Київське вище танкове інженерне училище — Вікіпедія

Київське вище танкове інженерне училище
На службі	1938-1999
Країна	СРСР→ Україна
Належність	Збройні сили СРСР, Збройні сили України
Вид	танкові війська СРСР
Тип	військовий навчальний заклад
Гарнізон/Штаб	Київський військовий округ
Нагороди
Почесні найменування	імені Маршала Радянського Союзу Якубовського І. Г.

Київське вище танкове інженерне училище (рос. Киевское высшее танковое инженерное ордена Красной Звезды училище имени Маршала Советского Союза Якубовского И. И., КВТИУ) — вищий військовий навчальний заклад (училище), що розташовувалося в місті Києві в 1938—1941, 1944—1999 роках.

10 вересня 1930 року в м. Москві були сформовані військові курси автомобільних техніків, що з березня 1934 року стали називатися Московською школою танкових механіків. У 1935 році у школі навчалися 825 курсантів, яких готували до праці молодшими танковими техніками — воєнтехнік 1 рангу^[1].

Станом на 1 січня 1936 року в школі танкових механіків рахувалося 77 танків: БТ-2 — 37, БТ-5 лін. — 9, БТ-5 рад. — 2, БТ-7 рад. — 2, Т-26 2 / баш. — 5, Т-37 лін. — 6, Т-27 — 10 та 6 Т-18^[1].

16 березня 1937 року школа перейменована в Московське танко-технічне училище, а в 1938 році училище було передислоковано до міста Києва^[1].

В кінці 1930-х років в училище був направлений механік-водій танка червоноармієць М. Т. Калашніков для виготовлення дослідних зразків свого винаходу — лічильника моторесурсу танка^[2]. Після завершення випробувань він відбув до Москви для порівняльних випробувань і далі на Ленінградський завод імені Ворошилова, для доопрацювання й запуску в серію.

У червні 1940 року під час походу РСЧА в Північну Буковину начальник училища генерал-майор М. Л. Горіккер був призначений на начальника автобронетанкового відділу 12-ї армії для посилення штабу армії. Крім того, з особового складу та матеріальної частини училища сформований рухливий ремонтно-відновлювальний батальйон під командуванням підполковника С. І. Семеннікова^[1].

7 вересня 1940 року училищу присвоєно ім'я Маршала Радянського Союзу С. К. Тимошенко^[1].

З вересня 1940 року училище переведено на новий профіль навчання за штатом № 17/937 та перепрофільовано на підготовку техніків для танків Т-26 і БТ (три танко-технічних батальйони) і Т-34 (один батальйон). Чисельність змінного складу училища — 1600 курсантів^[1].

З початком Другої світової війни за розпорядженням Військової ради Південно-Західного фронту 26 червня 1941 року на базі училища був сформований польовий ремонтний батальйон з числа курсантів, механіків-водіїв і ремонтників (73 курсанти й 16 механіків-водіїв танкового батальйону забезпечення). Командир батальйону — викладач водіння капітан А. М. Забєлін, помічник з технічної частини — військовий інженер 3 рангу А. П. Петроченко, командири ремонтних рот — воєнтехнік 1 рангу Є. І. Ткаченко, П. Н. Кіслов, Н. М. Можаров. В останніх числах червня батальйон перейшов у розпорядження командира 15-го механізованого корпусу. За два місяці силами батальйону відремонтовано 60 танків і 300 автомашин^[1].

Начальник училища генерал М. Л. Горіккер був призначений на посаду начальника Київського гарнізону. На цей час, його обов'язки виконував полковник Раєвський^[1].

8 липня 1941 року для посилення оборони Києва з курсантів і командирів училища було сформовано бронетанковий полк. Командир полку — підполковник Логановський, начальник штабу — помічник начальника навчального відділу майор Е. Ф. Дрейклер, командири батальйонів — викладач тактики капітан Ємельянов і командир курсантської роти капітан Палашин^[1]. У складі 40-ї танкової дивізії полк брав участь в обороні Києва, в боях загинули майор Дрейклер і капітан Ємельянов. 40 курсантів, котрі найбільш відзначилися були достроково зведені в командири й спрямовані в Діючу армію^[1].

Згідно з Директивою Генерального штабу № 638/орг від 3 липня 1941 р., училище евакуйовано в тил СРСР, в місто Кунгур (Уральський військовий округ)^[1]. У травні 1944 р. передислоковано до Києва на своє колишнє місце^[3].

За Указом Президії Верховної Ради СРСР від 11 вересня 1957 р. «Про впорядкування справи присвоєння імен державних і громадських діячів краям, областям, районам, а також містам й іншим населеним пунктам, підприємствам, колгоспам, установам і організаціям» училище було позбавлене імені Тимошенко та стало іменуватися як Київське танко-технічне училище^[1].

3 1 січня 1968 року отримало найменування Київське вище танко-технічне училище (КВТТУ) з чотирирічним строком підготовки^[3].

У 1974 році перетворено на Київське вище танкове інженерне училище (КВТІУ) з терміном навчання 5 років^[3].

17 січня 1977 року училищу присвоєно ім'я радянського воєначальника Маршала Радянського Союзу Якубовського І. Г.^[3].

У 1992 році КВТІУ реорганізовано в Київський інститут Сухопутних військ (КІСВ) і до 1999 року, який, в результаті чергового реформування, припинив своє існування^[3][4].

У 1998 році навчальний заклад було переформовано у Військовий інститут керівного інженерного складу Академії Збройних Сил України^[5].

У 2001 році утворено кафедру підготовки офіцерів запасу^[6].

У 2002-2004 роках перетворено на факультет підготовки фахівців оперативно-тактичного рівня Національної академії оборони України (НАОУ).

У 2004-2009 роках засновано факультет оперативного забезпечення та логістики Національної академії оборони України.

У 2009 році створено Інститут оперативного забезпечення та логістики НАОУ [Архівовано 17 Липня 2019 у Wayback Machine.].

• бригінженер, з 4.06.1940 р. генерал-майор технічних військ Горіккер Михайло Львович (в 1935—1941).
• полковник Галкін (09.05.1942 — 24.07.1942).
• генерал-майор танкових військ Тимофєєв Сергій Михайлович (28.07.1942 — 30.11.1942).
• інженер-полковник, з 05.07.1946 — генерал-майор інженерно-танкової служби Петроченко Федір Федорович (12.12.1942—1947).
• генерал-майор танкових військ Райкін Соломон Савелійович (03.1947—05.1947).
• генерал-майор Єрмачок Матвій Лук'янович (1947—1956).
• генерал-майор танкових військ Новак Анатолій Юлійович (1956—1960).
• генерал-майор танкових військ Яблоков Василь Васильович (1960—1974).
• генерал-лейтенант Колєсніков Михайло Федосійович (1974—1987).
• генерал-лейтенант Шаповалов Анатолій Петрович (1987—1994).
• генерал-майор Огарок Анатолій Павлович (1994—1999).
• генерал-майор Малюх Василь Олександрович.
• генерал-майор Шапталенко Микола Іванович.

• Енциклопедія сучасної України // КИ́ЇВСЬКЕ ВИ́ЩЕ ТА́НКОВЕ ІНЖЕНЕ́РНЕ УЧИ́ЛИЩЕ ім. І. Якубовського [Архівовано 25 Грудня 2017 у Wayback Machine.]

• Київське вище танкове інженерне училище (1974 – 1992). Національний університет оборони України імені Івана Черняховського. Архів оригіналу за 25.12.2017.
• Київський інститут інженерно-командного складу сухопутних військ. «Gennadiy Moysenko». 2008. Архів оригіналу за 25.12.2017.
• Корінний С. П., (2012). Київське вище танкове інженерне училище ім. І. Якубовського. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Енциклопедія сучасної України. Архів оригіналу за 25.12.2017.

Це незавершена стаття з військової освіти. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.