Лебідь OB2-12 — Вікіпедія

Лебідь OB2-12

Розташування Лебідь OB2 №12 (обведено)
Дані спостереження
Епоха J2000.0
Сузір’я Лебідь
Пряме піднесення 20г 32х 40.9572с[1]
Схилення 41° 14′ 29.279″[1]
Видима зоряна величина (V) 11.702
Характеристики
Спектральний клас B3–4 Ia+[2]
Тип змінності Змінні зорі типу S
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) −11.00[3] км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: −1.703[1] мас/р
Схил.: −3.412[1] мас/р
Паралакс (π) 0,5895 ± 0,0518 ± {{{p_error}}} мас
Відстань 5,500 ± 500 св. р.
(1,700 ± 100 пк)
Абсолютна зоряна
величина
(MV)
−9.82[4]
Фізичні характеристики
Маса 110[5] M
Радіус 246[5] R
Світність 1,660,000[4] L
Ефективна температура 13,700[5] K
Вік 3.0[5] млрд. років
Інші позначення
Лебідь OB2 #12, 2MASS J20324096+4114291
Посилання

Лебідь OB2 #12 — надзвичайно яскравий блакитний гіпергігант з абсолютною болометричною зоряною величиною (все електромагнітне випромінювання) −10,9, серед найяскравіших зірок, відомих у галактиці. Це робить зірку майже в два мільйони разів яскравішою за Сонце, хоча оцінки були ще вищими, коли зірку вперше виявили. Тепер відомо, що це подвійна система із супутником приблизно в одну десяту яскравішою. Дуже приблизна початкова оцінка орбіти дає загальну масу системи 120 M та період 30 років.

Лебідь OB2

[ред. | ред. код]

Зазвичай вважається, що Лебідь OB2 № 12 є членом Асоціації Лебідь OB2, скупчення молодих масивних зірок розміром близько 4,57 світлового року (1,400 пк). у Лебеді та знаходиться в регіоні Чумацького Шляху, з якого видиме світло сильно поглинається міжзоряним пилом, якщо дивитися із Землі. Пил спричиняє сильне почервоніння зірки, попри те, що вона за своєю суттю гаряча та блакитна зірка, тому її ретельно вивчали в інфрачервоному діапазоні. Якби не згасання пилу, зірка мала б візуальну зоряну величину приблизно 1,5, майже таку ж яскравість, як Денеб (Альфа Лебедя), але через пил спостережувана зорова величина становить 11,4, тому для її спостереження потрібен бінокль або невеликий телескоп.

Навколо Лебедя OB2 № 12 є кілька тьмяніших зірок, які, як вважають, складають невелике скупчення. Дві зірки розрізняються лише за допомогою спекл-інтерферометрії. Одна з них вважається зіркою головної послідовності В на 100–200-річній орбіті. Вона на 2,3 зоряної величини тьмяніша за первинну зірку та на відстані 0,063 дюйма. Інший на 4,8 зоряної величини слабший і віддалений приблизно на кутову секунду. У спектрі не вдалося виявити жодного спектроскопічного супутника[6]. Проте аналіз рентгенівського випромінювання припускає, що на близькій орбіті може бути гарячий сяючий компаньйон, а їхні вітри, що стикаються, створюють рентгенівське випромінювання.

Відстань

[ред. | ред. код]

Паралакс Gaia Data Release 2[en] для Лебідь OB2 № 12 показав відстань близько 840 парсек, що не відповідало відстані інших членів Лебедя OB2[7]. Однак результат містив значну кількість шуму, що свідчить про те, що він міг бути неточним[8]. Попередні вимірювання паралакса були надто неточні, щоб мати сенс[9]. Якщо прийняти більш близьку відстань, то зірка була б більш звичайним блакитним надгігантом зі світністю близько 440,000 L, радіус 118 R і поточна маса 25 M[7].

Пізніша Gaia Data Release 3[en] більш точна і вказує на відстань близько 1700 парсек, що більше відповідає оцінкам відстані до Лебедя OB2, хоча все ще є значна кількість астрометричного шуму.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Vallenari, A. та ін. (2023). Gaia Data Release 3. Summary of the content and survey properties. Astronomy and Astrophysics. 674: A1. arXiv:2208.00211. Bibcode:2023A&A...674A...1G. doi:10.1051/0004-6361/202243940. S2CID 244398875. Gaia DR3 record for this source at VizieR.
  2. Caballero-Nieves, S. M.; Nelan, E. P.; Gies, D. R.; Wallace, D. J.; Degioia-Eastwood, K.; Herrero, A.; Jao, W.-C.; Mason, B. D.; Massey, P.; Moffat, A. F. J.; Walborn, N. R. (2014). A High Angular Resolution Survey of Massive Stars in Cygnus OB2: Results from the Hubble Space Telescope Fine Guidance Sensors. The Astronomical Journal. 147 (2): 40. arXiv:1311.5087. Bibcode:2014AJ....147...40C. doi:10.1088/0004-6256/147/2/40. S2CID 22036552.
  3. Klochkova, V. G.; Chentsov, E. L. (2004). The Optical Spectrum of an LBV Candidate in the Cyg OB2 Association. Astronomy Reports. 48 (12): 1005—1018. arXiv:astro-ph/0605483. Bibcode:2004ARep...48.1005K. doi:10.1134/1.1836024. S2CID 55121658.
  4. а б Oskinova, L. M.; Huenemoerder, D. P.; Hamann, W. -R.; Shenar, T.; Sander, A. A. C.; Ignace, R.; Todt, H.; Hainich, R. (2017). On the Binary Nature of Massive Blue Hypergiants: High-resolution X-Ray Spectroscopy Suggests That Cyg OB2 12 is a Colliding Wind Binary. The Astrophysical Journal. 845 (1): 39. arXiv:1707.04473. Bibcode:2017ApJ...845...39O. doi:10.3847/1538-4357/aa7e79. S2CID 119537489.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  5. а б в г Clark, J. S.; Najarro, F.; Negueruela, I.; Ritchie, B. W.; Urbaneja, M. A.; Howarth, I. D. (2012). On the nature of the galactic early-B hypergiants. Astronomy & Astrophysics. 541: A145. arXiv:1202.3991. Bibcode:2012A&A...541A.145C. doi:10.1051/0004-6361/201117472. S2CID 11978733.
  6. Maryeva, O. V.; Chentsov, E. L.; Goranskij, V. P.; Dyachenko, V. V.; Karpov, S. V.; Malogolovets, E. V.; Rastegaev, D. A. (2016). On the nature of high reddening of Cygnus OB2 #12 hypergiant. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 1602 (1): 491—507. arXiv:1602.05042. Bibcode:2016MNRAS.458..491M. doi:10.1093/mnras/stw385.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  7. а б Nazé, Yaël; Rauw, Gregor; Czesla, Stefan; Mahy, Laurent; Campos, Fran (2019). Variations on a theme: The puzzling behaviour of Schulte 12. Astronomy and Astrophysics. 627: A99. arXiv:1906.00762. Bibcode:2019A&A...627A..99N. doi:10.1051/0004-6361/201935141.
  8. Berlanas, S. R.; Wright, N. J.; Herrero, A.; Drew, J. E.; Lennon, D. J. (2019). Disentangling the spatial substructure of Cygnus OB2 from Gaia DR2. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 484 (2): 1838. arXiv:1901.02959. Bibcode:2019MNRAS.484.1838B. doi:10.1093/mnras/stz117.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  9. Van Leeuwen, F. (2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy and Astrophysics. 474 (2): 653—664. arXiv:0708.1752. Bibcode:2007A&A...474..653V. doi:10.1051/0004-6361:20078357.

Посилання

[ред. | ред. код]