Йосиф (Мартинець) — Вікіпедія

Йосиф (Мартинець)
Владика Йосиф Роман Мартинець, ЧСВВ
Єпископ Куритибський
29 листопада 1971 — 10 березня 1978 (відмовився)
Обрання:	29 листопада 1971
Інтронізація:	29 липня 1972
Церква:	Українська Греко-Католицька Церква
Наступник:	Єфрем Кривий
Апостольський екзарх Бразилії
30 травня 1962 — 29 листопада 1971
Обрання:	30 травня 1962
Попередник:	Жайме де Баррош Камара
Єпископ-помічник екзарха для вірних візантійського обряду в Бразилії
10 травня 1958 — 30 травня 1962
Обрання:	10 травня 1958
Титулярний єпископ Солдаї
10 травня 1958 — 29 листопада 1971
Обрання:	10 травня 1958
Альма-матер:	Папський Григоріанський університет
Діяльність:	католицький священник, католицький єпископ
Народження:	7 лютого 1903(1903-02-07) Львів
Смерть:	23 лютого 1989(1989-02-23) (86 років) Куритиба
Похований:	Бразилія
Батько:	Йосиф
Мати:	Аделія
Священство:	1 січня 1928
Єп. хіротонія:	15 серпня 1958

Йо́сиф Рома́н Мартине́ць (порт. José Romão Martenetz; 7 лютого 1903, Львів — 23 лютого 1989, Куритиба) — єпископ Української греко-католицької церкви, перший єпископ для українців греко-католиків у Бразилії, василіянин.

Роман Мартинець народився у Львові, в сім'ї Йосифа Мартинця і Аделії, з дому Доскоч. У 1912 році малий Роман разом з батьками приїхав до Бразилії. Сім'я Мартинців поселилась у Прудентополісі. Роман закінчив свої гімназійні, гуманістичні й філософські студії в латинській дієцезіальній семінарії в Куритибі. 3 січня 1922 року, разом зі своїм товаришем Йосафатом Роґою, від'їхав у Закарпатську Україну, де 13 січня 1923 року вступив до василіянського новіціату в Мукачеві. Отримав чернече ім'я Йосиф. Перші чернечі обіти склав 24 серпня 1924 року.

У жовтні 1925 року був направлений у Рим, де вивчав богослов'я в Папському Григоріанському університеті, здобувши докторський ступінь з догматичного богослов'я. 9 жовтня 1927 року у Римі склав довічні монаші обіти у Василіянському Чині. Також у Римі він отримав священиче рукоположення з рук грецького єпископа Ісаї Пападополуса. Повернувшись на Закарпаття, о. Йосиф Мартинець був директором василіянських студій у Малому Березному, префектом студентів в Малій семінарії отців Василіян в Ужгороді. Працював у редакції часопису «Благовісник», виконував різні душпастирські праці, був радником Провінції й редактором часопису «Місіонар».

У 1935 році о. Йосиф Мартинець повернувся до Бразилії й отримав бразильське громадянство. У тому ж році в Прудентополісі почав редагувати часопис «Праця» (1935—1940). Був учителем у Малій семінарії святого Йосифа, співзасновником якої був разом з о. Йосафатом Роґою. Маючи на меті виховання і навчання молоді, заснував організацію «Самоосвіта» та видавав часопис «Самоосвітник». Викладав богослов'я для василіянських студентів в Ірасемі. Після смерті о. Маркіяна Шкірпана, ЧСВВ, у 1939 році був обраний на уряд протоігумена Провінції отців Василіян у Бразилії.

У 1953 році о. Мартинець повернувся до Рима, де виконував уряд протоконсультора Василіянського Чину й був ректором Української папської колегії святого Йосафата на Джаніколо (1953–1955). Був членом біблійної комісії, яка переклала ціле Святе Письмо на українську мову^[1].

10 травня 1958 року Папа Римський Пій XII призначив ієромонаха Йосифа Мартинця титулярним єпископом Солдаї (теперішній Судак) і помічником кардинала Жайме Камара, римо-католицького архієпископа Ріо-де-Жанейро, який одночасно був ординарієм для всіх католиків східних обрядів у Бразилії. Єпископська хіротонія відбулася 15 серпня 1958 року в Римі, в церкві святих Сергія і Вакха. Головним святителем був єпископ Амвросій Сенишин, ЧСВВ, майбутній митрополит Філадельфійський.

30 травня 1962 року Папа Іван XXIII заснував апостольський екзархат для вірних УГКЦ і призначив єпископа Йосифа Мартинця апостольським екзархом. Єпархію святого Івана Хрестителя, з осідком у Куритибі, створив Папа Павло VI 29 листопада 1971 року і призначив Йосифа Мартинця першим єпископом цієї єпархії, а ієромонаха Єфрема Кривого, ЧСВВ, призначив єпископом-коад'ютором. 29 липня 1972 року в катедральному соборі святого Івана Хрестителя в Куритибі відбулось урочисте введення на престол першого єпископа Куритибського УГКЦ.

10 березня 1978 року владика Йосиф Мартинець^[2], вже немічний і хворий, подав своє зречення Папі Павлу VI і отримав від нього звільнення з єпископського служіння. Куритибський престол успадкував єпископ-коад'ютор Єфрем Кривий. Владика Йосиф пішов проживати в семінарію отців Василіян у Куритибі, де був сповідником студентів, викладав українську мову й літературу. У жовтні 1981 року владика Йосиф Мартинець переніс інсульт, внаслідок якого втратив мову і був частково спаралізованим протягом семи років і чотирьох місяців, аж до своєї смерті. Помер 23 лютого 1989 року. Похований у крипті катедри святого Івана Хрестителя в Куритибі.

• Дмитро Блажейовський. Ієрархія Київської Церкви (861—1996). ― Львів: Каменяр, 1996. ― 567 С.

• Короткі біографічні відомості в базі catholic-hierarchy.org [Архівовано 11 листопада 2011 у Wayback Machine.](англ.)
• Владика Йосиф Роман Мартинець, ЧСВВ [Архівовано 26 квітня 2014 у Wayback Machine.]