Капібара — Вікіпедія

Капібара
Період існування: 3.6–0 млн р. т.
пліоценнаш час
Капібара велика (Hydrochoerus hydrochaeris)
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Мишоподібні (Rodentia)
Родина: Кавієві (Caviidae)
Підродина: Капібарові (Hydrochoerinae)
Рід: Капібара (Hydrochoerus)
Brisson, 1762
Види

H. gaylordi
H. hydrochaeris
H. isthmius
H. hesperotiganites

Ареали капібари великої (зеленим) і капібари малої (червоним)
Вікісховище: Hydrochoeris

Капібара (Hydrochoeris Brisson, 1762) — рід гризунів родини Кавієві (Caviidae), поширений у країнах Латинської Америки. Капібари мешкають на берегах річок, озер, струмків і в болотистих місцях, ведуть напівводний спосіб життя, живляться рослинами. Капібари — соціальні тварини, живуть у групах до 100 особин і спілкуються за допомогою різноманітних вокалізацій. Загрозами для капібар є полювання на них заради м'яса та шкіри. Вони також страждають від вирубування лісів, осушування заболочених місць та екстенсивного сільського господарства.

Етимологія

[ред. | ред. код]
Хімахіма (Milvago chimachima), що стоїть на спині капібари

Слово капібара прийшло із мови гуарані, воно буквально означає «господар трав», наукова ж назва hydrochoerus складається з двох грецьких слів: ὕδωρ (гідор) — вода і χοίρος (хойрос) — свиня, тобто «водяна свиня». Назва натякає на зовнішній вигляд цих гризунів. Типовий вид роду — Sus hydrochaeris Linnaeus, 1766 — первинно був описаний як вид роду свиня (Sus Linnaeus).

Систематика

[ред. | ред. код]

Молекулярні дослідження вказують на те, що рід Капібара найбільш тісно пов'язаний з родом Kerodon[1]. Рід Hydrochoeris складається з двох сучасних видів.

Великі гризуни з щільною статурою, короткими ногами та опуклою головою. Вони мають довгу, пряму морду та великі передні зуби, що використовуються для поїдання рослинної їжі.

Довжина тіла у капібари великої, яку ще звуть водосвинкою звичайною, становить 1-1,35 м, а висота в загривку – 50-60 см. Вага дорослих самців сягає 34-63 кг, а самиць – 36-65 кг.

Мала капібара трохи менша за розмірами у порівнянні з великою. Довжина тіла в неї сягає 0,8-1 м, а вага – від 25 до 45 кг.

Група капібар складається з дорослого самця, кількох самок з потомством та підпорядкованих самців на периферії групи. Територія такої групи займає приблизно 10 га. У сухий сезон капібари концентруються навколо джерел води, утворюючи агрегації сотень тварин.[2]

Тривалість життя

[ред. | ред. код]

Тривалість життя у дикій природі становить від 7 до 10 років, і близько 12 років капібари живуть у неволі.[3]

Середовище проживання та географічний ареал

[ред. | ред. код]

Капібари зустрічаються тільки в районах, де вода легко доступна: затоплені луки є їх переважним середовищем , але також вони зустрічаються в заболочених районах і низовинних лісах, де є хороші пасовища, і вода доступна цілий рік. Проте ці гризуни займають цілу низку місць проживання, включаючи сухий ліс, чагарники і луки.[3]

Вони зустрічаються в Південній Америці, включаючи країни від Венесуели та Колумбії до Аргентини та Уругваю.

Раціон

[ред. | ред. код]

Капібари є травоїдними і харчуються переважно рослинами, включаючи трави, листя, кору та плоди. Вони також можуть використовувати в їжу різні види водних рослин.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • вебсайт [Архівовано 16 серпня 2013 у WebCite] МСОП
  • вебсайт [Архівовано 16 листопада 2021 у Wayback Machine.] Папського Католицького Університету Еквадору
  • Michael D. Carleton, Guy G. Musser: Order Rodentia. In: Don E. Wilson, DeeAnn M. Reeder (Hrsg.): Mammal Species of the World. 3. Ausgabe. Johns Hopkins University Press, Baltimore 2005, S. 745–1600, ISBN 0-8018-8221-4. - розділ Hydrochoeris [Архівовано 10 листопада 2012 у Wayback Machine.]
  • Капібара: найбільший гризун у світі – фото, опис, цікаві факти.


  1. Rowe, D. L.; Honeycutt, R. L. Phylogenetic relationships, ecological correlates, and molecular evolution within the Cavioidea (Mammalia, Rodentia) // Biology and Evolution. — 2002. — Вип. 19. — № 3. — С. 263–277. — DOI:10.1093/oxfordjournals.molbev.a004080.
  2. Пантелеев, Павел (2010). Родентологія ((Російська)) . Москва: Павел Александрович Пантелеев. с. 10.
  3. а б Капібара – опис, харчування, поведінка, розмноження, фото та відео • NRV UA. NRV UA (укр.). 26 березня 2023. Процитовано 5 червня 2023.