Макс Ернст — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Ернст.
Макс Ернст
фр. Max Ernst
Ім'я при народженнінім. Maximilian Maria Ernst[1]
Народився2 квітня 1891(1891-04-02)[5][2][…]
Брюль, Рейнська провінція, Німецька імперія[6][7][…]
Помер1 квітня 1976(1976-04-01)[2][3][…] (84 роки)
VII округ Парижа, Франція[1]
ПохованняКрематорій-колумбарій Пер-Лашезd[9][10] і Grave of Ernstd
Країна Куба[11]
 США[12]
 Франція[12]
Діяльністьхудожник, скульптор, поет, літограф, колажист, дизайнер, дизайнер ювелірних прикрас, гравер, психіатр, архітектурний кресляр, ілюстратор, художник-гравер, рисувальник
Галузьмалярство, скульптура, Дріппінг, фротаж[d] і колаж
Alma materБоннський університет
Знання мовнімецька, англійська[5] і французька
ЧленствоСиній вершник і Колеж патафізики
Напрямокдадаїзм[3] і сюрреалізм[3]
Жанрпортрет[8], пейзаж[8], анімалістика[8], фігуркаd[8] і абстракціонізм[8]
Magnum opusThe Elephant Celebesd, The Hat Makes the Mand і The Robing of the Brided
БатькоPhilipp Ernstd
РодичіAmy Ernstd[13][14]
Брати, сестриLoni Pretzelld
У шлюбі зПеггі Гуггенхайм, Luise Straus-Ernstd, Дороті Теннін і Marie-Berthe Aurenched
ДітиJimmy Ernstd
Автограф
Нагороди
IMDbID 0259722
Макс Ернст з Вілі Брантом

Ма́кс Е́рнст (нім. Max Ernst; 2 квітня 1891(18910402), Брюль — 1 квітня 1976, Париж) — німецький художник та скульптор дадаїзму та сюрреалізму.[15]

Біографія

[ред. | ред. код]

Макс Ернст був сином вчителя глухонімих Філіпа Ернста (Philipp Ernst) та його дружини Луїзи.[16]

До малювання схилив Макса батько. Після закінчення гімназії він почав у 1910 р. студіювати у Рейнському університеті імені Фридриха Вільгельма у Бонні (Rheinische Friedrich-Wilhelms-Universität Bonn) філософію, психологію та історію мистецтва. Тут він познайомився з експресіоністом Августом Маке (August Macke).[17]

З серпня 1914 р. по листопад 1918 р. Ернст перебував на фронтах Першої світової війни у Франції та Польщі. У 1918 році він одружується з Луїзою Штраус. У 1920 році у них народжується син Ганс-Ульрих (1920—1984), який пізніше став відомим у США під іменем Джиммі Ернст (Jimmy Ernst) як сюрреалістичний художник. у 1926 році шлюб було розірвано.

«Асистент», «Жаба» та «Черепаха», 1967
перед Lenbachhaus у Мюнхені

У 1918 разом з Гансом Арпом (Hans Arp) Ернст засновує у Кельні групу дада, в роботі якої бере участь також його дружина Луїза Штраус-Ернст (Luise Straus-Ernst). В 1919 р. знайомиться з Паулем Клеє.[18]

У 1920 році Ернст знайомиться з Полем Елюаром та його дружиною Галою (Gala Éluard Dalí) і переїздить до Парижу, де він у 1924 р. розвиває колаж як художню техніку і винаходить техніку фроттажа — переносу різних фактур, що дозволяє фіксувати мимовільні зображення й нагадує «автоматичний лист» сюрреалістів. Починаючи з 1924 року Ернст стає одним с найважливіших художників сюрреалізму. Після вилучення з групи Елюаром тримається на відстані.

Ернстова Прекрасна садівниця (1924 р.), портрет оголеної Гали, був показаний на глумливій виставці «Звиродніле мистецтво» («Entartete Kunst»), від того часу картина вважається втраченою.

В 1926 разом з Міро оформляє спектаклі трупи Сергія Дягілєва. Знімається у фільмі Луїса Бунюеля «Золотий вік» (1930), пізніше Бунюель знімає його у фільмі «Симеон Пустельник», (1965). В 1935 звертається до скульптури, починає відвідувати майстерню Джакометті.

В 1937 зустрічається з Леонорою Керрінгтон (Leonora Carrington). Вони переїздять до St. Martin d'Ardèche, де живуть у віддаленому селянському домі. Тут, незважаючи на тяжкі умови, Ернст завершує такі важливі твори, як «Трохи спокою» та «Захоплюючий кипарис».

З початком Другої світової війни його було інтерновано як підданого країни-супротивника, але через кілька тижнів відпущено. Починаючи з зими 1939 року його багато разів арештовують.

В 1938 впливова меценатка Пеггі Гуггенгайм (Peggy Guggenheim) купує значну частину робіт Ернста і виставляє їх у своєму музеї в Лондоні. У 1941 році з її допомогою Ернсту вдається через Іспанію та Лісабон перебратися до США, де він справляє значний вплив на формування абстрактного експресіонізму в американському живописі. В 1942 р. він одружується з Пеггі Гуггенгайм, але цей шлюб виявляється нетривким. Вже у 1946 році він розриває шлюб та одружується у Beverly Hills з художницею Доротеєю Таннінг (Dorothea Tanning). В тому самому році він виграє конкурс Bel-Ami своєю картиною «Спокуса св. Антонія».

Тісно спілкується з Марселем Дюшаном і Марком Шагалом. В 1948 публікує велике есе «По ту сторону живопису».

У 1953 році він повертається назад до Франції. В 1952 його прийнято до блазнівського «Коллежу патафізики». Облаштовується в Парижі, бере участь у венеціанській Біенналє (Biennale di Venezia) 1954 року, де він отримує велику нагороду в категорії «Малярство». Макс Ернст був учасником documenta 1 (1955), documenta II (1959), documenta III (1964), та postum documenta 8 (1987) у Касселі.

В 1963 переселяється на південний схід Франції, у провансальське містечко Сейян (деп. Вар).

Стосунок Ернста до рідного міста Брюль (Brühl) був довгий час потьмарений, з огляду на події, на тлі яких відбулася його перша персональна виставка у Німеччині в 1951 році. У 1966 році він відмовився від почесного громадянства. Вперше він відвідав Брюль у 1971 р., щоб бути присутнім на освячені «Колодязя Макса Ернста» («Max-Ernst-Brunnen») перед ратушею.

У 1975 р. велику ретроспективну виставка Ернста було розгорнуто в музеї Соломона Гуггенгайма в Нью-Йорку і у Національній галереї Гран-Пале в Парижу.

У 1976 році Ернста було удостоєно Ґосларської Кайзерської Обручки (Goslarer Kaiserring). Він помер за день до своєї 85-ї річниці 1 квітня 1976 р. у Парижі. Після кремації його було поховано в колумбарії цвинтаря Пер-Лашез.

На честь художника, в його рідному місті Брюль у 2005 році відкрило новий Музей Макса Ернста (Max Ernst Museum Brühl).

Художня творчість

[ред. | ред. код]
Макс Ернст, Хабакук перед Kunsthalle в Дюссельдорфі

Ернст відхиляв традиційну техніку академічного олійного малярства і шукав інспірації насамперед у (керованому) випадку, напр. через випадково знайдені фактури деревини або листя, які він потім опрацьовував за шістьома принципами випадковості: фроттаж, гратаж, декалькоманія, фумаж, dripping піском та фарбою (порівн. Action Painting Джексона Поллака). Ці техніки він частково винайшов сам. Перед усім у 1932 р. було видано також друковані коллажні романи з гравюрами по дереву. Мотив, що весь час повторюється в Ернста — це птах, а точніше персонаж «вождя птахів Лоплопа», що знову і знову з'являється, починаючи від паризьких часів, і який можна тлумачити чимось на кшталт Alter Ego художника.

Вибрані твори

[ред. | ред. код]
  • 1922, «Beim Rendezvous der Freunde», Museum Ludwig, Köln
  • 1923, «Heilige Cäcilie — Das unsichtbare Klavier», Staatsgalerie, Stuttgart
  • 1925, «Histoire Naturelle», Tehran Museum of Contemporary Art, Teheran, Iran
  • 1927, «Forêt et soleil», Saarlandmuseum, Saarbrücken
  • 1928, «Die Erwählte des Bösen», Neue Nationalgalerie, Berlin
  • 1929, «La Femme 100 tetes», Collagenroman.
  • 1940, «La Toilette de la mariée», Guggenheim Museum, New York, USA
  • 1946, «Die Versuchung des Heiligen Antonius», Duisburg, Wilhelm-Lehmbruck-Museum
  • 1950, «Götterbote», Frottage, Neue Nationalgalerie, Berlin

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Мерія Парижа — 1789. — С. 2.
  2. ↑ а б в Max Ernst
  3. ↑ а б в г д Blumberg N. Encyclopædia Britannica
  4. ↑ а б Nationalencyklopedin — 1999.
  5. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118530895 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  7. ↑ Зведений список імен діячів мистецтва
  8. ↑ а б в г д е RKDartists
  9. ↑ Beauvis C., Langlade V. d. Le columbarium du Père-Lachaise — 1992. — С. 48. — ISBN 978-2-86514-022-0
  10. ↑ Bauer P. Deux siècles d'histoire au Père Lachaise — Versailles: 2006. — P. 316. — ISBN 978-2-914611-48-0
  11. ↑ http://thecomposingrooms.com/research/reading/2014/beyeler_PR_maxernst.pdf
  12. ↑ а б https://collection.centrepompidou.fr/#/artwork/150000000022932
  13. ↑ http://www.harmonmeekgallery.com/artists/aernst.html
  14. ↑ https://www.redrocknews.com/2022/09/14/artist-amy-ernst-comes-home-to-sedona/
  15. ↑ MAX ERNST. Kasmin Gallery. Процитовано 13 грудня 2021.
  16. ↑ Spies та ін., 2005, с. 285—286.
  17. ↑ The Guggenheim Museums and Foundation. The Guggenheim Museums and Foundation. Процитовано 13 грудня 2021.
  18. ↑ Flint, Lucy, Guggenheim Collection. The Kiss (Le Baiser). Архів оригіналу за 6 липня 2015.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Макс_Ернст