Коцур Петро Михайлович — Вікіпедія

Коцур Петро Михайлович
Народився	15 вересня 1935(1935-09-15) с. Сакуниха, Недригайлівський район, Сумська область
Помер	4 травня 2010(2010-05-04) (74 роки) м. Переяслав, Київська область
Країна	СРСР →  Україна
Національність	українець
Alma mater	Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Галузь	Історія
Батько	Коцур Михайло Кіндратович
Мати	Коцур Уляна Павлівна
У шлюбі з	Коцур Катерина Митрофанівна
Діти	Коцур Віктор Петрович, Коцур Анатолій Петрович, Коцур Володимир Петрович
Нагороди

Петро Михайлович Коцур (15 вересня 1935, с. Сакуниха, Недригайлівський р-н, Сумська обл. — 4 травня 2010, м. Переяслав, Київська обл.) — український історик, краєзнавець, публіцист, журналіст, педагог.

Петро Михайлович Коцур народився 15 вересня 1935 р. у с. Сакуниха Недригайлівського р-ну Сумської обл. у родині хліборобів Михайла Кіндратовича та Уляни Павлівни Коцурів.

У дитячі роки пережив лихоліття нацистської окупації краю.

У 1944—1951 рр. навчався у Сакунівській семирічній школі, яку закінчив на «відмінно».

1951—1955 — продовжив навчання у Недригайлівській середній школі.

1955—1958 — проходив військову службу в Туркестанському та Київському військових округах.

Після демобілізації, поступив у 1958 р. до Харківського держуніверситету (нині Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна), де навчався на денному, а потім — заочному відділенні історичного факультету.

У 1959 р. розпочав свою трудову діяльність, спочатку вчителем 1-4 класів, а з 1960 по 1991 рр. — учителем історії, суспільствознавства, основ держави й права, креслення та малювання Сакунівської 8-річної школи. Він дав путівку в життя тисячам учнів.

Ініціатор створення в 1972 р. першого в районі краєзнавчого музею, а потім і його керівник. Майже 40 років очолював групу «Пошук», яка зібрала численні матеріали та встановила імена десятків воїнів, які пропали безвісти у роки Другої світової війни.

1958—1988 — редактор місцевої стіннівки «За врожай».

Разом із дружиною, Катериною Митрофанівною, виховали трьох синів: Віктора, Анатолія та Володимира^[1].

З 2003 р. Петро Михайлович і Катерина Митрофанівна проживали у м. Переяславі Київської області.

Відійшов у засвіти П. М. Коцур 4 травня 2010 р., похований на Підварському кладовищі.

Понад два десятки років Петро Михайлович лектор товариства «Знання», член районного товариства охорони пам'яток історії та культури.

Член Національної спілки журналістів України та Національної спілки краєзнавців України.

Петро Михайлович — активний дописувач Недригайлівської районної газети «Голос Посулля». На її шпальтах з'явилося понад 500 спогадів, нарисів, етюдів, новел, розповідей з власного життя, односельців, земляків. Близько 150 статей присвячено історичній тематиці, 65 — природі рідного краю.

У радянську добу він сміливо виступив на захист української мови, за збереження пам'яток церковної архітектури. Понад 100 краєзнавчих матеріалів П. М. Коцура побачили світ на сторінках всеукраїнських видань.

Автор книг:

• Коцур П. М. У кожного своя доля. Чернівці, 2000. 248 с.
• Коцур П. М. Розкажуть про все берези. Чернівці, 2003. 224 с.
• Коцур П. М. Дерево мого роду. Переяслав-Хмельницький, 2005. 408 с.
• Коцур П. М. Не міліють пам'яті джерела. Переяслав-Хмельницький — Чернівці, 2008. 256 с.
• Коцур П. М. І летять лелеки до своїх осель. Переяслав-Хмельницький — Чернівці, 2010. 240 с.
• Коцур П. М. Весни приносять щастя. Київ — Переяслав-Хмельницький, 2015. 656 с.

П. М. Коцур захоплювався живописом. Йому належить понад два десятки полотен і триста різнопланових ескізів.

За багаторічну сумлінну роботу нагороджений медаллю «Ветеран праці» (1985), понад 50 грамотами та 20 подяками^[2].

• Почесна грамота Сумського обласного управління освіти (1983);
• Лауреат літературної премії ім. І. Чумаченка (1986);
• Почесна грамота Ради Міністрів СРСР (1989);
• Почесна грамота ВЦРПС (1990);
• «Людина 2010 року» Недригайлівщини;
• Лауреат премії імені Героя України Михайла Сікорського (посмертно, 2015).

7 серпня 2010 р., згідно рішення сесії Сакунівської сільської ради Петру Михайловичу Коцуру присвоєно звання «Почесний громадянин Сакунихи» (№ 1) за вагомий внесок у соціально-культурний розвиток села, високий професіоналізм в освітянській, творчій діяльності та дослідженні історії краю^[3].

8 листопада 2010 р. встановлено й урочисто відкрито пам'ятні меморіальні дошки П. М. Коцуру на приміщенні школи, де все своє життя трудився педагог і на будинку, де він проживав зі своєю родиною.

Редакція газети «Голос Посулля», Недригайлівський краєзнавчий музей спільно з професорами Віктором та Анатолієм Коцурами проводять, починаючи з 2011 р., щорічний краєзнавчий, історико-культурологічний конкурс на здобуття премії імені Петра Михайловича Коцура, відомого в Україні журналіста, педагога, краєзнавця. З 2023 р. конкурс підтримала Роменська районна газета «Вісті Роменщини», яка на своїх сторінках друкує кращі матеріали. За 2011—2025 рр. у конкурсі взяло участь 692 особи. Він набув національного звучання, адже участь брали представники з 93 міст, містечок і сіл України. Відгукнулись на нього земляки із США, Великої Британії, Іспанії, Молдови, Чехії.

• Коцур Г. П. М. Коцур в історії Посулля. Наукові записки з української історії: Зб. наук. праць. Переяслав-Хмельницький, 2011. Вип. 26. С. 17-29.
• Шпиталь І. У долях гомін величі віків: Педагогічні династії. Освіта. 2013. № 4-5. С. 6-7.
• Коцур П. М. Родина. Часопис української історії. К., 2013. Вип. 25. С. 20-22.
• Конкурс імені Петра Коцура. Голос Посулля. 2014. № 50-51. 12 лип.
• Абаровська Ж. Коцурів родина — частина України з глибоким корінням, високим гіллям. Голос Посулля. 2015. № 77. 10 жовт.
• Абаровський І. І вишите життя на ньому. Голос Посулля. 2022. № 35. 26 серп.
• Не міліють пам'яті джерела: до 85-річчя з дня народження педагога, краєзнавця, журналіста Петра Михайловича Коцура