French
DeutschМалишко Микола Олексійович — Вікіпедія
| Малишко Микола Олексійович | |||
_-_Shevchenko_National_Prize_award_ceremony,_2017_(cropped).jpg) | |||
| Народився | 15 лютого 1938 (86 років) с. Знаменівка (Новомосковський район Дніпропетровської області). | ||
|---|---|---|---|
| Національність | українець | ||
| Громадянство |  СРСР→ Україна | ||
| Жанр | монументальне мистецтво, станковий живопис | ||
| Навчання | Київський державний художній інститут | ||
| Напрямок | монументалізм | ||
| Роки творчості | від 1967 | ||
| Працював у містах | Київ | ||
| Нагороди |
| ||
| Премії | Премія імені Василя Стуса | ||
Мико́ла Олексі́йович Мали́шко (нар. 15 лютого 1938, с. Знаменівка Новомосковського району Дніпропетровської області) — український скульптор, художник. Заслужений художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Член Національної спілки художників України (1976).
Зростав у селі в багатодітній родині. З дитинства любив малювати, а першого мистецького досвіду набув після школи, коли допомагав братові Антону, який працював художником у драмтеатрі. Микола Малишко закінчив Дніпропетровське художнє училище (1961) і монументальне відділення Київського державного художнього інституту (1967). Відтоді творчо працює в галузі монументального мистецтва, графіки, станкового живопису.
Як молодий спеціаліст працював у Дніпропетровську в архітектурно-художній майстерні при міськвиконкомі. Згодом переїхав на Київщину, де в селі Малютянка звів будинок за власним проєктом на отриманій земельній ділянці. У столиці одна з відомих монументальних робіт митця того часу — оформлення фасаду механіко-математичного корпусу Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Попри обрану дуже трудомістку техніку різьблення по каменю, автор виконав це складне завдання, закінчивши роботу 1982 року[1].
Входив до кола неофіційного мистецтва в Києві (початок 1970-х років) разом із Борисом Плаксієм, Іваном Марчуком, Феодосієм Тетяничем та ін. Художники проводили в своїх квартирах одноденні покази та обговорення робіт у дуже вузькому колі знайомих[2]. У той період твори митця не експонувалися, оскільки вони не вписувалися в рамки декларованого владою «соцреалізму».
Уперше «незалежні» твори М. Малишка з'явилися в Національному музеї у Львові. З 1993 року бере активну участь у створенні засад нової української дерев'яної скульптури, представляючи свої роботи на виставках у Німеччині, Угорщині, Австрії. Співпрацює з Артцентром «Я Галерея» (проєкти в Мистецькому арсеналі та ін.).
Живе і працює на Київщині в селі Малютянка Києво-Святошинського району (неподалік від Боярки); дружина М. Малишка — художниця Ніна Денисова.
Співавтор (з Назаром Біликом) проєкту гранітного Козацького хреста «Убієнним синам України», встановленого 2004 року на меморіалі «Сандармох» у Республіці Карелії (РФ)[3]. Серед творчих здобутків — пам'ятний хрест жертвам Голодомору-геноциду 1933 року, встановлений у с. Мирівка Кагарлицького району Київської області, надмогильні хрести-монументи видатним борцям за волю України, з-поміж них — Кирило Осьмак, Василь Кук, Василь Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин, Іван Гончар, Оксана Мешко, Іван Світличний, Надія Світлична, визначні діячі української культури Іван-Валентин Задорожний, Віктор Китастий та інші.[4][5].
Автор багатьох творів дерев'яної скульптури (улюблений матеріал митця — дерево). Перший встановлений українцями на меморіалі «Сандармох» дубовий хрест «Убієнним синам України» (1997) — також одна з робіт М. Малишка[6].
1999 — «Колір Середовище», галерея «Совіарт», Київ.
2005 — «Відлуння», Український дім, Київ.
2011 — «Сила людського духу: Скульптура, живопис», Музей сучасного образотворчого мистецтва України, Київ.
«Скульптура», артцентр «Я Галерея», Київ.
У 2015 році твори Миколи Малишка вперше потрапили до Дніпропетровського художнього музею — на батьківщині митця. Проєкт «Лінія» (скульптура), що увібрав найкращі роботи майстра останніх років, висунуто на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2017 року[7].
2017 — «Колір», ILKO Gallery, Ужгород[8]
2023 — «В собі», Артцентр Павла Гудімова «Я Галерея», Львів.
2000 — «Опішне 2000», Національний симпозіум гончарства, смт Опішне (Зіньківський район Полтавської області).
«Перехід (малярство, скульптура)», Національна спілка художників, Центр сучасного мистецтва при НаУКМА, Київ.
«Білий Перехід», Національний художній музей України, Київ.
2001 — «Софійні символи буття», Національний заповідник «Софія Київська», «Хлібня», Київ.
2003 — «Декоративне мистецтво», Український дім, Київ.
2005 — «Українське дерево», Український дім, Київ.
2009 — Великий скульптурний салон-2009, «Мистецький арсенал», Київ.
2010 — «Ліс», артцентр «Я Галерея», Київ.
Великий скульптурний салон-2010, Український дім, Київ.
2011 — «Сцена I. Сцена II.», артцентр «Я Галерея», Дніпропетровськ.
Влітку 2012 р. скульптури автора брали участь у Першій київській міжнародній бієнале сучасного мистецтва Arsenale 2012[9].
У 2014 р. 14 дерев'яних скульптур демонструвалися у Франції — в Тулузькій галереї Espace Croix-Baragnon у рамках спільної виставки Anaconda в програмі Міжнародного фестивалю сучасного мистецтва FIAT. У тулузькій експозиції було представлено також фільм про Миколу Малишка «Лінія» (режисер Максим Вохін)[10].
- Заслужений художник України (7 жовтня 2009) — за значний особистий внесок у розвиток національного образотворчого мистецтва, вагомі досягнення у професійній діяльності, багаторічну плідну працю та з нагоди Дня художника[11]
- Національна премія України імені Тараса Шевченка 2017 року — за проєкт «Лінія» (скульптура)[12]
- Премія імені Василя Стуса (1998)[13]
- Премія ARSENALE AWARDS 2012 у номінації «Відкриття ARSENALE 2012»
- Лавреат у номінації «Художник року», «Золотий перетин» (1997)
- ↑ Микола Малишко: філософія митця
- ↑ Малишко Микола Олексійович. Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
- ↑ Див. Шевченко С. В. Масштаб події передається нервами твору // Соловецький реквієм. — К.: Експрес-Поліграф, 2013. — С. 451—454
- ↑ Хрести борцям за волю України («Незборима нація», листопад 2007). Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
- ↑ Інформаційне агентство «Нація». Красне. Кук. Архів оригіналу за 25 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
- ↑ Дмитро Вєдєнєєв, Сергій Шевченко. Українські Соловки. — К.: ЕксОб, 2001. — С. 59
- ↑ Проект «Лінія» (скульптура). knpu.gov.ua. Архів оригіналу за 4 березня 2022. Процитовано 5 лютого 2017.
- ↑ «Колір» Миколи Малишка до 24 червня «звучить» в Ужгороді (ФОТО, ВІДЕО). Процитовано 20 червня 2017.
- ↑ Спецпроект «Ти тут тепер». Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
- ↑ «Дереволюди» Миколи Малишка на міжнародному фестивалі сучасного мистецтва FIAT. Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
- ↑ Указ Президента України від 7 жовтня 2009 року № 810/2009 «Про відзначення державними нагородами України діячів образотворчого мистецтва»
- ↑ Указ Президента України від 6 березня 2017 року № 55/2017 «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка»
- ↑ Названо лавреатів премії імені Василя Стуса. Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
- Шевченко С. В. Соловецький реквієм. — К.: Експрес-Поліграф, 2013.
- Лауреати ARSENALE AWARDS 2012 / О. Собкович // Образотворче мистецтво. — 2012. — № 3/4. — С. 122—123.
- Сайт Київської організації НСХУ. Малишко Микола Олексійович [Архівовано 24 лютого 2015 у Wayback Machine.]
- Сергій Шевченко. Козацький хрест в урочищі Сандармох // День (№ 155, 30.08.2005) [Архівовано 18 грудня 2014 у Wayback Machine.]
- Микола Малишко [Архівовано 24 лютого 2015 у Wayback Machine.]
- Проект «До Дерева» відкрито в обласному художньому музеї [Архівовано 24 лютого 2015 у Wayback Machine.]
- На Arsenale роздали призи у сфері сучасного мистецтва [Архівовано 24 лютого 2015 у Wayback Machine.]
- Микола Малишко: філософія митця
