Котуни — Вікіпедія

Котуни́,^[2] також окатки  — продукт грудкування, міцні, випалені, однорідні за складом і близькі за розмірами грудки сферичної форми. Те ж саме, що й окатиші, окатки, обкотиші.

Є рудним матеріалом, який отримують з дрібної (пилоподібної) руди або тонкоподрібнених концентратів у вигляді міцних ґранул кулястої форми від 2-3 до 30 мм (звичайно 9-16 мм). Котуни здатні перенести транспортування з перевантаженнями і тривале зберігання без помітного руйнування або утворення дріб'язку. Котуни виготовляють біля місць видобування руд — на гірничо-збагачувальних комбінатах. В Україні котуни виробляють Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат, Північний гірничо-збагачувальний комбінат і Центральний гірничо-збагачувальний комбінат.

Видобуту руду подрібнюють і піддають збагачуванню, в результаті якого отримують залізорудний концентрат — збагачену руду — у подрібненому стані. Такий матеріал завантажувати у доменну піч не можна, він має бути підданий грудкуванню. Історично першим методом грудкування залізної руди після процесу збагачування була агломерація, яка принципово відома з кінця XIX століття і отримала широке промислове застосовування з 1911 року.

Розвиток методів збагачення і експлуатації родовищ бідних руд привели до швидкого росту виробництва тонкоподрібнених концентратів і підвищення їхньої частки у агломераційній шихті. При цьому виявилося, що через особливості технології агломерації це призводить до суттєвого зниження продуктивності агломераційних машин — на 20 — 40 %. Крім того, транспортування концентрату на великі відстані створювало значні труднощі (змерзання, злипання, труднощі при перевантаженнях тощо). Ці обставини привели до появи і розвитку нового способу грудкування тонкоподрібнених концентратів — виробляння котунів.

Метод виробляння котунів з тонких концентратів збагачення залізних руд винайшов шведський інженер А. Андерсон 1912 року.^[3] Перші промислові установки для виробляння котунів створено у 1945—1955 роках у США. Упродовж другої половини ХХ сторіччя метод швидко розвивався. Роботи щодо пошуку нових технологічних заходів виготовлення котунів і сьогодні тривають у світовій науці.

Шихту, тобто суміш тонко подрібнених концентратів залізовмісних мінералів, флюсу (добавок, що регулюють склад продукту), і зміцнювальних добавок (зазвичай це бентонітова глина), зволожують і обливають в обертових чашах (грануляторах) або барабанах для грудкування.

У результаті обкочування отримують близькі до сферичних частинки діаметром 1 ÷ 30 мм. Їх висушують і випалюють за температури 1200 ÷ 1300 °C на спеціальних установках — випалювальних машинах. Випалювальні машини (зазвичай конвеєрного типу) є конвеєром з випалювальних візків (палет), які рухаються по рейках. У верхній частині обпалювальної машини розташовано опалювальний горн, в якому відбувається спалювання газоподібного, твердого або рідинного палива та формування теплоносія для сушіння, нагрівання і випалювання котунів. Розрізняють випалювальні машини з охолоджуванням котунів безпосередньо на машині і з виносним охолоджувачем.

Випалені котуни набувають високої механічної міцності. Під час випалювання вилучається значна частина сірчистих забрудників.

Залежно від способу одержування розрізняють окиснені і зметалізовані, офлюсовані і неофлюсовані котуни.

Використовують котуни головним чином у чорній металургії для доменного плавлення або електрометалургійного переробляння. Застосовування котунів дає змогу збільшити газопроникність шихти і, таким чином, підвищити продуктивність металургійних агрегатів, а також зменшити механічні втрати корисного компонента під час транспортування та складування.

У світовій науці не припиняються роботи з шукання нових добавок і технологічних заходів виробляння котунів.

Розрізняють такі котуни залізорудні: зметалізовані (основна частка оксидів відновлена до металу), офлюсовані (основність 0,1 і більша), неофлюсовані (основність менша 0,1).

• Грудкування
• Залізорудний концентрат
• Залізорудна промисловість

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
• І. Г. Манець, А. М. Коваль. Українсько-російський гірничотехнічний словник. У 2-х томах. т. 1. (А-Л) Донецьк: Донбас. 2001, 463 с.
• Російсько-український словник наукової термінології. Київ: Наукова думка. 1998. 890 с.
• В. П. Мовчан, М. М. Бережний. Основи металургії. Дніпропетровськ: Пороги. 2001. 336 с.