Ларарій — Вікіпедія

Лара́рій (лат. lararium, від lares; буквально — «місце ларів») — у давньоримському будинку — культове приміщення або місце поклоніння домашнім богам — ларам або пенатам, захисникам домашнього вогнища, сім'ї.

Спочатку ларарій знаходився в атрії, пізніше в кухні або спальні, іноді в саду або у перистилі. Ларарій міг бути прикрашений колонами, склепіннями, розписами. У помпейських будинках ларарій представлений у вигляді кімнати або архітектурної прикраси стіни, ніші чи розпису на стіні.

Часто в ларарії виставляли і скульптурні зображення інших божків чи предків. Щодня після сну жителі дому молилися біля ларарія, під час трапез залишали підношення з їжею і вином, прощалися при від'їзді, просили успіху і захисту.

Ларарій відомий з початків Римської імперії. До того часу ці спорудження називали sacrarium, sacellum чи aedicula.

http://www.vroma.org/~bmcmanus/lararium2.html [Архівовано 5 лютого 2012 у Wayback Machine.]