Курмангази Сагирбайули — Вікіпедія

Курмангази Сагирбайули
каз. Құрманғазы Сағырбайұлы
Основна інформація
Дата народження	1823[1]
Місце народження	Землі Жиделі Букеєвської орди (нині західна частина Жангалинського району Західно-Казахстанської області)
Дата смерті	1896[1]
Місце смерті	Астрахань, Російська імперія
Поховання	Алтинжар
Громадянство	Казахстан
Професії	композитор, кюйші
Інструменти	Домбра
Жанри	Кюй
Файли у Вікісховищі

Курмангази́ Сагирбайул́и (каз. Құрманғазы Сағырбайұлы) також відомий за зросійщеним ім'ям Курмангази Сагирбаєв (1823(1823), в місцевості Шайтани-батага (сучасна назва Курмангази-Тепе, нині західна частина Жангалинського району Західно-Казахстанської області) — 1896, Сахма, Хаджи-Тархан (сучасна Астрахань, Росія) — казахський народний музикант, композитор, домбрист, автор і виконавець кюїв (народних п'єс для домбри). Виходець з роду Кизилкурт. Мав великий вплив на розвиток казахської музичної культури.

Народився у 1823 році на кочовищах казахського роду Кизилкурт в землях Жиделі Молодшого жузу (нині це Жангалинський район Західно-Казахстанської області) у сім'ї бідняка Сагирбая. З раннього дитинства грав на домбрі. Рання схильність хлопчика до музики не викликала схвалення у його батька. Мати ж Курмангази, Алка, людина яскравої індивідуальності та сильної волі, навпаки, поділяла любов сина до музики і підтримувала його. В шість років, через матеріальну скруту сім'ї, Курмангази віддали в пастухи. У рідному аулі Курмангази з захопленням слухав заїжджих кюйши^[kk], серед яких особливо виділявся кюйши Узак, який помітив у юного Курмангази талант до музики і передбачив йому велике майбутнє. У вісімнадцять років Курмангази залишив рідний аул і подався в мандрівні кюйши. В цей час він продовжив розвивати свою музичну майстерність, навчаючись у таких відомих домбристів, як Баламайсан, Байжума^[kk], Есжан^[kk] і Шеркеш^[kk]. Курмангази, разом з Узаком, брав участь в змаганнях домбристів і з часом став вважатися одним з видатних майстрів домбри^[2].

Курмангази і його друг, поет і батир Махамбет Утемісули — учасники і очевидці народного повстання Ісатая Тайманова проти російської колоніальної влади і підконтрольних їй ханів (1836—1838) під керівництвом Исатая Тайманова і Махамбета Утемисова проти хана Джангіра. Один з перших кюїв Курмангази, «Кішкентай» («Малий»), був присвячений народному повстанню. Курмангази як ідейного натхненника повстання ув'язнили в Уральську. Він втік, але його зловили і заслали до Сибіру (існують відомості, що йому довелося сидіти в Іркутській тюрмі). Курмангази знову втік, його знову зловили і посадили в Оренбурзький острог^[2]. Переживши поневіряння, образи і переслідування, кюйши створив кюї «Алатау» і «Сариарка», що відображали глибокі думи казахського народу про незалежність і свободу, любов до своєї землі.

Знали про Курмангази представники російської колоніальної культури — філологи, історики, етнографи, які збирали матеріали про казахську музику, її виконавців та народні інструменти. За переказами, з Оренбурзького острогу Курмангази звільнив генерал-губернатор Перовський, якому дуже подобалася його музика^[2]. Сучасник Курмангази уральський журналіст і поет Микита Савічев в газеті «Уральські військові відомості» писав: «Сагирбаєв — рідкісна музична душа і отримай він європейську освіту, то був би в музичному світі зіркою першої величини…».

У 1862 році Курмангази зустрівся з іншим великим кюйши Даулеткереєм^[kk]. Творчість обох домбристів-імпровізаторів мала помітний взаємний вплив. Кюй Даулеткерея «Булбул» («Соловей») Курмангази включив у свій репертуар.

Вершиною творчості Курмангази став кюй «Сари-Арка» — шедевр степової музичної культури, наповнений світлою тональністю, що змальовує картину безкрайніх просторів казахському степу^[2]. Особливі прийоми гри Курмангази, багато в чому розвиваючі музичну техніку того часу, дбайливо сприйняли і вдосконалили його учні і послідовники. Серед них були Махамбет Утемісов, Діна Нурпеїсова^[kk], Ергалі Есжанов та інші.

У 1880 році Курмангази оселився в містечку Сахма під Астраханню. Навчений досвідом, ставши шанованим в народі аксакалом, він збирає навколо себе наступників з виконавського мистецтва — це Діна Нурпеїсова, Ергалі Есжанов, Менгалі Сулейменов. Широко відомі в той час домбристи — Мамен, Кокбала, Менетай, Менкара, Сугурали, Торгайбай, Шора також вважали себе учнями Курмангази.

Помер Курмангази Сагирбайули у 1896 році, похований в селі Алтинжар нині Володарського району Астраханської області Росії^[2].

Курмангази Сагирбайули автор понад 60 кюїв, які відображають його суперечливу долю, повну горя і страждань. Біль поета від колоніальної політики царської Росії щодо казахського степу знайшов вихід в кюях Курмангази «Түрмеден қашқан», «Кісен ашқан», «Ертең кетем», «Бозқаңғыр», «Пәбескі», «Терезеден-есіктен», «Бозшолақ», «Бұқтым-бұқтым», «Не кричи, не шуми», «Арба соққан», «Аман бол, шешем, аман бол», «Қайран шешем». Любов поета до життя відображається в поемах «Қызыл қайың», «Ақжелең», «Адай», «Балбырауын», «Серпер», «Назым», «Балқаймақ», «Бұлбұлдың құрғыры», «Ақсақ киік», «Төремұрат», «Қуаныш»^[3].

Вершиною творчості Курмангази став кюй «Сарыарқа» («Сари-Арка») — шедевр степової музичної культури. Не меншою відомістю користуються пісні «Жігер», «Көбік шашқан», «Кішкентай», «Ақбай», «Айжан-ай», «Айда бұлбұл», «Алатау», «Амандасар», «Бас Ақжелең», «Демалыс», «Лаушкен», «Ойбай, балам», «Саранжап»"Теріс қақпай", «Ұзак Ақжелең»^[3].

У 2005 році в Казахстані було видано тритомний збірник творів Курмангази на CD «Құрманғазы күйлері». В збірник увійшло 74 кюї кюйши. Усі твори виконуються на домбрі.

У виданій у 2009 році під редакцією Мухтара Кул-Мухаммеда^[kk] «Антології казахських традиційних кюїв» («Қазақтың дәстүрлі мың күй») кюї Курмангази виконують видатні казахські домбристи Калі Жантлеуов (1902—1993), Гільман Хайрошев (1914), Малгаждар Аубакіров^[ru] (1934—1996), Ермек Казієв (1947), Айтжан Токтаганов (1946), Рустембек Омаров (1919), Азідолла Ескалієв^[kk] (1934—2017), Шаміль Абільтаєв (1948), Каршига Ахмедьяров^[kk] (1946—2010), Рисбай Габдієв^[kk] (1936—2004), Туяк Шамелов (1951), Мухіт Бітєнов (1912—1983), Ермек Казієв (1947), Мурад Сидиков^[ru] (1936—2013), Садуакас Балмагамбетов (1941—1999), Бакит Басигараєв (1928—2001), Айгуль Улкенбаєва^[kk] (1962), Марат Оскенбаєв (1904—1982), Бахит Карабаліна (1939—1991)^[4].

• 1934 — створений Казахський академічний оркестр народних інструментів імені Курмангази.

• 1945 — Алма-Атинська державна консерваторія отримала ім'я Курмангази.
• 1960-ті — ім'ям Курмангази були названі вулиці в Алма-Аті і Астрахані, а потім в Уральську та Атирау.
• 1965 — заснована Державна премія Казахської РСР імені Курмангази.
• 1967 — симфонія «Курмангази» композитора Євгена Брусиловського^[ru] нагороджена Державною премією Казахської РСР.
• 1987 — Газиза Жубанова завершила роботу Ахмета Жубанова^[kk] з написання опери «Курмангази».
• 1993 — в першому випуску національної валюти незалежного Казахстану була випущена банкнота номіналом 5 теньге із зображенням Курмангази.
• 1997 — в селі Алтинжар Володарського району Астраханської області, на місці поховання Курмангази, споруджений мавзолей.
• 1998 — випущена поштова марка Казахстану, присвячена Курмангази.
• 2000 — відкритий пам'ятник Курмангази в Атирау.
• 2008 — відкритий пам'ятник Курмангази в Астрахані.
• 2011 — відкритий пам'ятник Курмангази в Актау.
• 2012 — відкритий пам'ятник Курмангази поруч з будівлею Казахської національної консерваторії в Алмати.

• Кози Корпеш — Баян Сулу

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Курмангази Сагирбайули

• Құрманғазы Сағырбайұлы // Қазақ әдебиеті. Энциклопедиялық анықтамалық. — Алмати : «Аруна Ltd.» ЖШС, 2010. — ISBN 9965-26-096-6. (казах.)
• Сагырбаев Курмангазы // Казахская ССР: краткая энциклопедия / Гл. ред. Р. Н. Нургалиев. — Алма-Ата : Гл. ред. Казахской советской энциклопедии, 1991. — Т. 4: Язык. Литература. Фольклор. Искусство. Архитектура. — 685 с. — ISBN 5-89800-023-2. (рос.)