Капібара — Вікіпедія

Капібара Період існування: 3.6–0 млн р. т. PreꞒ Ꞓ O S D C P T J K Ꝑ N ▼ пліоцен — наш час
Капібара велика (Hydrochoerus hydrochaeris)
Біологічна класифікація
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клада:	Синапсиди (Synapsida)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Ряд:	Мишоподібні (Rodentia)
Родина:	Кавієві (Caviidae)
Підродина:	Капібарові (Hydrochoerinae)
Рід:	Капібара (Hydrochoerus) Brisson, 1762
Види
†H. gaylordi H. hydrochaeris H. isthmius †H. hesperotiganites
Ареали капібари великої (зеленим) і капібари малої (червоним)
Вікісховище: Hydrochoeris

Капібара (Hydrochoeris Brisson, 1762) — рід гризунів родини Кавієві (Caviidae), поширений у країнах Латинської Америки. Капібари мешкають на берегах річок, озер, струмків і в болотистих місцях, ведуть напівводний спосіб життя, живляться рослинами. Капібари — соціальні тварини, живуть у групах до 100 особин і спілкуються за допомогою різноманітних вокалізацій. Загрозами для капібар є полювання на них заради м'яса та шкіри. Вони також страждають від вирубування лісів, осушування заболочених місць та екстенсивного сільського господарства.

Слово капібара прийшло із мови гуарані, воно буквально означає «господар трав», наукова ж назва hydrochoerus складається з двох грецьких слів: ὕδωρ (гідор) — вода і χοίρος (хойрос) — свиня, тобто «водяна свиня». Назва натякає на зовнішній вигляд цих гризунів. Типовий вид роду — Sus hydrochaeris Linnaeus, 1766 — первинно був описаний як вид роду свиня (Sus Linnaeus).

Молекулярні дослідження вказують на те, що рід Капібара найбільш тісно пов'язаний з родом Kerodon^[1]. Рід Hydrochoeris складається з двох сучасних видів.

• Рід Hydrochoerus (Капібара)
  • Вид Hydrochoerus hydrochaeris (капібара велика)
  • Вид Hydrochoerus isthmius (капібара мала)

Великі гризуни з щільною статурою, короткими ногами та опуклою головою. Вони мають довгу, пряму морду та великі передні зуби, що використовуються для поїдання рослинної їжі.

Довжина тіла у капібари великої, яку ще звуть водосвинкою звичайною, становить 1-1,35 м, а висота в загривку – 50-60 см. Вага дорослих самців сягає 34-63 кг, а самиць – 36-65 кг.

Мала капібара трохи менша за розмірами у порівнянні з великою. Довжина тіла в неї сягає 0,8-1 м, а вага – від 25 до 45 кг.

Група капібар складається з дорослого самця, кількох самок з потомством та підпорядкованих самців на периферії групи. Територія такої групи займає приблизно 10 га. У сухий сезон капібари концентруються навколо джерел води, утворюючи агрегації сотень тварин.^[2]

Тривалість життя у дикій природі становить від 7 до 10 років, і близько 12 років капібари живуть у неволі.^[3]

Капібари зустрічаються тільки в районах, де вода легко доступна: затоплені луки є їх переважним середовищем , але також вони зустрічаються в заболочених районах і низовинних лісах, де є хороші пасовища, і вода доступна цілий рік. Проте ці гризуни займають цілу низку місць проживання, включаючи сухий ліс, чагарники і луки.^[3]

Вони зустрічаються в Південній Америці, включаючи країни від Венесуели та Колумбії до Аргентини та Уругваю.

Капібари є травоїдними і харчуються переважно рослинами, включаючи трави, листя, кору та плоди. Вони також можуть використовувати в їжу різні види водних рослин.

• вебсайт [Архівовано 16 серпня 2013 у WebCite] МСОП
• вебсайт [Архівовано 16 листопада 2021 у Wayback Machine.] Папського Католицького Університету Еквадору
• Michael D. Carleton, Guy G. Musser: Order Rodentia. In: Don E. Wilson, DeeAnn M. Reeder (Hrsg.): Mammal Species of the World. 3. Ausgabe. Johns Hopkins University Press, Baltimore 2005, S. 745–1600, ISBN 0-8018-8221-4. - розділ Hydrochoeris [Архівовано 10 листопада 2012 у Wayback Machine.]
• Капібара: найбільший гризун у світі – фото, опис, цікаві факти.

Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

1. ↑ Rowe, D. L.; Honeycutt, R. L. Phylogenetic relationships, ecological correlates, and molecular evolution within the Cavioidea (Mammalia, Rodentia) // Biology and Evolution. — 2002. — Вип. 19. — № 3. — С. 263–277. — DOI:10.1093/oxfordjournals.molbev.a004080.
2. ↑ Пантелеев, Павел (2010). Родентологія ((Російська)) . Москва: Павел Александрович Пантелеев. с. 10.
3. ↑ ^{а б} Капібара – опис, харчування, поведінка, розмноження, фото та відео • NRV UA. NRV UA (укр.). 26 березня 2023. Процитовано 5 червня 2023.