Картуз — Вікіпедія
Карту́з (рос. картуз) — неформений різновид кашкета, прийшов на зміну не дуже практичним крислатим капелюхам, спочатку з'явився у Швеції і мав вигляд м'якого ковпака з козирком і з можливістю прикривати вуха від холоду. Картузи широко використовувалися в європейських арміях XVI — XVII століттях. Пізніше картузи увійшли у використання і серед цивільного населення.
Російське слово «картуз» етимологічно сходить до нід. karpoets («дорожня шапка»). Уперше зафіксоване в російській мові у формі «карпуц» у 1706 році, «карпуз» — у 1712, «карпус» — у 1718, у сучасній формі — з 1722 року[1].
- ↑ Этимологический словарь русского языка / Под руководством и редакцией Н. М. Шанского. — Москва : Издательство Московского университета, 1982. — Т. Том II, выпуск 8 «К». — С. 80.
- Картуз [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 610. — 1000 екз.
- Олег Тульни. «Русский картуз». [Архівовано 1 лютого 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- Лобанов Д. А., Мегорский Б. В. Шапки-картузы петровской армии [Архівовано 29 січня 2020 у Wayback Machine.]