Левицький Володимир Лукич — Вікіпедія

Левицький Володимир Лукич
Псевдо	Vasyl' Lukyč[1] і Василь Лукич
Народився	2 вересня 1856(1856-09-02) або 1856[2] Гончарівка
Помер	6 жовтня 1938(1938-10-06) або 1938[2] Винники, Львівський повіт, Львівське воєводство, Польська Республіка
Поховання	Личаківський цвинтар
Країна	Австро-Угорщина  Польська Республіка
Діяльність	правник, видавець, громадський діяч, літературознавець
Alma mater	Бережанська гімназія
Членство	Наукове товариство імені Шевченка
Роботи у Вікіджерелах

Володи́мир Лу́кич Леви́цький (літературний псевдонім Василь Лукич; 2 вересня 1856(18560902), Белзець, тепер село Гончарівка, Золочівський район, Львівська область — 6 жовтня 1938, Винники, Львівська область) — український письменник і громадський діяч, нотаріус, видавець, літературознавець, почесний член товариства «Просвіта» (з 1925), дійсний член НТШ (з 1926).

Середню освіту здобув у Бережанській гімназії. Закінчивши юридичний факультет Львівського університету (1880), 3 роки займався судовою практикою, потому працював нотаріусом у Болехові, Стрию, Станиславові та у Винниках біля Львова.

З 1875 року брав участь в українському літературному процесі Галичини.

Значну увагу приділяв налагодженню літературних і культурних взаємин з Наддніпрянською Україною.

Другу половину свого трудолюбивого життя провів у Винниках; жив у віллі кінця XIX ст, яка збереглася (тепер вул. Галицька, 11). У жовтні 1896 р. Левицького призначили нотарем у Винниках.^[3].

До його обов'язків належали спадкові справи, шлюбні угоди, різні правові акти, тощо. Діловодство вів виключно українською мовою — цей факт мав великий вплив на селян, які вперше на практиці бачили рівноправність української мови в уряді.

Українці Винників звернулися до нотаря Левицького з проханням очолити місцеве товариство «Просвіта». В 1907 році його вибрали головою місцевої філії «Просвіти». Вибух війни 1914 року припинив діяльність Левицького у Винниках з великими втратами для української справи. Знаючи, що може чекати його від московських «визволителів», переховувався у Львові.

Дім Левицького зазнав ушкоджень під час І-ї світової війни. Під час Визвольної боротьби в 1918 році Винники на довгий час опинились у прифронтовій смузі.

В 1923 році передчасно помер його зять Роман Ганінчак — колишній член Головної управи Товариства «Просвіта», радник державних залізниць (прожив 45 років).

У 1926 році Головна управа «Просвіти» іменувала Василя Лукича своїм почесним членом.

Помер у Винниках 6 жовтня 1938 року, похований на 60 полі Личаківського цвинтаря у Львові.

1875 в альманасі «Ластівка» з'явилися невеличкі оповідання «Премудрий жид» та «Музика у вовчій ямі», загадки для дітей. У 1880 Василь Лукич опублікував у журналі «Зоря» історико-літературознавчу розвідку про Марусю Чурай.

Автор низки літературознавчих, етнографічних, історичних, філософських досліджень: «Закордонна Русь», «Угорська Русь, її розвій і теперішній стан» (1886), «Павло Полуботок, наказний гетьман України» (1887), «Як живеться українському народови в Австрії» (1915), «Іван Франко. Кілька спогадів і кілька здогадів його сучасника і співробітника» (1927), «Гадки про життя» (1928), «Революційні течії в сучасній фізиці» (1930), «Головні основи сучасної астрології» (1934), «Свобода волі в світлі сучасної фізики» (1936), «Релігія і наука: Великодні гадки» (1938) та інших.

У 1881 році разом з Іваном Франком склав антологію української поезії.

Був співредактором журналу «Друг» і альманаху «Дністрянка» (1876).

Редактор першого, написаного українською мовою, популярного юридичного довідника для селян «Руський правотар домовий» (1885; разом з Юліаном Сельським), альманахів «Ватра» (1887), журналу «Зоря» (1890—1896).

Спеціалізувався на виданні щорічних календарів «Просвіти» (1880—1885, 1890, 1893, 1916—1918) з літературними додатками до них. Ці додатки виходили окремими відбитками як альманахи: «Квітка» (1890), «Рідний зільник» (1891), «Левада» (1892), «Рідна стріха» (1894) та інші. Характер цих видань був просвітянсько-народовський, інколи з націоналістичним відтінком. В них, зокрема, публікувалися оповідання І. Франка, переклади з Гейне, твори Лесі Українки, А. Кримського, байки Глібова, статті Євгенії Ярошинської, історичні поеми Степана Руданського («Гетьман Іван Скоропад», «Вельямін», «Мініх», «Павло Полуботок»).

Після вигнання московських військ зі Львова в 1915 і відновлення припиненої царськими заборонами діяльності, видав календар «Просвіти» на 1916 рік. Тоді бракувало співробітників — одних вивезли в глибину Росії, інші під час війни емігрували до Відня, було багато технічних перешкод. Але календар вийшов своєчасно, своїм змістом і оформленням зайнявши одне з провідних місць серед подібних видань.

Дружина — Гузар-Левицька Ольга (1860, Завалів^[4]—1933), донька пароха містечка Завалів о. Дмитро Гузара, сестра Лева Гузара — діда кардинала Любомира Гузара. Авторка творів, опублікованих у 1887 році в альманасі «Перший вінок», які високо оцінив Іван Франко.^[4] Брала участь у національному русі, складала багаті жертви на церкви, товариства бідних. У «Просвіті» створила степендійний фонд свого імені (виділила готівкою 600 крон).

• Андрусяк Т. Левицький Володимир Лукич [Архівовано 22 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 85. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: Друксервіс, 2016. — 312 с.
• Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.
• Байцар А. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання [Архівовано 24 лютого 2016 у Wayback Machine.]. — Львів-Винники, 2012. — 88 с.
• Качкан В. Левицький Володимир Лукич [Архівовано 22 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Лежогубський Т. Володимир Левицький (Василь Лукич). — Львів, 1917.
• Над свіжою могилою. Володимир Левицький (Василь Лукич) // Діло, 8.10.1938 [Архівовано 16 червня 2016 у Wayback Machine.].
• Підкова І., Шуст Р. Довідник з історії України. У 3-х томах. Т. I (А-М). — К.: Генеза, 2002 [Архівовано 4 березня 2015 у Wayback Machine.] (помилково замість «Левицький» — «Левинський»).
• Чистух В. Завалівські приятелі Каменяра // Вільне життя плюс. — 2016. — № 73 (15809) (16 вер.). — С. 6. (Тернопільський альманах)