Гія Канчелі — Вікіпедія

Гія Канчелі
груз. გია ყანჩელი
Зображення
Зображення
Основна інформація
Повне ім'ягруз. გია ყანჩელი
Дата народження10 серпня 1935(1935-08-10)[1][2][…]
Місце народженняТифліс, Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, СРСР[1][4]
Дата смерті2 жовтня 2019(2019-10-02)[5][3][6] (84 роки)
Місце смертіТбілісі, Грузія
ПохованняДідубійський пантеон
Роки активності1961—2019
ГромадянствоСРСР СРСР → Грузія Грузія →Бельгія Бельгія
Національністьгрузин
Професіїкомпозитор, кінокомпозитор
ОсвітаТбіліський державний університет (1959) і Тбіліська державна консерваторія імені Вано Сараджишвілі (1963)
Інструментифортепіано і синтезатор
Жанриопера, симфонія і сцена та екранd
Magnum opusAmao Omid, Q2194916? і Q3083353?
КолективиФламандський Королівський симфонічний оркестр
ЛейблиECM Recordsd
Нагороди
Автограф
CMNS: Файли у Вікісховищі

Гія Олександрович Канче́лі (груз. გია ყანჩელი; 10 серпня 1935(19350810), Тбілісі — 2 жовтня 2019, Тбілісі) — видатний радянський і грузинський композитор, автор симфонічної музики, музики для театру й кіно (зокрема українського).

Біографія

[ред. | ред. код]

Закінчив Тбіліську консерваторію у 1963 році, але перед тим встиг закінчити в 1959 році геологічний факультет Тбіліського університету. З 1970 року викладав у Тбіліській консерваторії (клас інструментування). З 1971 — завідувач музичної частини Тбіліського театру ім. Ш. Руставелі.

Композитор за його четверту симфонію «Пам'яті Мікеланджело» був відзначений Державною премією СРСР у 1976 році.

З 1979 року — секретар Спілки композиторів Грузинської РСР. Член Спілки кінематографістів Грузинської РСР[7]. Академік Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка». Був одружений, у шлюбі народилося двоє дітей.

З 1991 живе в Західній Європі: спочатку — у Берліні, де одержав стипендію Німецької академії мистецтв, з 1995 — на запрошення Фламандського Королівського симфонічного оркестру — в Антверпені.

Хоча більшості шанувальників Гія Канчелі відомий завдяки музиці в кіно, він також був автором великих творів. Серед них сім симфоній, опера «Музика для живих» і ряд творів для хору.

Канчелі був удостоєний звання Народного артиста СРСР, Державної премії Грузії, ізраїльської премії Вольфа і грузинського Ордена Честі.

Помер 2 жовтня 2019 у Тбілісі від тривалої хвороби у віці 84 років[8].

Симфонічна творчість

[ред. | ред. код]

Композитора не без причин вважають одним із найвидатніших симфоністів ХХ століття. Перед тим як написати першу симфонію (в 32 річному віці), Канчелі шліфував майстерність письма в інших жанрах. Також він прискіпливо вивчав досягнення симфонічної музики І пол. ХХ ст. Таким чином у своїй творчості він продовжує модерністичні пошуки Стравінського, Бріттена, Лігеті, Вареза, Лютославського, Пендерецького. Проте його музику можна радше визначити як постмодерністичну.

Симфонічні полотна допомагають не тільки виявити зародження постмодернізму в творчості митця, а й виділити індивідуальні особливості. Адже всі партитури належать до різних періодів творчості:

раннього

  • Концерт для оркестру (1961 р.)
  • Ларґо для струнного оркестру, фортепіано та литавр (1963 р.)
  • Перша симфонія (1967 р.)

зрілого

  • Друга симфонія (1970 р.)
  • Третя симфонія
  • Четверта симфонія
  • П’ята симфонія (1977 р.)

пізнього

     -    Шоста симфонія

Творчі пошуки постмодерністів лежать не в площині розширення тембрової палітри, пошуку нової музичної мови, переосмислення системи ладо-гармонічної організації, а в напрямку створення принципово нових способів організації музичної форми. Перших п’ять симфоній Г. Канчелі - не просто одночастинні партитури, а такі форми що мають на меті уникнути найменшого натяки на сонатність чи риси сонатно симфонічного циклу (далі - ССЦ) у формі. Жодна з них не є ані програмною, ані камерною за змістом попри відносно коротку тривалість (+- 20 хв).

Особливості симфонічної мови Канчелі:

  1. Задля уникнення впізнаваності рис сонатної форми чи ССЦ взагалі, максимально уникає завершеності музичної думки та явного контрасту тематизму/розділів
  2. В основі розвитку синтез давніх пластів автентичної грузинської музики та основних прийомів симфонічного письма
  3. Не відмежовує себе від надбань симфонізму ХХ століття, але запозичує не музичні ідеї, а концепції
  4. Тематизм не сонористичний (і це вирізняє серез низки симфоністів-сучасників), а вокалізований
  5. Музична тема чи ідея для композитора - це спосіб втілити матерію. Завдання - показати, що вона є константою (тобто статичною), але в той же час динамічною (т.зв. “артикульований рух” - паралелі з роботою людського організму)
  6. Винаходить принципово новий тип драматургії, в основі якого “нестійка стабільність” - стремління до єдиної ключової кульмінації, на шляху до якої є низка менших.

Симфонія № 5

[ред. | ред. код]

П’ята симфонія замикає зрілий період творчості. Як і попередні, вона була написана н конкретне замовлення (видавництв Shirmer, Associated music publishers). Партитуру завершено в 1977 році. Вона присвячена світлій пам’яті батьків композитора Агнесси та Александра. Прем’єра - через рік в Тбілісі.

Твір написаний для не типового складу симфонічного оркестру. він почвірний із використанням альтової флейти, басового кларнету, контрафаготу, квартетів валтрон і труб, трьох тромбонів та 1 туби. До складу ударних введено тамбурин, турецький барабан та там-там, дзвони, дзвіночки та клавесин (всього 10 інструментів).

Ця партитура - авангардна. Не є програмною, але розкриває певну філософську/ствітоглядну ідею - невблаганність часу, якому не підвладними є хіба що спогади. Канчелі переосмислює і ССЦ і сонатну форму зокрема.  Основою сонатної форми завжди є конфлікт двох образних сфер. Кожну з них виражає ГП та ПП у вигляді виразних самодостатніх мелодій. Канчелі вдалося стиснути обидві теми до мотивів на зразок теми фуґи. Доречно називати їх як теза (ніби ГП) та антитеза (ніби ПП)

Теза - це мотив у виконанні клавесину. Тема в до мажорі, на основі квінтового стрибка і ходу від 1 до 5 ступеня (аля сарабанда, пасакалія, пасадобль чи басо остінато), з великою кількістю репетицій і дрібних прикрас наче відтворює ідилічну картину радісного теплого дитинства. Але тембр вибивається з загального яскравого звучання ніби чорно-біле фото на фоні реальності.

Її різко обриває тема час-фатуму (антитеза). Звучить в тутті оркестру дуже пронизливо і невблаганно. Це тризвук з неакордовими звуками вниз 128 тривалостями (можна провести паралелі з бароковими риторичними фігурами: це анабасіс - символ смерті занепаду трагедії). В “експозиційному”  розділі теза повторюється декілька разів - адже герой не хоче визнавати втрати і повертається у спогади.

“Розробка” - на фоні ритму військового танцю хорулі звучить тема дитинства у збільшенні (аугментація) в мідних духових. Межі фрагментів розділяють гармонічні педалі низьких струнних. Це один із улюблених прийомів Канчелі (також є в творі на національну тематику “... ніби дудуки”): момент “динамічної статики”. Перед початком другої фази розвитку кілька разів звучить і теза, і  антитеза, яка врешті витісняє тему спогадів. В центрі “розробки”  - грандіозне проведення видозміненої середньовічної секвенції з реквієму “Dies irae” в тромбонів та туби. Це поліфонія пластів (контрапунктуюча група виконує хорулі). Отже - час забрав належне собі.

Наступний розділ починається дивовижним діалогу арфи та віолончелі піцикато. Ритмічно і інтонаційно нагадує частину із православної літургії “Господи помилуй”. А далі маємо алюзії на цитати з реквіємів ХІХ та ХХ ст. Це трепетне адажіо, яке складається із алюзій та ремінісценцій на музику, яку знали та любили батьки Композитора. Як контрапункт звучить початковий момент із розділу - Господи помилуй у виконанні дзвонів на ррр чи піцикато арф.

Заключний розділ (“реприза”) починається із розгорнутого епізоду проведення тези. Тут додано альтову флейту соло із цікавим прийомом: поєднання фрулато і глісандо на морморандо. Отже час-фатум перемагає - спогади наче вицвітають, вивітрюються. Це псевдо реприза, яка  буде перервана вторгенням середньовічної секвенції. Після повторного проведення тези і антитези Канчелі дивує ще одним винаходом - епізодом для тутті почвірного оркестру на ррр і з сурдинами - складається враження ніби звучить не реальний оркестр - а це витвір свідомості. Кода наче б то розвіюється і тільки ритмічні обриси нагадують нам тезу і повторення перших 5 нот з теми спогадів. Отже час-фатум сильний, але і він не здатен витіснити спогадів повною мірою.

Висновки
[ред. | ред. код]

Це симфонія драма, котра дуже глибоко передає світ підсвідомих, але усвідомлених Канчелі переживань втрати близьких у всіх етапах.

Тип сонатної форми нагадує модель симфонічної поеми. Теза  і антитеза проводяться великою мірою як теми рондо. Також композитор використовує принцип колажності, що додає розвитку динаміки і кінематографічності. Умовні ГП і ПП - це теми-персонажі.

В основі гармонічної мови розширена тональність. Композитор вибудовує драматургію шляхом зіткнення тиші і шуму. Концепція твору втілює ідею складної простоти.

іПодібними є 5 симфонія та Реквієм для Лариси В. Сильвестрова, твори А. Пярта.

Громадянська позиція

[ред. | ред. код]

Гія Канчелі засуджував агресивну політику Росії як проти Грузії, так і проти України. Зокрема на авторському концерті у Києві 14 травня 2015 композитор, дякуючи слухачам за відчуття його музики, додав:

«я дуже хочу, щоб ми - і українці і грузини - звільнились від опіки старшого брата[9]
Оригінальний текст (рос.)
я очень хочу чтобы мы — и украинцы и грузины — освободились от опеки старшого брата»

.

Казав, що події, пов'язані з Україною, змусили його переглянути багато переконань, тому довгі роки не відвідував Росію, попри то, що має там багато друзів.

«Упевнений, з Україною відбудеться те, чого раніше не було - єднання держави і народів, які живуть на вашій землі. І ось коли це трапиться, треба буде подякувати Путіну за те, що він зробив. Своїми діями він викликав явища, які здатні об'єднати Україну.[10]
Оригінальний текст (рос.)
Уверен, с Украиной произойдет то, чего раньше не было — единение государства и народов, которые живут на вашей земле. И вот когда это случится, надо будет поблагодарить Путина за то, что он сделал. Своими действиями он вызвал явления, которые способны объединить Украину.»

.

Список творів

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #119174111 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ а б Musicalics
  4. ↑ Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. ↑ http://georgiatoday.ge/news/17548/Legendary-Georgian-Composer-Giya-Kancheli-Dies-at-the-Age-of-84
  6. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  7. ↑ п Б─■ RuData.ru. Архів оригіналу за 26 жовтня 2019. Процитовано 25 березня 2022.
  8. ↑ У Грузії помер автор музики до фільму «Міміно». Главком. 2.10.2019. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 2 жовтня 2019.
  9. ↑ День Європи відкрився музикою Гії Канчелі
  10. ↑ Гия Канчели: «Все, что происходит сейчас в Украине, ранит мое сердце» // Факты и комментарии, 20.05.2015

Джерело

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гія_Канчелі&oldid=43527242