Київський телецентр — Вікіпедія

Київський телецентр
Київський телецентр
Інформація
50°28′24″ пн. ш. 30°27′34″ сх. д. / 50.473333333333° пн. ш. 30.459444444444° сх. д. / 50.473333333333; 30.459444444444
Розташування	Київ, вул. Юрія Іллєнка, 42
Країна	Україна
Статус	Збудовано
Початок будівництва	1983
Завершено	30 грудня 1992
Використання	телецентр Національної суспільної телерадіокомпанії України
Висота
Дах	~105 м
Технічні деталі
Кількість поверхів	24[1]
Висота типового поверху	3,3 м
Інше
Архітектор	Олександр Комаровський, Е. А. Сафронов, А. П. Зібін, В. Н. Гаврилин, Ю. В. Мельничук
Інженер-будівельник	М. Н. Паніч, М. О. Марковська
Сторінка на SkyscraperPage	52099
Київський телецентр у Вікісховищі

Не варто плутати з Будинком Українського радіо, який виконував роль головного телерадіоцентру Києва до зведення «Олівця».

Київський телецентр («Олівець») — хмарочос у Києві. Хмарочос будувався 1983—1992 роки. Висота споруди 97 метрів.

З початку розміщення телецентру планувалося на Печерську, в районі кінотеатру «Зоряний», проте, коли в цьому районі почали зводити будинки, телецентр перенесли на ділянку біля обласної лікарні, на місці Лук'янівського єврейського кладовища. Будову почали зводити ще за часів СРСР, у 1983 році, хоча планували розпочати ще у 1960-х роках. Періодично будівельні роботи припинялися з огляду на обмежене фінансування. В результаті будівництво було закінчено вже у роки здобуття незалежності України — 30 грудня 1992 року.

З початку 1990-х років в будинку діє телецентр Національної телекомпанії України.

Перший директор Київського радіотелевізійного передавального центру (1972—2004) — Валеріан Сидоренко (1932—2012).

Технологічний комплекс телецентру охоплює чотири телеканали: «Перший», «Суспільне Культура», «Суспільне Київ» та «Суспільне Крим».

• Під будівлею збудоване підземне сховище для роботи у «важкий період», потреба в якому була зумовлена холодною війною.
• Київський телецентр проєктувався як резервний за часів СРСР на випадок виходу з ладу телецентру «Останкіно» на випадок бойових дій або надзвичайних подій. Крім мовлення на Радянський Союз, передбачалася можливість висилання телепрограм із Києва в країни «соцтабору». Цим пояснюється масштабність проєкту, надмірна щодо потреб республіканського телебачення УРСР кінця 1980-х років.
• Наприкінці 1990-х років телецентр був оснащений сучасною електронною технікою вартістю в $13 500 000^[2]
• Тут міститься апаратно-студійний комплекс телебачення з багатосвітловим вестибюлем, кіноконцертний зал на 450 посадочних місць, 8 телевізійних студій, 14 залів для репетицій, 17 відео-аппаратних комплексів, 4 зали для кіноперегляду. У хмарочосі можуть одночасно працювати 2500 осіб^[3]
• Площа забудови становить 87 500 м².
• Це єдина в Києві будівля, що має свою власну пожежну частину, яка збудована через високу легкозаймистість споруди та надвелику кількість пожеж.
• Деякі частини споруди й досі лишились недобудованими, як-от приміщення концертної студії.
• 1 березня 2022 року будівля телецентру зазнала російських ракетних ударів по Київській телевежі^[4].

8 листопада 2022 року було прийнято рішення про консервацію основної споруди Суспільного мовлення, з метою економії енергетичних ресурсів та забезпечення заходів безпеки персоналу^[5].

• Лев Шевченко. Монстри модернізму: київський телецентр. Хмарочос. 3 грудня 2015. [Архівовано 18 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
• ТОП-6 найвищих будинків Києва. [Архівовано 10 Грудня 2010 у Wayback Machine.]