French
DeutschКізюк Корнило — Вікіпедія
| Корнило Кізюк | |
|---|---|
 Командант Технічного куреня УГА Корнило Кізюк | |
| Народився | 24 вересня 1892 Трибухівці, нині Бучацький район |
| Помер | 25 квітня 1969 (76 років) Честер |
| Громадянство | .svg){kind=small} Австро-Угорщина →  ЗУНР →  США |
| Національність | українець |
| Діяльність | військовик, вчений, громадський діяч |
| Alma mater | Бучацька державна гімназія |
| Військове звання |  Сотник |
| Конфесія | УГКЦ |
Корнило (Корнель[1]) Кізюк (нар. 24 вересня 1892, с. Трибухівці, нині Бучацький район, Тернопільщина — 25 квітня 1969, Честер, США) — український військовик, вчений, громадський діяч. Член «Українського технічного товариства» (Львів), «Товариства українських інженерів Америки».
Народився 24 вересня 1892 року в с. Трибухівці, нині Бучацький район, Тернопільщина, Україна.
Початкову школу закінчив у рідному селі,[2] ґімназію — в Бучачі.[3] Під час навчання був провідним членом таємного драгоманівського гуртка учнів ґімназії у 1909–1913 роках (разом із Михайлом Гузаром); головою був Іван Балюк.[1]
Після складання іспиту зрілости вступив до військової старшинської школи, в 95-му полку піхоти пройшов додатковий технічний вишкіл у школі саперів.[2] Під час І-ї світової війни — командант сотні, потім куреня саперів армії Австро-Угорщини.
Сотник УГА. Командант (командир) Чортківської військової округи ЗУНР Оробко Василь запропонував, Державний секретаріят Військових справ призначив К. Кізюка організатором саперного вишколу УГА в Чорткові; за 4 місяці було вишколено 400 саперів.[2] Влітку 1919 р. як командант Технічної сотні УГА 14-ї бригади (Чортківської[4] Станіславської[5]) відступив за р. Збруч. При ліквідації УГА навесні 1920 року організував відділ з 1200 саперів, перейшов з ним до частин отамана Юрія Тютюнника. Брав участь у рейдах Україною.
Виїхав до Данціґа (тепер Ґданьська), де студіював хімію у Вищій технічній школі. Керував старшинським вишколом УВО.[3] У 1929 р. отримав диплом інженера, повернувся до Галичини, одружився з донькою Теребовлянського декана УГКЦ о. Мохнацького, виїхав до м. Крулєвска Ґута (Польща), працював інженером-хіміком у ньому.[2]
Співправцював з редакцією журналу «Технічні вісті» (Львів), дописував до польських та німецьких журналів.[3] Перед ІІ-ю світовою війною був звільнений з роботи (бо українець), переїхав до Галичини, працював на будівництві вапнярки у Миколаєві. Після початку ІІ-ї світової повернувся до Гути Бісмарк.[2]
На еміґрації у м. Берхтесґаден (Німеччина). 1949 р. виїхав до США, оселився у Честері (Пенсільванія). Працював інженером-хіміком у сталеливарні «Фінікс». Діяльний в «Об'єднанні колишніх вояків-українців США», «Самопомочі», «Українському конґресовому комітеті Америки» та інших.
- ↑ а б Д-р Ріпецький С. Історія ідейно-духовного життя української молоді (1864–1914) // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 107.
- ↑ а б в г д Інж. З. Кохановський. Останній салют… — С. 409.
- ↑ а б в Весна Х., Мельничук Б. Кізюк Корнило… — С. 75.
- ↑ І. Дуда. Оробко Василь // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 685. — ISBN 966-528-199-2.
- ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — С. 199. — ISBN 5-7707-7867-9.
- Весна Х., Мельничук Б. Кізюк Корнило // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 75. — ISBN 966-528-199-2.
- Інж. Кохановський З. Останній салют // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 409—410.
- Над Сяном. Матеріяли до історії Української Галицької Армії.