French
DeutschМарш на Рим — Вікіпедія
| Марш на Рим | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
.svg){kind=small} Італія |  Національна фашистська партія | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Луїджі Факта Антоніо Саландра | Беніто Муссоліні Еміліо Де Боно Італо Бальбо Ч. М. де Веккі Мікеле Біянкі | ||||||
| Військові сили | |||||||
| Італійська поліція та збройні сили Политична підтримка: Ліберальні та соціалістичні партії | 30,000 ополченців Политична підтримка: Військові та бізнес-клас | ||||||
| Чорносорочечники зібралися на долині річки По і зайняли позицію у стратегічних пунктах. Збройні фашистські війська зібралися за межами Риму, перш ніж піти в місто. Марш сприяв безкровній передачі національно-політичної влади фашистам. | |||||||
Марш на Рим (італ. Marcia su Roma) — організована збройна[1] масова демонстрація в жовтні 1922 року, в результаті якої Національна фашистська партія Беніто Муссоліні (Partito Nazionale Fascista, або PNF) прийшла до влади в Королівстві Італія (Regno d'Italia). Наприкінці жовтня 1922 року лідери фашистської партії запланували повстання, яке відбудеться 28 жовтня. Коли фашистські війська увійшли до Риму, прем'єр-міністр Луїджі Факта побажав оголосити стан облоги, але це було відхилено королем Віктором Емануїлом III. Наступного дня, 29 жовтня 1922 року, король призначив Муссоліні прем'єр-міністром, тим самим передавши політичну владу фашистам без збройного конфлікту[2][3].
В березні 1919 року Беніто Муссоліні заснував Італійський союз боротьби (Fasci Italiani di Combattimento). В 1921 він здобув свої перші місця в італійському парламенті. Разом із тим ішло формування сквадрів — бойових загонів італійських фашистів. У листопаді 1921 року була заснована Національна фашистська партія.
24 жовтня 1922 року Муссоліні виголосив промову на Конгресі Фашистів в Неаполі. Зокрема, було сказано і таке: «Наша програма дуже проста. Ми хочемо керувати Італією». Разом із тим, сквадри почали займати ключові позиції в долині річки По.
27 жовтня Муссоліні заявив про початок Маршу. Тоді ж прем'єр-міністр Італії Луїджі Факта підготував наказ про введення надзвичайного стану. Проте король Віктор Емануїл III його не підписав. Крім того, наступного дня він провів перемовини з Муссоліні й запропонував йому посаду прем'єр-міністра. 29 жовтня сквадри увійшли до Риму.
Ще в 1922 році, після походу на Рим, Муссоліні вдавав, що бажає зайняти посаду молодшого міністерства в кабінеті Джолітті чи Саландра, але потім зажадав очолити Раду міністрів. Побоюючись конфлікту з фашистами, керівний клас передав владу Муссоліні, який продовжив встановлення диктатури після вбивства 10 червня 1924 року Джакомо Маттеотті, який закінчив писати «Фашисти викриті: рік фашистського панування», страченого Амеріго Думіні, звинуваченого в тому, що він є лідером «Італійської Чека», хоча доказів існування такої організації немає.[4]
- ↑ «Manifestazione armata organizzata dal Partito nazionale fascista (28-X-1922) per imporre un governo guidato da Mussolini»: Enciclopedia Universale Garzanti. Milano. 1995. с. 898.
- ↑ Lyttelton, Adrian (2008). The Seizure of Power: Fascism in Italy, 1919–1929. New York: Routledge. с. 75—77. ISBN 978-0-415-55394-0.
- ↑ March on Rome | Italian history. Encyclopedia Britannica (англ.). Архів оригіналу за 4 травня 2015. Процитовано 25 липня 2017.
- ↑ Lyttelton, Adrian (2004). The seizure of power : fascism in Italy, 1919-1929 (вид. Rev. ed., [3rd ed.]). London: Routledge. ISBN 978-0-7146-5473-7. OCLC 648136792.
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |