грудня 1990)
Кубок африканських націй
Виступів	3 (вперше у 2012)
Найвище досягнення	четверте місце (2015)

Збірна Екваторіальної Гвінеї з футболу — національна футбольна збірна, що представляє Екваторіальну Гвінею на міжнародних матчах.

Станом на 4 квітня 2024 посідає 79-e місце у рейтингу футбольних збірних світу^[1].

Першим поєдинком збірної Екваторіальної Гвінеї був товариський матч проти збірної Китаю, який відбувся 23 травня 1975 року та завершився поразкою збірної Екваторіальної Гвінеї з рахунком 6:2. Більше національна збірна Екваторіальної Гвінеї не проіела жодного матчу аж до вступу в УДЕАК, який відбувся в грудні 1985 року. Цього року збірна взяла участь в розіграші Кубка УДЕАК разом з господарями Конго та Центральноафриканською республікою. 9 грудня вони програли збірній Конго з рахунком 5:0, а 14 грудня свою першу нічию 1:1 розписали з Центральноафриканською республікою. 16 грудня Екваторіальна Гвінея грали в плей-оф за п'яте місце проти Чаду, після нічиї 1:1 матч перейшов у серію післяматчевих пенальті, в якій з рахунком 3:2 перемогу святкувала збірна Чаду.^[2]

Екваторіальна Гвінея посяде четверте місце в Кубку УДЕАК у 1987 році, поступившись у матчі за третє місце Габону в серії післяматчевих пенальті, більше того, Екваторіальна Гвінея забила лише одного разу за весь турнір, зігравши в нічию 1:1 з Чадом. Вони також розписали нульову нічию з Камеруном. Наступний виступ Екваторіальної Гвінеї завршився шостим місцем після поразки від Центральноафриканської республіки в серії післяматчевих пенальті. Наступного разу Екваторіальна Гвінея зіграла з Центральноафриканською республікою в 1999 році та перемогли ЦАР з рахунком 4:2. Це була перша перемога Збірної Екваторіальної Гвінеї за всю історію її існування.^[2]

До 2003 року команду називали «Basilé Nacional» її часто легко перегравали інші суперники, збірна складалася виключно з місцевих гравців. З червня 2003 року місцева федерація дозволила запрошувати гравців екваторіальногвінейського походження, які грали в зарубіжних клубах і не обов'язково були народжені в Екваторіальній Гвінеї. Альберто Еджого-Овоно, Серхіо Барілья, Хосе Луїс Сенобуа та Андрес Маланго, перші три з яких народилися в Іспанії, а останній в США, вийшли на поле у матчі проти Марокко в кваліфікації до Кубка африканських націй 2004 року. Це призвело до того, що цього ж року, до команди приєдналися й інші гравці напередодні матчів кваліфікаційного раунду до Чемпіонату світу з футболу 2006 року проти Того. Родольфо Бодіпо, Іван Зарандона та Ювенал Еджого-Овоно також вийшли на поле, а тренером збірної став Оскар Енгонга. Незважаючи на відмінну гру та перемогу над Того в першому матчі з рахунком 1:0, у матчі-відповіді Екваторіальна Гвінея зазнала поразки з рахунком 0:2 та вилетіла з турніру. У наступному році Енгонгу звільняють, а на його місце приходить бразилець Антоніу Думаш, який вже був знайомий з Екваторіальною Гвінеєю, так як саме він тренував збірну Того в тих відбіркових матчах. З його допомогою до збірної почали виклитася як екваторіальногвінейські і/або пов'язані з нею гравці, так і бразильці, цю тактику Думаш вже випробував на тоголезькій збірній.^[3] Збірна виграла свій перший титул у 2006 році, перемігши в Кубку CEMAC, що представляє Економічне та валютне співтовариство Центральної Африки, і в 2009 році збірна зайняла друге місце в тому ж турнірі.

У вересні 2007 року Екваторіальна Гвінея грала кваліфікаційні матчі за право зіграти в Кубку африканських націй 2008, що мав відбутися в Гані, здійснила маленький подвиг і перемгла на «Нуево Естадіо де Малабо» з рахунком 1:0 над потужним сусіднім Камеруном (в групі цю збірну більше ніхто не зміг переграти). Екваторіальна Гвінея посіла друге місце в групі з 10-ма набраними очками (6 проведених матчів: 3 перемоги, 1 нічия та 2 поразки), але не змогла кваліфікуватися, оскільки не стала переможцем соєї групи. Проте, цей факт не затьмарив свято уболівальникам після матчу і багато з них вибігли на поле, щоб відсвяткувати історичну перемогу.

У 2008 році Екваторіальна Гвінея потрапила в Групу 4 разом зі збірними Нігерії, Сьєрра-Леоне та Південною Африкою для участі у другому раунді кваліфікації КАФ до Чемпіонату світу з футболу 2010 році. У своїй першій грі, яка відбулася 1 червня 2008 року, збірна зазнала поразки від Сьєрра - Леоне з рахунком 0:2 (відзначилися у воротах суперника Ронан і Ж. Епітьє). Другий матч збірна провела з Південною Африкою, але і його програла, цього разу з рахунком 1:4 (одним м'ячем у тому матчі відзначився Ювенал Еджого). Втретє збірна програла, цього разу Нігерії з рахунком 0:1. В другому колі знову зазнав поразки від Нігерії з рахунком 0:2 та втратив усі шанси на продовження турнірної боротьби, потім зазнав поразки від Сьєрра-Леони з рахунком 1:2. Останнім матчем на турнірі був поєдинок у Малабо з Південною Африкою, який завершився з рахунком 1:0.

Екваторіальна Гвінея зіграла серію товариських матчів, в рамках підготовки до Кубку африканських 2012 та відбіркового раунду в КАФ до Чемпіонату світу з футболу 2014. В рамках цієї підготовки вдалося перемогти Ліберію (1:0), але поступилися Кот-д'Івуару (0:2), Кабо-Верде (0:5), Малі (0:3), Естонії (0:3), і після того, через чотирнадцять місяців програли Марокко (1:2). Тому було знову запрошено частину гравців, які виступали у збірній раніше. Це був єдиний міжнародний матч з парагвайцем Карлосом Дуарте як головним тренером Екваторіальної Гвінеї, він же став для фахівця і останнім у тренерській кар'єрі через рак, який було виявлено у нього під час медичного обстеження, а наступного року він помер.^[4] Касто Нопо було призначено виконувачем обов'язків головного тренера. У жовтні 2010 року Nzalang Nacional («Насіонал Нзаланг») програли вдома Ботсвані (0:2), ця поразка призвела до заворушень серед уболівальників та репресій зі сторони поліції.

Протягом 2011 року під керівництвом французького тренера Анрі Мішеля, якого призначили на цю посаду в грудні 2010 року,^[5] вони перемагають Чад (2:0) та Гамбію (1:0), перервавши жахливу серію з шести поразок поспіль. Проте наступний матч, який збірна провела на виїзді у Франції, важко назвати успішним, оскільки в ньому збірна програла з різницею у два м'яча Збірній Франції U-20. Далі, вони відправилися до Португалії, щоб зіграти товариський матч проти Гвінеї-Бісау програли з рахунком 1:4. Як тільки почався спад у збірної вже в цьому ж році тренер залучив більшу кількість націоналізованих гравців, враховуючи національність тренера - в основному гравців з франкомовних африканських країн, в той час як футболісти з екваторіальногвінейським корінням та з міжнародним досвідом, такі як Хав'єр Бальбоа, Родольфо Бодіпо або Ювенал Еджонго, не були залучені до складу збірної. Мішеля було піддана критиці кількома виданнями - в першу чергу з боку Бенджаміна Зарандони для щоденної газети AS. Тому тренер почав ігнорувати дзвінки та тиск з боку уряду з вимогою піти у відставку. Команда грала у кваліфікаційному раунді відбіркового циклу до Чемпіонату світу 2014 року, вигравши двобій з Мадагаскаром (2:0 в Малабо і поразка з рахунком 1:2 в Антананаріву) та вийшла до групового раунду турніру. І, нарешті, Мішель, пішов у відставку в кінці грудня того ж року,^[6] за місяць до початку КАН 2012.

На Кубку африканських націй 2012 року, в якому Екваторіальна Гвінея разом з Габоном була господарями турніру, Екваторіальна Гвінея переграла Лівію з рахунком 1:0, потім перемогли у матчі з Сенегалом з рахунком 2:1 і, нарешті, в останньому матчі першого раунду мінімально поступились Замбії (0:1). У Чвертьфіналі турніру Екваторіальна Гвінея поступилася Кот-д'Івуару з рахунком 0:3. Новим тренером Екваторіальної Гвінеї було призначено бразильця Гілсона Паулу,^[7] який прийшов з Васко да Гами. Вихід до в чвертьфіналу турніру ще надавго залишився в пам'яті уболівальників.

Протягом червня місяця Екваторіальна Гвінея оскаржувала результати групового етапу кваліфікації до Кубка світу, в якому вона поступилась Тунісу з рахунком 1:3 та розписала вдома нічию зі Сьєррою-Леоне з рахунком 2:2. Переломним став завершальний матч першого етапу групового раунду КАН 2013 року, який відбувся у вересні, коли Екваторіальна Гвінея розгромно програли Демократичній Республіці Конго з рахунком 0:4. Це спонукало міністра спорту і його радника шукати гравців знову в Бразилії, щоб зміцнити національну команду для другого етапу групового раунду. Дев'ять гравців з країн Південної Америки були викликані до збірної Екваторіальної Гвінеї, але їх присутність не допомогла, скільки збірна здобула мінімальну перемогу з рахунком 2:1 і не зуміла продовжити боротьбу в наступних раундах турніру. Один з цих нових гравців, Клаудіней "Рінкон" Рамуш, помер вже наступного року від зараження малярією^[8] під час однієї з поїздок на черговий відбірковий матч.

У 2013 році для футболу Екваторіальної Гвінеї починаються нововведення. Боніфасіо Манга Обіанг, який 17 років головував на посаді президента ФЕГУЇФІТ, вирішує не боротися за президентський пост,^[9] ці перегони виграв Домінго Мітуй, який до цього був президентом клубу Аконангуї. Крім того, контракт тренера Гілсона Паулу не було продовжено,^[10] і в березні за рекомендацією Бенджаміна Зарандони замість бразильця прибув іспанець Андоні Гойкоечеа.^[11]

Крім того, їм дещо пізніше вдається переконати гравця першого іспанського дивізіону Еміліо Нсуе, який приєднатвся до команди (це стало можливим через те, що його батько походить з цієї країни), він миттєво стає новим кумиром для фанатів збірної. Перша офіційна гра року була проти Кабо-Верде, яка завершилася прекрасним стартом в КАН 2013. Вони виграли з рахунком 4:3, а Нсуе оформив хет-трик у тому матчі. Однак виступ був затьмарений арбітражним рішенням, яке було пов'язане з величезною кількістю іноземних гравців натуралізованих Екваторіальною Гвінеєю неправильно, яка спонукала ФІФА відкрити справу і розглянути можливе покарання збірної у вигляді штрафу.

Керівний орган світового футболу ухвалив рішення анулювати результати двох матчів, в яких у складі Екваторіальної Гвінеї виходив Нсуе,^[12] зарахувати технічну перемогу Кабо-Верде, плюс зобов'язав виплатити грошовий штраф Федерацію Футболу Екваторіальної Гвінеї. На чемпіонаті світу з футболу U-20 2009 року Нсуе представляв Іспанію (країна його народження) а, отже, його було внесено до списку іспанських гравців, які були включені в реєстр ФІФА. Отже, Федерації футболу Екваторіальної Гвінеї потрібно буде довести ФІФА свої права на Нсуе перш ніж залучати гравця в офіційних матчах за збірну Екваторіальної Гвінеї і тоді збірну більше не будуть карати. Збірна завершила виступи в кваліфікації до Чемпіонату світу у відбірковій групі B у нижній частині турнірної таблиці, зробивши всього 2 очки.

16 листопада 2013 року «Нзаланг» зіграла товариський матч проти Іспанії в Малабо, це був перший візит колишньої африканської колонії до своєї метрополії, яка до того ж мала статус чемпіонів Європи та світу й входила до провідних футбольних збірних в рейтингу ФІФА. Незважаючи на відмінності між рівнем цих двох збірних, матч проходив у жорсткій боротьбі та закінчився з рахунком 1:2 не на користь гостей, які днями пізніше втратили можливість проводити офіційні матчі під егідою ФІФА до тих пір поки Екваторіальна Гвінея не виконає ці декілька положень рішення арбітражу.^[13] Через два тижні, тренер збірної Гойкоечеа продовжив контракт ще на два роки.^[14]

В матчах кваліфікації до Кубка африканських націй 2015 року зустрілися з Мавританією, в першому матчі мавританці здобули перемогу з рахунком 1:0, а в домашньому матчі Екваторіальна Гвінея в Малабо виграла з рахунком 3:0 та вийшла в наступний раунд кваліфікації, де мала зустрітися з Угандою. Однак Федерація футболу Мавританії подала клопотання в КАФ про неправомірне включення гравців перед матчем до складу збірної Екваторіальної Гвінеї (деякі з них мали фальшиві паспори та вигадані імена), в результаті Збірну Екваторіальної Гвінеї дисваліфікували з відбіркових матчів на основі конкретної ситуації, яка була пов'язана з Тьєррі Фіджеу, в той час як справи щодо інших гравців лише почали розглядати.

Багато гравців збірної народилися в інших країнах. У більшості випадків, народжені в колишнвй колоніальній метрополії Іспаніяї, повинні мати принаймні одного родича в Екваторіальній Гвінеї для того, щоб стати кандидатом на потрапляння до збірної. Багато гравців обирають Збірну Екваторіальної Гвінеї з футболу оскільки збільшуються шанси виклику на міжнародні матчі збірної і, відповідно, збільшуються шанси стати відомим гравцем. Тут наведені найбільш яскраві на сьогодні приклади, а в душках країна народження разом зі членами сім'ї, які мають коріння з Екваторіальної Гвінеї.

• Хав'єр Бальбоа (Іспанія, екваторіальногвінейські батьки)
• Еміліо Нсуе (Іспанія, екваторіальногвінейський батько)
• Карлос Акапо (Іспанія, екваторіальногвінейський батько)
• Іван Сальвадор (Іспанія, дідусь по материнській лінії з Екваторіальної Гвінеї)
• Ігор Енгонга (Іспанія, дід по батьковій лінії з Екваторіальної Гвінеї)
• Ібан Іянга (Іспанія, екваторіальногвінейський батько)
• Рубен Беліма (Іспанія, екваторіальногвінейський батько)
• Айтор Ембела (Іспанія, дід по батьковій лінії з Екваторіальної Гвінеї)
• Іван Зарандона (Іспанія, екваторіальногвінейська мати)
• Хосете Міранда (Іспанія, батьки з Екваторіальної Гвінеї)

Сьогодні є й нші гравці з екваторіальногвінейським корінням, як Педро Обіанг або Омара Маскарелл (представляли Іспанію на юнацькому рівні), і до сих пір не виступали за «нзалангів». З іншого боку, були гравців, які також пов'язані з Екваторіальною Гвінеєю, які грали офіційні матчі зі збірними інших країн, наприклад Альваро Сервера (народився в Малабо), Вісенте Енгонга (від батька з Екваторіальної Гвінеї) з Іспанією та Лоурен Бісан-Етаме "Лорен" (від батька з Екваторіальної Гвінеї) з Камеруном.

У свою чергу, є ті гравці, які не мають родинних зв'язків з Екваторіальною Гвінеєю, і все ж зуміли взяти участь в міжнародних матчах збірної. Ця група футболістів, як правило, становлять половину футболістів збірної і може бути розділена на дві частини: гравці з Південної Америки та з інших країн Африки. Перша з них представлена гравців з Бразилії та Колумбії, що виступали в футбольних клубах в своєї країни до першого виклику в збірну Екваторіальної Гвінеї. До другої групи належать камерунці, кабовердійці, ліберійці, сенегальці та інші. Ця група гравців залучалася часто неправомірно, так як деякі з цих гравців отримали свій перший виклик до збірної перебуваючи в клубі з Екваторіальної Гвінеї, не обов'язково маючи багато років проживання в країні, в той час як інші африканці та південноамериканці навіть ніколи не були в Екваторіальній Гвінеї до свого виклику в збірну і потрапляли туди за допомогою рекомендацій підприємців, а також гравців, які вже виступали за збірну.

Екваторіальна Гвінея використовує червону та білу форму. Виробником форми для збірної виступає фірма Adidas. Коли збірна грає в Екваторіальній Гвінеї, вони використовують форму червоного кольору в поєднанні з шортами з білими смугами. Ігровий номер, логотипи FEGUIFUT та фірми Adidas розташовані на грудях. Форма складається з білих футболок та шортів, червоних шкарпеток.^[15] Коли Екваторіальна Гвінея проводить виїзні матчі, вони використовують білу футболку з блакитними смугами, шорти та шкарпетки білого кольору.

Збірна Екваторіальної Гвінеї з футболу свої домашні матчі проводить на стадіоні «Нуево Естадіо де Малабо» в місті Малабо. Він може вмістити 15 250 глядачів. Екваторіальна Гвінея грала тут на домашньому Кубку африканських націй 2012 року. Під час участі в турнірі, збірна грала на цьому стадіоні проти майбутніх переможців турніру Замбії та фіналіста Кубку Кот-д'Івуара. Під час участі національної збірної в Кубку африканських націй 2012 року, вони також грали в нещодавно побудованому «Естадіо де Бата», на якому вони грали і виграв обидві свої матчі проти Лівії та Сенегалу.^[16]

Роки	Раунд	Місце	Іг	В	Н	П	ЗМ	ПМ
Уругвай 1930	Не брала участь
Італія 1934
Франція 1938
Бразилія 1950
Швейцарія 1954
Швеція 1958
Чилі 1962
Англія 1966
Мексика 1970
Німеччина 1974
Аргентина 1978
Іспанія 1982
Мексика 1986
Італія 1990
США 1994
Франція 1998
Південна Корея та Японія 2002	Не пройшла кваліфікацію
Німеччина 2006
ПАР 2010
Бразилія 2014
Росія 2018
Катар 2022
Загалом	0/22	0°	0	0	0	0	0	0

Роки	Раунд	Місце	Іг	В	Н	П	ЗМ	ПМ
Судан 1957	Не брала участі
Об'єднана Арабська Республіка 1959
Ефіопія 1962
Гана 1963
Туніс 1965
Ефіопія 1968
Судан 1970
Камерун 1972
Єгипет 1974
Ефіопія 1976
Гана 1978
Нігерія 1980
Лівія 1982
Кот-д'Івуар 1984
Єгипет 1986
Марокко 1988	Не пройшла кваліфікацію
Алжир 1990
Сенегал 1992
Туніс 1994
ПАР 1996
Буркіна-Фасо 1998
Гана та Нігерія 2000
Малі 2002
Туніс 2004
Єгипет 2006
Гана 2008
Ангола 2010
Габон і Екватор. Гвінея 2012	Чвертьфіналіст	7º	4	2	0	2	3	5
ПАР 2013	Не пройшла кваліфікацію
Екваторіальна Гвінея 2015	4-те місце	4º	6	2	2	2	5	5
Габон 2017	Не пройшла кваліфікацію
Камерун 2019
Кот-д'Івуар 2021	Чвертьфіналіст	7	5	2	1	2	3	4
Гвінея 2023
Загалом	4/36	15	6	4	5	11	14

Роки	Раунд	Місце	Іг	В	Н	П	ЗМ	ПМ
Кот-д'Івуар 2009	Не приймав участі
Судан 2011	Забрав заяву
ПАР 2014	Не приймав участі
Руанда 2016
Кенія 2018	Груповий етап	15	3	0	0	3	1	7
Камерун 2020	Не пройшла кваліфікацію
Алжир 2022
Загалом	Груповий етап	1/7	3	0	0	3	1	7

• Збірна Екваторіальної Гвінеї на сайті ФІФА [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] (англ.)

Це незавершена стаття про футбольну збірну. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.