Лавровський Петро Олексійович — Вікіпедія

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Лавровський Петро Олексійович
Народився	25 березня 1827(1827-03-25) Видропузьк
Помер	12 березня 1886(1886-03-12) (58 років) Санкт-Петербург
Країна	Російська імперія
Діяльність	філолог
Alma mater	Головний педагогічний інститут, Санкт-Петербург
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна Імператорський Варшавський університет
Посада	Професор Харківського університету, завідувач кафедри слов'янських наріч
Науковий ступінь	член-кореспондент Імператорської академії наук
Членство	Петербурзька академія наук
Діти	Калдубовський Арсеній Петрович

Петро́ Олексі́йович Лавро́вський (* 25 березня 1827, Видропузьк Новоторжоцького повіту Тверської губернії (нині Тверська область, Спіровський район) — † 12 березня (28 лютого) 1886, Санкт-Петербург), російський та український філолог-славіст. 1856 — член-кореспондент Імператорської академії наук, академік Південнослов'янської академії наук і мистецтв. Автор праць з давньоруської мови та палеографії; досліджував питання історії українського народу та його мови у стосунках з іншими слов'янськими мовами, обстоював думку про існування давньоруської літературної мови, відмінної від церковнослов'янської.

Брат науковця Миколи Лавровського, родич Івана Вишнеградського. Походить з родини протоієрея, був наймолодшим з 19-ти дітей, вдома здобув початкову освіту; 1841 року закінчує повітове духовне училище в Торжку.

Протягом 1842—1851 років навчається в Санкт-Петербурзі, закінчив із золотою медаллю Головний педагогічний інститут — за працю про Реймське Євангеліє.

Професор Харківського університету — 1851, очолював кафедру слов'янських наріч — рекомендував його Ізмаїл Срезневський. У тому часі вивчав літописні матеріали та займався аналізом лексичних явищ; 1852 року захищає магістерську роботу «Про мову північних російських літописів», добре слово про цю працю написав Олександр Востоков.

У 1853 році в статті «Замітки про особливості словоутворення та значення слів в древній руській мові» обґрунтовує необхідність укладання історичного словника давньоруської мови. Того ж року в статті "Декілька слів про значення та походження слова «кметъ» починає друкуватися в журналі «Москвитянин».

1855 роком опублікована його стаття «Про обряд постриження у древніх слов'ян»; того ж року захищає докторську дисертацію «Дослідження про літопис Йоакимівський», призначений екстраординарним професором.

З 1857 року — ординарний професор Харківського університету.

1858 року у Санкт-Петербурзі друкується його праця «Зауваження про етимологічні особливості старовинної польської мови».

На доказ самостійності української мови в місячнику «Журнал Міністерства народної освіти» опублікував начерк «Огляд чудових особливостей наріччя малоруського порівняно з великоруським та іншими слов'янськими наріччями» — 1859^[1].

Протягом 1859—1860 років перебував у закордонному науковому відрядженні, працював у Відні, Парижі, Празі, відвідував Галичину, був в Далмації, Сербії, Чехії та Чорногорії. Зустрічався та листувався з Олександром Пипіним.

31 (19) березня 1861 прочитав публічну лекцію в залі Харківських дворянських зборів на літературно-музичному вечорі, організованому гуртком місцевих студентів — з метою зібрання коштів для матеріальної підтримки родичів Тараса Шевченка.

Того ж року виступив у часописі «Основа» з полемічними статтями «Критичні зауваження про малоруське наріччя», «Відповідь на листа п. Максимовича до п. Погодіна»^[2] та «Щодо питання про південноруську мову»^[3].

Друкуються його кореспонденції «Похорони В. В. Ганки» та «Південноруський елемент у Австрії» в газеті «Санкт-Петербурзькі відомості».

11 вересня (30 серпня) 1861 року на врочистих зборах Харківського університету виголошує промову «На спомин про Ганку та Шафарика».

Протягом 1861/1862 навчальних років читав університетський курс історії та літератури чеського народу, в 1862/1863 роках — курс історії польського народу.

1862—1865 рр. у харківському «Духовному віснику» друкуються його роботи:

• «Повідомлення про стан уніатської церкви в руських у Галичині»,
• «Слов'янська церква та римо-католицький пропагандизм»,
• «Святі Кирило і Мефодій як православні проповідники й учителі у західних слов'ян у зв'язку із сучасною їм історією церковних незгод між Сходом та Заходом» — удостоєний академічної Уваровської премії,
• «Відомості про церковні справи у слов'ян австрійських».

1863 тему окремішності української мови розвинув у статті «Про деякі фонетичні та граматичні особливості південноруської (малоруської) мови, не тотожні з великоруською та польською».

Протягом 1865/1866 навчального року викладає історію сербської літератури та сербського народу, пізнішне склав «Сербсько-російський тлумачник», вийшов друком 1870 року.

Ректор Варшавського університету — 1869−1872 — призначений по рекомендації Івана Аксакова та славіста Олександра Гільфердінга.

У 1874—1874 роках виконував окремі урядові доручення.

В 1875—1880 роках — попечитель щойнозаснованого Оренбурзького навчального округу.

Попечитель Одеського навчального округу в 1880—1885 роках.

1885 роком вийшов у відставку, повертається до Санкт-Петербурга, призначається членом Ради міністрів народної освіти.

Серед його учнів були Олександр Потебня та Микола Сумцов.

• «Опис семи рукописів Імператорської Санкт-Петербурзької публічної бібліотеки», 1858,
• «Огляд чудових особливостей наріччя малоруського порівняно з великоруським та іншими слов'янськими наріччями», 1859. (рос.) / Журнал Министерства народного просвещения, 1859, № 6,
• «Дослідження про міфічні вірування у слов'ян в „хмару“ та „дощ“ у зв'язку із подібними віруваннями древніх споріднених народів», 1862,
• «Записка про друге видання першої частини історичної граматики Ф. І. Буслаєва. Москва, 1863», 1865,
• «Розгляд дослідження О. О. Потебні „Про міфічне значення деяких вірувань та обрядів“», 1866,
• «Розгляд твору п.п. Пипіна О. М. та В. Д. Спасовича „Огляд історії слов'янських літератур“», 1867,
• «Корінне значення в назвах споріденості у слов'ян», 1867,
• «Приєднання чеської католицької родини до православ'я», «Харківські губернські відомості», 1868,
• «Чорногорія та чорногорці», 1871,
• «Етнографічний нарис кашубів», «Філологічні записки», Воронеж, 1873,
• «Зведення думок по перегляду університетського уставу», 1874.

• Профіль на сайті РАН
• П. Г. Усенко. Лавровський Петро Олексійович [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 16. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Мова-інфо [Архівовано 31 травня 2014 у Wayback Machine.]
• Лавровський Петро Олексійович [Архівовано 31 травня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
• Лінгвісти [Архівовано 31 травня 2014 у Wayback Machine.](рос.)

• Афанасій Бичков, «П. Лавровський», 1886, «Журнал міністерства народної освіти», число 4.
• Олександр Кочубинський, «Пам'яті П. Лавровського», «Записки Одеського товариства історії та старожитностей», 1889.
• * Є. Х. Широкорад. Лавровський Петро Олексійович // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.. С. 267—268.
• Петро Олексійович Лавровський: наукова і науково-критична спадщина (до 90-річчя від дня народження): Збірник наукових праць. — К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2019. — 312 с.