Клепацький Павло Григорович — Вікіпедія

Клепатський (Клепацький) Павло Григорович (12 січня 1885, с. Пугачівка, Таращанський повіт, Київська губернія — після 1938) — дослідник історії України середньовічної й нової доби, питань історичного краєзнавства, історіограф, джерелознавець, архівознавець, літературознавець, педагог, член Української Центральної Ради.

Народився у сім'ї священика.

Закінчив Богуславське духовне училище, Київську духовну семінарію^[1].

Закінчив історико-філологічний факультет Новоросійського університету в Одесі (1908), до 1917 викладав у цьому університеті. Приват-доцент, професор Кам'янець-Подільського державного українського університету (1918—1920). Член Української Центральної Ради від Херсонської губернії. Після встановлення радянської влади проводив обстеження історико-культурних пам'яток Кам'янця-Подільського, визначав конкретні заходи щодо їх охорони і збереження. З 7 червня 1922 очолював архівне управління Кам'янець-Подільського повітового комітету пам'яток старовини, мистецтв та природи (1922). За лояльне відношення до Центральної Ради й Директорії УНР 1922 був заарештований чекістами, але через півтора місяця звільнений за відсутністю доказів. Викладач, професор Полтавського інституту народної освіти (1923—1931).

Активно друкувався в місцевих видавництвах та у «Записках» Кам'янець-Подільського ун-ту (дослідження з історії України, історичного краєзнавства). У Полтаві підготував докторську дисертацію, присвячену історії Диканьського маєтку Кочубеїв.

1931 р. професора П. К. було заарештовано в справі СВУ. Тривалий час він перебував в ув'язнені, а по виході переїхав до Мелітополя, де його зарахували викладачем місцевого педагогічного інституту.

Восени 1934 р. звільнився з роботи, не витримуючи жорсткого тиснення, та переїхав до Оренбурга, де був зарахований на посаду штатного професора історичної дисципліни Татаро-Башкирського держуніверситету. Після закінчення 1934—1935 навчального року залишив Оренбург і переїхав до Махачкали, працював у Дагестанському педагогічному інституті на кафедрі історії. Там у вересні 1936 р. його звільнили за «троцькізм». Він повернувся до Оренбурга, а потім перебрався до міста Соль-Ілецька, де з великими труднощами влаштувався на роботу в середню школу.

9 травня 1936 р. був підписаний ордер на його арешт. У постанові відзначалося, що П. К. «є одним із керівників контрреволюційної повстанської організації, яка готувала кадри для боротьби з радянською владою, з метою відторгнення України від СРСР і створення незалежної України». Суд 10 серпня 1936 р. визнав його винним та засудив його до позбавлення волі у виправно-трудових таборах у віддалених місцях терміном на 5 років з позбавленням прав на 3 роки, без конфіскації майна за відсутністю такого. Після розгляду скарги справу було переглянуто і у квітні 1938 р.винесено новий вирок — 7 років таборів і позбавлення прав на 3 роки. Найвищий суд вирішив частково задовольнити нову касаційну скаргу, встановивши міру покарання — 5 років ув'язнення у віддалених таборах країни.^[2] Де і коли помер — невідомо.

• Господарство Диканського маєтку Кочубеїв у першій половині XIX ст. У кн.: Юбілейний збірник на пошану академіка Дмитра Йвановича Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п'ятдесятих роковин наукової діяльності, т. 1. К., 1927;
• Дворянське земське ополчення («Козаки») 1812 р. на Полтавщині. «За сто літ», 1930, кн. 5;
• Декілька документів з Диканського архіву Кочубеїв [Архівовано 19 Лютого 2015 у Wayback Machine.]. «Український археографічний збірник», 1930, т. 3;
• Императрица Екатерина Вторая: Характеристика личности и царствования (по новейшим документам и исследованиям). — Одесса, 1912;
• Листування Олександра Андрійовича Безбородька з своїм батьком як історичне джерело [Архівовано 23 Лютого 2017 у Wayback Machine.]. В кн.: Ювілейний збірник на пошану академіка М. С. Грушевського з нагоди шістдесятої річниці життя та сорокових роковин наукової діяльності, ч. 1. К., 1928;
• Літопис Самійла Величка. «Записки Полтавського інституту народної освіти», 1925, кн. 2;
• М. О. Максимович як історик. «Україна», 1927, № 6;
• Нариси з історії Диканьського маєтку Кочубеїв від половини XVII до половини XIX ст. (Переважно в роках 1786—1835) // Інститут рукопису НБУВ. Ф. Х. — Спр.17465.
• Невідомий український мемуар з часів шведчини. «Україна», 1929, № 3;
• Огляд джерел до історії України (курс лекцій, читаних протягом 1919 акад. року). Вип.1. — Кам'янець на Поділлю, 1921;
• Огляд джерел до історії України: Джерела візантійські, арабські, західні, укр.-руські юридичні пам'ятники, літописи, хронографи й синодики, подорожні описи чужоземців. — Кам'янець, 1920;
• Очерки по истории Киевской земли: Литовский период. Одесса, 1912;
• П'ятнадцять лекцій з історії України. К., 1919;
• Про так званий повний руський, або рукописний козацький літопис. «Записки Полтавського інституту народної освіти», 1927, кн. 4;
• Стосунки урядництва Диканського маєтку Кочубеїв з кріпаками в першу половину XIX ст. «Записки Полтавського наукового при ВУАН товариства», 1928, вип. 2;
• Клепатський П. Г. Український байкар Євген Гребінка (1812—1848) / П. Г. Клепатський. — Кам'янець-Подільський: Наклад. Вид. від. Поділ. губерніал. нар. управи, 1919. — 28 с. [Архівовано 5 Серпня 2020 у Wayback Machine.]

• О. В. Ясь. Клепатський Павло Григорович [Архівовано 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 347. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Л. В. Баженов. Клепатський (Клепацький) Павло Григорович [Архівовано 18 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

• Ричка В. М. Загублене життя (П. Г. Клепатський) // Репресоване краєзнавство. — К., 1991. — С. 202—204.
• Кириченко І. Архівне будівництво у Хмельницькій області // Архіви України. — 1968. — № 4. — С. 14.
• Портнова Т. Клепатський Павло Григорович // Українські архівісти. Біобібліографічний довідник. Вип. І. — К., 1999. — С. 164—165.
• Історія Національної академії наук України. 1924—1928. Документи і матеріали. — К., 1998. — С. 527.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1959. — Кн. 2, [т. 3] : Зернове господарство — Кропивницький. — С. 1043—1044. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Стрельський Г. Клепатський (Клепацький), Павло Григорович // Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник / Серія «Українські історики». — Київ: Інститут історії України НАН України, 2004. — Випуск 2, частина 2. — С. 198—199.
• Ohloblyn O. Ukrainian Historiography 1917—1956. «The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S.» (New York), 1957, vol. 5/6, no 4(18), 1/2(19/20) (англ.)
• Козаченко А. Куркульська вилазка в археографічному виданні // Архів Радянської України. — 1932. — № 1/2.
• Ричка В. М. Загублене життя (П. Г. Клепатський) // Репресоване краєзнавство (20—30-ті роки). — К., 1991; Українські архівісти: Бібліографічний довідник, вип. 1. К., 1999.
• Ясь О., Клепацький П. Листування О. Безбородька зі своїм батьком як історичне джерело // Ювілейний збірник на пошану академіка М. С. Грушевського. — К., 1928. Т. 1. — С. 280—285.
• Павло Клепацький: історик, що творив історію // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. — Одеса: ТЕС, 2011. — 586 с.