Клаузнер Йосип Львович — Вікіпедія

Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (лютий 2014)

Клаузнер Йосип Львович
Ім'я при народженні	нім. Josef Gedalja Klausner
Народився	14 серпня 1874(1874-08-14)[1][2] Valkininkaid, Троцький повіт (Віленська губернія), Віленська губернія, Російська імперія
Помер	27 жовтня 1958(1958-10-27)[1][2][3] (84 роки) Єрусалим
Поховання	Гар ха-Менухот
Країна	Ізраїль  Російська імперія  Підмандатна Палестина
Діяльність	історик, педагог, письменник, викладач університету, редактор газети, філософ, літературний теоретик, історик літератури
Галузь	історія єврейського народу[4], література івритом[4], історія літератури[4] і сіонізм[4]
Відомий завдяки	література івритом
Alma mater	Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла
Знання мов	іспанська, німецька[5][4], російська[5], їдиш[5], іврит[5][4] і латина[4]
Заклад	Єврейський університет
Членство	Американська академія мистецтв і наук
Конфесія	юдаїзм
Нагороди	Премія імені Хаїма Нахмана Бялика (1949) почесний доктор Єврейського університету в Єрусалимі[d] (1954) почесний громадянин Єрусалимаd
Медіафайли у Вікісховищі

Клаузнер Йосип Львович (Йосиф Гедалія) (1874–1958) — єврейський історик, літературознавець, лінгвіст, сходознавець, семітолог, гебраїст.

Народився у 1874 у містечку Олькеники Віленської губ. (Литва) в заможній єврейській родині.

Коли йому було 11 років, разом з батьками переїхав до Одеси, де загалом провів 24 роки. Середню освіту здобув в одеський єшиві. 1896 (за іншими джерелами — 1897) поїхав до Німеччини, де став студентом Хайдельберзького університету. Вивчав іврит, арабську, ефіопську, сирійську мови, ассирійський клинопис під керівництвом відомого сходознавця Карла Бецольда. Слухав лекції видатних вчених свого часу: з філософії — Куно Фішера та Пауля Вензеля, з історії — Еріха Маркса. Закінчив університет із відзнакою (1902). Його докторська дисертація вийшла друком у Берліні (1904) і здобула схвальні відгуки корифеїв світової орієнталістики Е. Шюрфа і Ж. Галеві. Продовженням дисертації стала монографія «Історія єврейської месіанології» (1909).

З 1903 мешкає у Варшаві, редагує науково-літературний часопис на івриті «Хашилоах» в якому друкує дослідження із стародавньої історії країн Близького Сходу, переклади давніх текстів з арабської та ефіопської мов, розшифровку клинописного надпису царя Ассирії Санхереба з історико-лінгвистичним коментарем.

1907 переїхав до Одеси, де вів активну наукову, викладацьку та просвітницьку діяльність. Тут виходять його книги російською мовою з історії, літератури, писемності, філософії: «Еврейская история» (1909), «Происхождение и характер древнееврейской писменности» (1911), «Ново-Еврейская литература» (1912), «Сущность еврейской этики» (1916), «Х. Н. Бялик и трагедия галута» (1917), друкується низка новатарських статей на шпальтах «Еврейской энциклопедии» (-Спб.), в яких він починає розрабляти ранню історію християнства, яка висунула його в класики біблеїстики.

В Одесі він став членом Товариства аматорів єврейської мови, товариства розповсюдження освіти серед євреїв, Єврейського літературного товариства, виступав із лекціями та доповідями. Палкий прихильник відродження івриту і єврейської держави в Палестині. Брав активну участь у сіоністському русі, був делегатом майже всіх сіоністських конгресів, починаючи з Базельського.

До 1917, з відомих причин, не залучався до викладацької роботи в ВНЗ Одеси. Тільки після Лютневої 1917 революції він був запрошений як викладач на Одеські вищі жіночі курси.

Наприкінці 1919 емігрував до Палестини, де продовжив наукові дослідження стародавньої історії і культури, став одним із засновників, пізніше — президентом Академії івритської мови, відновив випуск журналу «Хашилоах» (1921–1926).

1925 посів посаду завідувача кафедри івритської літератури в Єврейському університеті в Єрусалимі, з 1944 — кафедри історії Другого Храму. 1946 опублікував автобілграфію «Шляхом відродження й визволення» (на івриті).

У 1947 р. обрано почесним членом Американської академії мистецтв і наук, 1958 одержав Національну премію Ізраїлю.

Один з провідних теоретиків історичного напрямку в світовій біблеїстиці. В сучасному Ізраїлі шанується як видатний вчений світового рівня. Основні напрямки досліджень — історія єврейської літератури і мови, стародавньої Палестини і єврейського народу, Біблія і раннє християнство, життя Ісуса Христа та пророка Павла. Чимало наукових робіт перекладено на англійську, німецьку, французьку та інші мови.

• Die messianischen Vorstellungen des Judischen Volkes in Zeitalterdes Tannaiten. -Berlin, 1904; Еврейская история. — Т. 1-2. — Одесса, 1909;
• Происхождение и характер древнееврейской писменности. — Одесса, 1911;
• Jesus of Nazareth. — Jerusalem, 1925; From Jesus to Paul. — Jerusalem, 1943;
• Когда нация борется за свою свободу: Сб. статей. — Иерусалим, 1978.

• Еврейская Энциклопедия. — СПб., б.г. — Т. 9. — С.542;
• Encyglopaedia Judaica. — Jerusalem, 1975. — T. 10. — P. 1091–1095 ;
• Урсу Д. П. З історії сходознавства на Півдні України// Східний світ. — 1994. — № 1-2. — С. 140–141; * Hausmann G. Universitat und Stadtlische Gesellshaft in Odessa. — Stuttgart. 1998. — S. 458–459;
• Урсу Д. П. Одесские годы Йосифа Клаузнера// Дерибасовская — Ришельевская. — 2009. — № 36