Марія Пуйманова — Вікіпедія

Марія Пуйманова
Marie Pujmanová
Марія Пуйманова
Ім'я при народженні	Марія Геннерова (чеськ. Marie Hennerová)
Псевдо	Ольга Нерська (чеськ. Olga Nerská)
Народилася	8 червня 1893(1893-06-08) Прага
Померла	19 квітня 1958(1958-04-19) (64 роки) Прага
Поховання	Вишеградське кладовище
Країна	Австро-Угорщина  Чехословаччина
Діяльність	письменниця, поетка, журналістка та критикиня
Alma mater	Карлів університет
Знання мов	чеська[1]
Партія	Комуністична партія Чехословаччини
Батько	Kamil Hennerd
Родичі	Jan Bartošd
Брати, сестри	Kamil Hennerd
У шлюбі з	Ferdinand Pujmand і Vlastislav Zátkad
Діти	Petr Pujmand
Автограф
Нагороди	Державна премія ім. Ґотвальда (1937, 1948, 1951, 1953, 1955)
IMDb	ID 0700236
Медіафайли у Вікісховищі

Марія Пуйманова (чеськ. Marie Pujmanová, також Марія Геннерова; 8 червня 1893, Прага – 19 квітня 1958, Прага) – чеська письменниця та журналістка, народна письменниця ЧСР (з 1953). ^[2] П’ятиразова лауреатка чеської Державної премії ім. Ґотвальда. ^[3]

Народилася у родині професора права Карлового університету Каміла Геннера (1861–1928). Її брат, також Каміл Геннер (1895–1967), був відомим неврологом.^[2] Сестра Анна Геннерова вийшла заміж за празького драматурга Яна Бартоша, проте у 1920 померла.

Через стан здоров’я була змушена здобувати освіту приватно. Її вчителем був чеський драматург Франтішек Ксав’єр Шальда. Після шлюбу з Властиславом Затком у 1912 році проживала в Чеських Будейовицях. Шлюб закінчився розлученням після її нервової хвороби.^[2]

Вдруге вийшла заміж за Фердинанда Пуймана у 1919 році. У шлюбі народилося двоє синів: вчений-натураліст Войтех Пуджман (1921–1986) та письменник Петр Пуджман (1929–1989).

З юності Марія Пуйманова багато подорожувала Чехією (з 1921 року постійно літувала в Орлицьких горах) та за кордоном (Італія, Відень, Берлін, Париж, Амстердам, Варшава, балтійські країни). Вона кілька разів відвідувала Радянський Союз, і ці поїздки мали значний вплив на її світогляд.^[4]

На рубежі 1920–1930-х років її світогляд почав змінюватися – вона відійшла від християнського соціалізму та розірвала зв’язки з патріотично налаштованою інтелігенцією, з якої походила. Починаючи з 1930-х років письменниця присвятила себе питанням робочого класу. У 1932 році підтримала страйк шахтарів у Мості. Такі ідеологічні зміни були зумовлені впливом важких наслідків економічної кризи, знайомством з комуністичними інтелектуалами (Бедржіх Вацлавек, Юліус Фучик) і подорожами до СРСР, після яких вона написала книгу репортажів «Погляд на нову країну» (з чес. «Pohled do nové země», 1932), що засвідчила її зближення з комуністичною ідеологією. ^[5]

У 1946 році вона долучилася до Комуністичної партії Чехословаччини (KSČ) і стала членом літературного відділу Чехословацької академії наук і мистецтв. Перед вступом до партії написала передвиборчу пропагандистську публікацію «Моє ставлення до КПЧ» (з чес. «Můj poměr ke KSČ»).^[6] У 1948 році підписала заяву прокомуністичної інтелігенції «Вперед, ні кроку назад!» (з чес. «Kupředu, zpátky ni krok!»), опубліковану 25 лютого на підтримку комуністичного перевороту.^[7] З 3 березня 1948 року входила до культурного відділу Центрального комітету з питань кіно, обіймала інші керівні посади. На І з’їзді Спілки чехословацьких письменників (4–6 березня 1949 року) була обрана членом її Центрального комітету, очолюваного Яном Дрдою.^[8] Залишалася на посаді до квітня 1956 року.

Після 1948 року підтримувала мистецький курс на соціалістичний реалізм і брала активну участь у суспільному та політичному житті країни. У 1950-х роках була однією з провідних пропагандисток політичних процесів, відкрито закликаючи до найсуворіших покарань для «зрадників режиму». Зокрема, їй зараховують відомий вислів: «Собаці — собача смерть!» (з чес. «Psovi psí smrt!») озвучений на процесі проти Рудольфа Сланського,^[4] проте точних даних авторства цього вислову немає. Здебільшого дослідники вважають, що гасло в перший день суду використав поет Іван Скала.^[9] Водночас вона доклала значних зусиль, щоб звільнити свого сина Петра від покарання за його спробу втечі за кордон разом з групою однодумців.

За свою діяльність отримала низку нагород від комуністичного режиму. У 1951 році вона була відзначена Державною премією імені Клемента Ґотвальда вперше,^[3] у 1953 році отримала звання народної артистки.^[10]

У складі офіційних делегацій вона неодноразово відвідувала Радянський Союз, а також побувала в Болгарії, Польщі, Британії, Китаї та Індії.^[4]

З 1956 року Пуйманова почала страждати від наслідків запалення легень. Померла 19 травня 1958 року в Празі. Похована на Вишеградському кладовищі.^[10]

Від 1917 року працювала в журналістиці, спочатку в часописах Lípa та Kmen. З квітня по вересень 1920 року вела культурну рубрику в щоденній газеті Národní politika. Після короткого проживання у Брні (де Фердинанд Пуйман став режисером місцевого оперного театру) співпрацювала з газетою Tribuna до 1928 року.^[4] Також була співробітницею газети Rúdé právo, Literární noviny, Lidové noviny, Český slova, Přítomnosti тощо. ^[2]

Початок її творчості припав на період імпресіонізму. Її натхненниками у той час був драматург Фратішек Ксав’єр Шальда та письменниця Ружена Свободова. Пізніше, через зміни в особистих поглядах письменниці, її твори були написані під значним впливом соціалістичної ідеології. У той період собливе враження на неї справила історія та творчість Юліуса Фучика.

Письменниця дебютувала у 1910 році прозовими творами, використовуючи псевдонім Ольга Нерська (з чес. Olga Nerská). Наприкінці 1910-х років вона почала публікувати також літературну критику, публіцистику, театральні рецензії, а згодом — вірші та подорожні нариси. Її роботи з’являлися в таких газетах і журналах, як Lípa, Kmen, Jeviště, Most, Lidové noviny, Lidská práva, Rudé právo та багатьох інших. Після 1945 року вона активно співпрацювала з новими провладними виданнями.

Багатьом її творам притаманний психологізм, складні життєві обставини, моральні та етичні проблеми. Після 1948 року вона творила в дусі соціалістичного реалізму, що поступово нівелювало літературну цінність її пізньої творчості. ^[11]

• Pod křídly (1917) – розповідає про дитинство емоційної дівчинки, присутні автобіографічні елементи
• Povídky z městského sadu (1920) – реакція на Першу світову війну
• Pacientka doktora Hegla (1931) – роман, розповідь про життя молодої дівчини Карли, яка закохується в одруженого лікаря, який врятував їй життя

• Романова трилогія
  • Lidé na křižovatce (1937) – дія роману відбувається на виробництві, присутні алюзії на підприємця Яна Батю
  • Hra s ohněm (1948) – політичний роман у якому розповідається про період від початку нацизму в Німеччині до окупації Чехії
  • Život proti smrti (1952) – розповідає про долі головних героїв двох попередніх романів наприкінці війни. Державна нагорода у 1953 році ^[3]

• Předtucha (1942) – новела
• Svítání (1949) – збірка оповідань, основні теми якої дитинство і юність:
  • Za časů císaře pána
  • Čerti s ním šijí
  • Včera a dnes

• Sestra Alena (1958) – оповідання про молоду медсестру, яка закохується у свого пацієнта
• Modré Vánoce (1958)

• Zpěvník (1939)
• Verše Mateřské (1940)
• Rafael a Satelit (1944)
• Radost i žal (1945)
• Vyznání lásky (1949)
• Milióny holubiček (1950) разом з твором Vyznání lásky отримала державну премію у 1951.^[3]
• Čínský úsměv (1954)
• Praha (1954) – державна премія у 1955.^[3]
• Marie Curieová (1957)
• Básně (1958) – колективне видання збірок
• Zpěv o Praze, ten nikdy nedozní (1959) – бібліографія

ЇЇ твори перекладені багатьма іноземними мовами. Українською мовою перекладено декілька її оповідань, опублікованих у часописі Вітчизна у 1956 році.

1. ↑ CONOR.Sl
   d:Track:Q16744133
2. ↑ ^{а б в г} OPELÍK, Jiří. Lexikon české literatury, P–Ř. Praha: Academia, 2000. ISBN 80-200-0708-3. Kapitola Marie Pujmanová, s. 1163. (чеською)
3. ↑ ^{а б в г д} Ústav pro českou literaturu AV ČR, v. v. i. | Česká literární bibliografie - Literární ceny. ceny.ucl.cas.cz (чеською) . Процитовано 29 січня 2025.
4. ↑ ^{а б в г} Іван Лучук: Дві чеські письменниці (Марія Пуйманова і Ярмила Урбанкова). Майдан (ru-UA) . 9 жовтня 2018. Процитовано 29 січня 2025.
5. ↑ ПУЙМАНОВА. leksika.com.ua. Процитовано 29 січня 2025.
6. ↑ KOPECKÝ, Václav; HRAD, Josef. Můj poměr ke KSČ: projevy z řad pracující inteligence. 1. vyd. Praha: Komunistická strana Československa. Ústřední výbor. Kulturní a propagační oddělení., 1946. 88 s. S. 65.
7. ↑ Kupředu, zpátky ni krok!. S. 151. Tvorba [online]. Ústřední výbor Komunistiské strany Československa,, 1948. Roč. 17, čís. 8, s. 151. Цит. 29.01.2025. Доступне онлайн. (чеською)
8. ↑ Knapík, Jiří; Franc, Martin (2011). Průvodce kulturním děním a životním stylem v českých zemích 1948-1967. Šťastné zítřky (чеською) (вид. vyd. 1). Praha: Academia. ISBN 978-80-200-2019-2.
9. ↑ Skála, Ivan. Ústav pro českou literaturu AV ČR, v. v. i. | Digitalizovaný archiv časopisů | RudePravo/1952/11/28/2.png. archiv.ucl.cas.cz (чеською) . с. 4. Процитовано 29 січня 2025.
10. ↑ ^{а б} Malá československá encyklopedie. Svazek 5., Pom–S. 1. vyd.(чеською) Praha: Academia, 1987, 998 s. [Гасло „Marie Pujmanová" на с. 208.]
11. ↑ Kusák, Alexej (1998). Kultura a politika v Československu, 1945-1956 (чеською) (вид. Vyd. 1). Praha: Torst. с. 371–372. ISBN 978-80-7215-055-7.

• Lexikon české literatury, osobnosti, díla, autoři; díl 3, M–Ř, kolektiv autorů, editor Jiří Opelík Praha: Academia 1990
• BLAHYNKA, Milan. Marie Pujmanová. Vydání 1. Praha: Československý spisovatel, 1961, 125 s. cnb000515882
• BLAHYNKA, Milan, ed. Čeští spisovatelé 20. století: slovníková příručka. Vyd. 1. Praha: Československý spisovatel, 1985. 830 s. cnb000012396. [с. 500–505]
• Marie Pujmanová: Prozaička, publicistka, básnířka. //Slovník české literatury po roce 1945. Ústav pro českou literaturu AV ČR. Доступне онлайн
• Стаття Української Радянської Енциклопедії