French
DeutschКонфігурація (астрономія) — Вікіпедія
Конфігура́ції (лат. configuratio, від configuro — «надаю правильну форму») — характерне взаємне розташування планет або інших космічних тіл відносно Сонця і Землі. Основними типами конфігурацій є сполучення, протистояння, квадратура й елонгація[1].
Сполучення відбувається тоді, коли Сонце та планета мають однакову екліптичну довготу (або однакове пряме сходження). Розрізняють верхнє сполучення, коли планета перебуває за Сонцем та нижнє сполучення, коли планета перебуває перед Сонцем[1].
Верхнє сполучення можливе для всіх планет, нижнє — тільки для внутрішніх («нижніх») планет Венери та Меркурія, орбіти яких розташовані всередині земної, а також для комет і астероїдів, які заходять всередину земної орбіти.
Спостерігати небесні тіла у сполученні важко, бо вони знаходяться близько до Сонця (однак не обов'язково на одній прямій, — через нахили орбіт планети можуть проходити вище або вище, ніж Сонце). Поблизу верхнього з'єднання видима півкуля планети майже повністю аосвітлена Сонцем, а поблизу нижнього з'єднання видно лише вузький освітлений серп[1].
В нижніх з'єднаннях планети можуть проходити перед диском Сонця. Проходження Венери і проходження Меркурія відіграли важливу роль в історії астрономії.
Протистоянням називається така конфігурація, в якій екліптичні довготи (пряме сходження) Сонця та планети відрізняються на 180°[1]. Протистояння можливі лише для зовнішніх («верхніх») планет, які знаходяться ззовні орбіти Землі, а також для Місяця, комет, більшості астероїдів.
В протистояння зовнішні планети й астероїди повернуті до Землі своїм освітленим боком, а відстані до них близькі до своїх мінімальних значень, тому умови для їх астрономічних спостережень найкращі[1]. Велику роль у спостереженнях відіграють протистояння Марса, особливо так звані «великі протистояння», які трапляються біля перигелію його сильно витягнутої орбіти, що робить відстань до Землі ще меншою. Великі протистояння Марса повторюються кожні 15—17 років.
В протистояння яскравіть небесних тіл може досягати свого максимуму, — не тільки через мінімальне значення відстані, а ще й через опозиційний ефект.
Квадратурою називають таку конфігурацію, коли екліптичні довготи Сонця та планети відрізняються на 90°[1]. Якщо планета при цьому знаходиться на схід від Сонця, конфігурація називається східною квадратурою, а якщо на захід — західною квадратурою. У східній квадратурі різниця екліптичних довгот Сонця і планети становить -90°, а в західній +90°.
Квадратури можливі для зовнішньіх планет, Місяця, комет, зовнішніх астероїдів.
Іноді виділяють також напівквадратури, коли кут між планетою (місяцем) і Сонцем становить 45°, і полуторні квадратури (135°).
Елонгацією називається така конфігурація, в якій кутова відстань між планетою та Сонцем є найбільшою[1]. Елонгація можлива лише для внутрішніх (або «нижніх») планет — Венери та Меркурія, — а також для астероїдів, які заходять всередину земної орбіти.
Тим саме терміном елонгація називається й саме значення кутової відстані між планетою та Сонцем. Значення цих кутових відстаней (кутів елонгації) для Меркурія та Венери в максимумі (в конфігурації елонгації) становлять близько 28 і 47 градусів.
Якби орбіти Землі і планети були коловими і лежали в одній площині, то можна було б сказати, що в елонгацію пряма Земля-планета є дотичною до орбіти планети, кут Сонце-планета-Земля становить 90°, і при спостереженні з Землі планету видно освітленою Сонцем рівно на половину. Однак через еліптичність і нахили орбіт ці твердження справедливі лише наближено.
Для Місяця можливі ті ж конфігурації, що й для зовнішніх планет. Вони відповідають наступним фазам Місяця:
- новий місяць — сполучення
- перша чверть — східна квадратура
- повний місяць — протистояння
- остання чверть — західна квадратура
- ↑ а б в г д е ж Конфігурації // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 227—228. — ISBN 966-613-263-X.