Маргіналії — Вікіпедія

Маргіналії (лат. marginalis — «перебуває на краю», від лат. margo — «край») — малюнки і записи на берегах книг, рукописів, листів, що містять коментарі, тлумачення, думки відносно фрагментів тексту і думки, які текстом були викликані.

У Європі, до винаходу друкарського верстата, книги копіювали вручну, спочатку на пергамент, а потім на папір. Папір був дорогим, а пергамент ще дорожчим: одна книга могла коштувати стільки ж, скільки будинок. Тож стародавні видання були довгостроковими інвестиціями, які передавалися наступним поколінням. Читачі зазвичай писали нотатки на полях книг, щоб покращити розуміння пізнішими читачами. З п’ятдесяти двох збережених рукописних копій Лукреція «De rerum natura» (Про природу речей), доступних для вчених, усі, крім трьох, містять примітки на полях.^[1]

Твердження Ферма, написане приблизно в 1637 році, щодо доказу останньої теореми Ферма, занадто велике, щоб поміститися на полях, є найвідомішою математичною приміткою на полях.^[2] У 1700-х роках Вольтер так багато коментував книги у своїй бібліотеці, що його анотації були зібрані та опубліковані окремим виданням.^[3]

Початково «маргінал» — малюнки і орнаменти, що прикрашають поля середньовічного ілюстрованого рукопису, а часом навіть напис на них, який міг абсолютно не відповідати загальній концепції оформлення книги. Приміром, «Апокаліпсис» з розкішно виконаними сценами кінця світу, а на берегах напис переписувача: «як болять пальці від холоду» або «коли я нарешті завершу цю главу». Широко відомі маргінали в Остромировому Євангелії. У даному значені термін «маргінал» як «щось зайве, що вибивається із загального русла» перекочував у соціологію.

Історики, які займалися вивченням творчої спадщини класиків марксизму-ленінізму, відзначать, що в книгах з особистих бібліотек В. І. Леніна і І. В. Сталіна є безліч позначок, коментарів, автографів, зроблених чорнильними ручками і олівцями червоного і синього кольору.

У літературі XX століття функціональні особливості маргіналій спонукали різних авторів до використання терміна як визначення їхніх творів — переважно ліричних, свого роду «записок на берегах» або «думок вголос».

У сучасній типографії маргіналією або «ліхтариком» називається заголовок, розташований на полі сторінки. Зазвичай такі заголовки застосовуються в навчальних або довідкових виданнях, щоб полегшити пошук за довідковими відомостями або не розривати виклад матеріалу.

• Глоса

• Пространство рукописи. От формы внешней к форме внутренней. Материалы конференции / Рецензенты: кандидат исторических наук М. А. Бойцов, кандидат исторических наук Г. А. Попова. — ИВИ РАН. — М., 2010. — 189 с. — 150 прим. — ISBN 978-5-94067-294-4.

• Маргіналія // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — Т. 3 : [Л – М]. — С. 307.
• Маргіналії // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 15.

Це незавершена стаття про літературу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

1. ↑ Palmer, Ada (13 жовтня 2014). Reading Lucretius in the Renaissance. Harvard University Press. ISBN 9780674725577.
2. ↑ Singh, Simon (1997). Fermat's Enigma: The Epic Quest to Solve the World's Greatest Mathematical Problem. Fourth Estate Ltd. ISBN 0-385-49362-2.
3. ↑ Corpus des notes marginales de Voltaire 1-9, et Notes et écrits marginaux conservés hors de la Bibliothèque nationale de Russie. Voltaire Foundation. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 24 березня 2021.