French
DeutschКишинівське гето — Вікіпедія
| Кишинівське гето | |
 | |
| Країна |  Молдова |
|---|---|
| Адміністративна одиниця | Кишинів |
| Каталожний код | ghettos/935 |
 | |
 Кишинівське гето у Вікісховищі | |
47°00′00″ пн. ш. 28°50′00″ сх. д. / 47° пн. ш. 28.8333333333° сх. д.
| Голокост |
|---|
 |
| Ідеологія і політика |
| Антонівка • Бердичів · Брест · Будапешт · Борщів · Варшава · Вертюжень · Вільнюс · Дрогобич · Калуга · Каунас · Коломия • Краків · Кишинів · Лодзь · Львів · Мінськ · Несвіж · Новогрудок · Пінськ · Пружани · Рига · Слуцьк · Теребовля · Трохимбрід · Шанхай · Проскурів • Рівне • Самбір • Чечельник • Чортків |
| Місця масових страт Бабин Яр · Богданівка (Акмече́тка та Доманівка) · Бутримоніс · Долина смерті (Бидгощ) · Дробицький Яр · Кам'янець-Подільський · Одеса · Понари · Румбула · Ченстохова · IX форт (Каунас) |
| Белжець · Дахау · Майданек · Малий Тростенець · Маутгаузен · Аушвіц—Біркенау · Саласпилс · Собібор · Треблінка · Хелмно · Юнґфернгоф · Ясеновац |
| Жертви Голокосту Євреї · Слов'яни (росіяни, серби, поляки, білоруси, українці) · Роми · Свідки Єгови · Чорношкірі · Політичні противники · Гомосексуали див. також: Нацистські концтабори · План «Ост» · Компенсації жертвам |
| Категорії |
Кишинівське гето — єврейське гето в Кишиневі, створене румунською владою в період окупації міста. Гето створено 25 липня 1941 року по розпорядженню військового губернатора Бессарабії Костянтина Войкулеску (рум. Constantin Voiculescu).
Згідно з переписом 1930 року, в Кишиневі проживало 50 603 євреї[1]. На момент початку війни точне число єврейських жителів міста невідомо, різні джерела називають цифри від 60 до 80 тисяч.[2]
Майже всіх, які не встигли евакуюватися, євреїв Кишинева і довколишніх містечок зігнали в найбідніші квартали міста й обнесли район парканом з колючим дротом (довжина 4 км по периметру). За різними оцінками в гето виявилося від 9 до 13 тисяч євреїв. На 11 серпня в гето було 10 578 осіб, потім чисельність ув'язнених збільшилася шляхом переселення євреїв з навколишніх населених пунктів до 11 525 осіб.[3]
Офіційно гето було створено 25 серпня 1941 року наказом румунського коменданта Кишинева. Цю дату називає у своєму рапорті в Берліні штурмбаннфюрер Цапп, командир айнзатцкоманди 11A (айнзатцгруп D).[4]
Особливістю управління цим гето було те, що воно знаходилося в подвійному підпорядкуванні — румунської та німецької комендатур. Крім того, з території гето були виселені місцеві жителі-християни, які отримали спеціальні перепустки на вхід і вихід з гето.
Гето підпорядковувалося військовому командуванню Кишинева, яке очолювали в 1941 році полковник Д. Тудос (18 липня — 1 вересня), генерал Костянтин Панаітіу (1-7 вересня) і полковник Євген Думітреску (7 вересня — 15 листопада).[5]
З 5 серпня 1941 для євреїв Кишинева було введено обов'язкове носіння на одязі жовтої зірки.[3]
Був організований юденрат в складі 20 осіб під керівництвом Гутмана Ландо. У гето були створені пекарні, лікарні й аптеки. Всі проживали в гето своїм коштом. У гето існував чорний ринок, якому сприяло наявність будинків прилеглих до гето, проживання в ньому християн з правом вільного виходу і дорога, що проходила через гето в аеропорт.[5]
Існують різні відомості про ставлення окупантів до жителів гето. На першому виступі перед в'язнями військовий комендант полковник Тудос сказав: «Жиди відсьогодні ви — раби великої Румунії. Хто не буде виконувати накази, буде розстріляний…». Однак ряд свідків стверджує, що ставлення охорони і військового командування до в'язнів було гуманним і цивілізованим.
В гето існувало організоване підпілля, яке влаштовувало акти саботажу. Були також випадки нападу на німців і румунів. Одним з ініціаторів підпілля в кишинівському гето був комуніст Б. М. Дейч. Він був заарештований і розстріляний.[6]
У жовтні 1941 року почалися депортації кишинівських євреїв до Трансністрії. За даними перепису румунської влади в 1942 році в Кишиневі залишалося всього 100 євреїв, з них 99 — в гето[7]. Коли радянські війська увійшли до Кишинева, тих хто вижили в гето залишилося 6 осіб.[8]
В СРСР замовчувався антиєврейський характер геноциду. Так, у книзі «Історія Кишинева, 1466—1966», випущеній до 500-річчя міста, сказано, що «на початку серпня район вулиць Іринопольська — Катеринівська був перетворений в гето. В цей табір фашисти зігнали 25 тисяч осіб, які були приречені на смерть від голоду і хвороб». Про те, що це були євреї, не згадується.[9]
Пам'ятник жертвам гето був встановлений за ініціативою і на кошти Асоціації колишніх в'язнів гето і нацистських концтаборів в 1992 році на території гето (скульптор Наум Епельбаум і заслужений архітектор Молдови Семен Шойхет)[8].
- ↑ Дорон (Спектор), 1993, с. 93.
- ↑ Дорон (Спектор), 1993, с. 95-96.
- ↑ а б Кишинёв // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
- ↑ Дорон (Спектор), 1993, с. 90.
- ↑ а б Memories of the Holocaust: Kishinev (Chisinau) (англ.). Jewish Virtual Library. Архів оригіналу за 11 липня 2012.
- ↑ Дорон (Спектор), 1993, с. 165-169.
- ↑ Дорон (Спектор), 1993, с. 97.
- ↑ а б Пам'ятник в'язням кишинівського гето [Архівовано 11 червня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Дорон (Спектор), 1993, с. 54.
- Дорон (Спектор) Д. Кишинівське гето - останній погром = Ghetto Kishinev — the Final Pogrom. — Кишинів : Ліга, 1993. — 236 с. — (Бібліотека Алія) — 3000 прим.
- Paul A. Shapiro. The Kishinev Ghetto 1941—1942: A Documentary History of the Holocaust in Romania's Contested Borderlands. With chronology by Radu Ioanid and Brewster Chamberlin. The University of Alabama Press, 2015. — 280 pp.
- Paul A. Shapiro. Ghetoul din Chișinău 1941—1942: O istorie documentară a Holocaustului în interiorul frontierelor contestate ale României. Бухарест: Curtea Veche, 2016. — 304 pp.
- Samuel Aroni. Memories of the Holocaust: Kishinev (Chișinău) 1941—1944. University of California, Los Angeles (UCLA), 1995. — 172 pp.
- Пам'ятник в'язням кишинівського гето
- Фотографії та карти [Архівовано 30 Травня 2016 у Wayback Machine.]
