Казидуб Михайло Васильович — Вікіпедія

Казиду́б Миха́йло Васи́льович (нар. 29 листопада 1942(19421129)^[1] — 1 травня 1998, Полтава) — український поет, журналіст, прозаїк. Член Національної спілки письменників України.

Народився у селі Вереміївка Градизького району^[2] Полтавської області (тепер належить до Чорнобаївського району Черкаської області) де й закінчив середню школу (1959)^[3]. Протягом кількох років ще залишається у рілдному селі, де працює будівельником, трактористом. Працює культмасовиком місцевого клубу.

1944 році загину батько в Угорщині.

Перший друкований вірш про матір з'явився в Градизьку, коли був учнем 8 класу.

Згодом Михайло подався в Полтаву та тут і прижився. Спершу скінчив режисерські курси при Полтавському обласному музично-драматичному театрі імені М. В. Гоголя.

1962 рік — вступає на агропедагогічний факультет Полтавського сільськогосподарського інституту. Але вченим агрономом не став — переважив потяг до художнього слова, поезії.

1963 році з'являються його перші публікації у газетах "Зоря Полтавщини", "Ленінська зміна", часописі "Прапор".

З початку 1960 років ім'я М. Казидуба як поета стає все відомішим, він друкується в Харкові, Києві і Полтаві, а в 1966 році видавництво «Прапор» випускає першу збірку «Екзамен»^[4].

Михайло Казидуб мав свій літературний псевдонім. Спочатку ним був підпис М. Вереміяка, пізніше - М. Вереміївський, і, нарешті М. Чебрецький. Проте псевдоніми він використовував не часто, та й то лише в молодості.

1964 рік одружується з дівчиною, з якою навчався у школі та в інституті - Оксаною Миргородською. У 1965 році у них народжується син Сергій. Шлюб розпався на початку 1980 року.

З кінця 1960-х років Михайло Казидуб працював журналістом, потім — після прийому в 1971 році до Спілки письменників України — при Полтавській письменницькій філії як директор Клубу літераторів і заступник відповідального секретаря.

1969 року починає працювати в ДАІ УВС Полтавського обвиконкому, слідкував за порядком на дорогах.

1976 року знайомиться на засіданні літстудії (яку він тоді очолював) при обласній організації Спілки письменників України з Вірою Кулик - студенткою інженерно-будівельного інституту, яка писала вірші, і стає її творчим наставником. Саме їй судилося стати другою дружиною. Ось як вона розповідає про цей період життя:

	Старший на 16 років, авторитетний, досвітчений, розумний, відомий - я ним захоплювалася, і це захоплення з часом переросло у кохання. Одружилися ми 25 червня 1980 року. Я продовжувала писати. Він не хотів бачити у мені лише домогосподарку, не вимагав, щоб була зразковою господинею, допомагав у всьому. Михайло був моїм найкращим редактором, порадником, цензором.
— Віра Кулик, Я завжди була в тіні його софітів // Бизнес-неделя. - 1999. - № 37. - С. 10-11.

1979 - 1981 роках закінчив Вищі літературні курси Літературного інституту імені М. Горького в Москві.

1983 - 1990 року працює директором Полтавського клубу письменників. Отримує посаду заступника редактора газети "Трудова Полтава". Далі - оглядач з питань культури, літератури, мистецтва і науки в газеті "Край", пізніше - "Полтавщина".

1992 рік обіймає посаду головного редактора радіо обласної державної телекомпанії "Лтава", на якій працював до кінця життя.

Михайло Казидуб переживає дві тяжких операції: одну у 1992 році, а другу у 1995.

Помер від невиліковної хвороби 1 травня 1998 року, похований у Полтаві.

Михайло Казидуб — автор багатьох репортажів, нарисів, статей, рецензій у пресі. На його вірші композитори написали десятки пісень, переважно ліричних, які виконуються і хорами, і професійними та аматорськими співаками.

Автор книжок поезій:

• «Екзамен»^[5] (1966);
• «Кроки» (1970);
• «Багаття на вітрах» (1973);
• «Джерело» (1977);
• «Промені літа» (1982);
• «Світ-світлиця» (1986);
• «Дощі серед пустелі» (1992);
• «Восмилисники» (1992);
• «Любов веде крізь хуртовини» (1993);
• «10 поем» (1996)^[6].
• "Любив. Люблю. Любитиму" (1996);
• "Все - моє. Крім ненависті!"(1996);
• "Начальник ПСО" (1996);
• "Я родом з веремії" (1996);
• "Полудневі автографи" (1997);
• книжки для дітей "Журавлик у дитячому садку" (1997);
• "Під журавлиними хрестами" (2000).

Автор понад 50-ти пісень, написаних у співавторстві з В. Тиликом, О. Білашем, В. Гурмаженком, Г. Непорадою, О. Чухраєм. Написав прозовий сатиричний роман «Начальник ПСО» (1996).

• Лауреат обласної премії імені Петра Артеменка^[7](1982);
• Лауреат обласної щорічної премії імені Панаса Мирного (м. Полтава) 2001 року — за 16 поетичних, прозових і публіцистичних книг (посмертно)^[8].

• Віценя Л. "Цвіт опадав не в'янучи" : [вечір-спогад про журналістів газети "Комсомолець Полтавщини"] / Л. Віценя // Зоря Полтавщини. – 2013. – 12 лют. – С. 3.
• Вражаюча сміливість Михайла Казидуба // Край. – 2013. – № 112 (серп.). – С. 16-17.
• Дяченко А.Залишив нам багато пісень : [поет Михайло Казидуб] / А. Дяченко // Дяченко А. Якщо ти людина...: до літ. портретів деяких полтавських поетів і прозаїків другої половини XX ст. – 2000. – С. 32-37.
• Казидуб А. Він родом з Веремії... : [Михайло Казидуб] / А. Казидуб // Слов'янський збірник. – Полтава, 2006. – Вип. 5. – С. 291-297.
• Михайло Казидуб (до 50-річчя поета) : рекомендаційний бібліографічний список літератури / скл. Л. Картальова. – Полтава, 1992. – 2 с.
• Михайло Казидуб : [біографія, поезії] // Калинове гроно: Антологія поезії полтавських літераторів ХХ ст. – Полтава, 2000. – С. 278-284.
• Михайло Казидуб : [коротка біографія. Вірші ] // Плуг: літературно-історичний альманах. Ч. 2. – К., 2003. – С. 36-39.
• "Ні в творчості, ні в любові я тиші не визнаю..." (до 70-річчя від дня народження поета Михайла Казидуба) : біобібліографічне досьє / уклад. Л. І. Картальова. – Полтава, 2012. – 20 с.
• Ротач П. П. Казидуб Михайло Васильович (29.11.1942, с. Вереміївка (нині затоплене) Градизького р-ну - 01.05.1998) - поет. Обл. літ. премія ім. П. Мирного (2001, посм.) / П. П. Ротач // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2011. – Т. 11. – С. 689.

• «Полтавщина літературна»
• Черкаська обласна організація НСПУ. Порайонний список: Чорнобаївський район^{[недоступне посилання з червня 2019]}