ЗіУ-11 — Вікіпедія

ЗіУ-11 (ЗіУ-681)
Виробництво
Проєкт, р	1972
Випускався, рр	1973—1976  СРСР /  РРФСР Завод імені Урицького
Екземпляри	5
Розміри
Довжина	9 600 мм
Ширина	2 970 мм
Висота	3 355 мм
Повна маса	8,1 т
Максимальна швидкість	100 км/год
Місткість
Місць для сидіння	22
Нормальна місткість (5 чоловік/м²)	80
Повна місткість (8 чоловік/м²)	100
Двигун
Назва двигуна	ДК-210
Потужність	110 кВт
Робоча напруга	400—700 Вольт

ЗіУ-11, також ЗіУ-681 (рос. ЗиУ-11) — експериментальний радянський високопідлоговий тролейбус середньої місткості для внутрішньоміських пасажирських перевезень на базі тролейбусу ЗіУ-9, що вироблявся впродовж 1973—1976 років на колишньому заводі імені Урицького в місті Енгельсі Саратовської області.

Назвою машини є абревіатура повної назви заводу-виробника (Завод імені Урицького), яка також була його торговельною маркою до перейменування підприємства.

Радянський тролейбус ЗіУ-5, що серійно вже виготовлявся з 1959 року, а з 1966 року — ЗіУ-7, експлуатувалися в різних містах СРСР, тож виникла потреба розробити тролейбус зі скороченим кузовом для перевезеня пасажирів на маршрутах з меншим трафіком.

1971 року, на основі прототипу ЗіУ-9, почалась розробка ЗіУ-11. Кузов тролейбусу був укорочений на одне вікно між першою та другою дверима, що зробило конструкцію приблизно на метр коротшою. Це зменшило кількість місць у салоні з 32 до 22.

1972 року виготовлено перші два тролейбуси ЗіУ-11. З моменту проєктування було змінено позначення моделі на ЗіУ-681 (рос. ЗиУ-681), але це позначення не прижилося для цього типу. Прототипи відповідали першій серії ЗіУ-9В / ЗіУ-682B.

1973 року у Саратові почалося випробування двох тролейбусів ЗіУ-11. Гарантований термін експлуатації становив 5 років. Новий тролейбус мав більш короткий корпус, за рахунок чого мав підвищену маневреність та був найбільш зручним на вузьких вулицях міст з крутими поворотами. На тролейбусах ЗіУ-11 почали випробувати автоматичні штанги (струмоприймачі)^[1]. Випробування прототипів тривали до 1974 року, але ця модель виявилася невдалою (мала пасажиромісткість, моторошні реактивні тяги змушували кузов при будь-якій зупинці розгойдуватися, а штанги (струмоприймачі) через розгойдування кузову часто сходили з контактної мережі), тож подальше зосередженя виробництва пало на користь ЗіУ-9 з подальшою його модернізацією.

Всього, впродовж 1973—1976 років, заводом імені Урицького було виготовлено лише п'ять експериментальних тролейбусів моделі, що отримали індекс ЗіУ-11 (ЗіУ-681).

ЗіУ-11 експлуатувались на регулярних маршрутах лише в двох містах РРФСР: у Волгограді та Чебоксарах^[2], але найточнішого розподілу між містами невідомо. Тролейбуси пропрацювали до початку 1980-х років, після чого були списані та утилізовані. Жоден вцілілий екземпляр ЗіУ-11 не зберігся до наших часів.

1983 року останній тролейбус цієї моделі був списаний у Волгограді.

Країна	Місто	Роки експлуатації	Кількість	Бортовий номер
СРСР /  РРФСР	Волгоград	1974—1983	1	4001[3]
	Чебоксари	1974—1980-ті	?	?

• ЗіУ-5
• ЗіУ-7

• ЗіУ-11 на сайті «Міський електротранспорт» [Архівовано 2 листопада 2021 у Wayback Machine.] (укр.) (рос.)
• Наука та техніка. Пасажирські тролейбуси, що вироблялися в СРСР [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
• Д. А. Дементьєв, Н. С. Марков: Автобуси IX п ятирічки 1971—1975 рр. 2-е вид.. Москва 2014, ISBN 978-5-905-241-06-2, S. 140.