Мері Дейлі — Вікіпедія

Мері Дейлі
Мері Дейлі 1999 року.
Народилася16 жовтня 1928(1928-10-16)[1][2][…]
Скенектаді, Нью-Йорк, США[4]
Померла3 січня 2010(2010-01-03)[1][2][…] (81 рік)
Гарднер, Вустер, Массачусетс, США
ПохованняМаунт Оберн[5]
Країна США
Діяльністьбогословка, письменниця, філософ, викладачка університету, активістка за права жінок
Галузьфемінізм[6], філософія[6] і богослів'я[6]
Alma materКатолицький університет Америки, Університет Фрібура, Коледж Сент-Роуз[4] і Коледж Святої Маріїd
Знання мованглійська[7][6][8]
ЗакладБостонський університет
Конфесіякатолицька церква
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дейлі.

Мері Дейлі (англ. Mary Daly; 16 жовтня 1928, Скенектаді, Нью-Йорк, США — 3 січня 2010, Гарднер, Массачусетс, США) — американська радикальна феміністка, філософ і теологиня, «радикальна лесбійська феміністка» за власним визначенням, борчиня за права тварин. 33 роки викладала в Бостонському коледжі теологію, феміністську етику та патріархат. Авторка книг «Гін/екологія: Метаетика радикального фемінізму» (англ. Gyn/Ecology: The Metaethics of Radical Feminism[9], 1978) та «По той бік Бога-Отця» (англ. Beyond God the Father[10], 1973).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася в Скенектаді 1928 року. Була єдиною дитиною в родині ірландських католиків — домогосподарки та комівояжера. Виховувалася в католицький сім'ї та відвідувала католицькі школи[11]. У ранньому дитинстві переживала присутність божественності в природі, тому зацікавилась теологією.[12]

Перед здобуттям двох докторських ступенів з теології та філософії у Фрібурському університеті в Швейцарія здобула ступінь бакалавра мистецтв з англійської мови в Коледжі Сент-Роуз, ступінь магістра мистецтв з англійської мови в Католицькому університеті Америки і ступінь доктора релігії в Коледжі Святої Марії[en].

Мері Дейлі протестувала проти вступної промови Кондолізи Райс у Бостонському коледжі по всій країні та за її межами[13].

Викладання

[ред. | ред. код]

Мері Дейлі викладала в Бостонському коледжі від 1967 до 1999 року на курсах з теології, феміністської етики і патріархату. Організація керувалася єзуїтами.

Вперше отримала погрози звільненням після публікації першої книги «Церква і друга стать» (англ. The Church and the Second Sex (1968)). Але завдяки підтримці студентського корпусу і широкої громадськості в підсумку отримала постійний викладацький контракт.

1989 року стала членом Жіночого інституту свободи преси[en][14].

З поглибленням феміністського підходу до викладання Дейлі прийшла до висновку, що присутність студентів чоловічої статі перешкоджає обговоренням на заняттях просунутих жіночих освітніх груп з феміністичних дисциплін. Продовжуючи навчати студентів-чоловіків на своєму базовому курсі, Дейлі навчала охочих пройти поглиблений курс у приватному порядку[15][16][17]. У Коледжі домоглися визнання її дій порушенням розділу IX федерального закону[en] США та застосували дисциплінарні стягнення. Дейлі продовжувала викладання в жіночих групах, тож 1998 року до коледжу подали скаргу про дискримінацію двох студентів-чоловіків. Після однієї з чергових доган Дейлі не прийшла на заняття[18]. Коледж відсторонив її від посади, пославшись на усну згоду піти на пенсію. Дейлі подала цивільний позов проти коледжу за звільнення без процедури, належної штатному викладачеві, але його відхилили[19]. Врешті у 1999 році Дейлі вийшла на пенсію після 33 років викладацької діяльності (коледж стверджує, що вона погодилася піти, інші стверджують, що її змусили)[20][21]. В інтерв'ю 1999 журналу «Що таке просвітлення?» Дейлі сказала: «Я не думаю про чоловіків. Мене турбують можливості жінок, принижених за патріархату». Скандал зі звільненням Дейлі описала в книзі 2006 року «Амазонка Грейс: згадуючи відвагу грішити по-великому» (англ. Amazon Grace: Recalling the Courage to Sin Big).

Діяльність і твори

[ред. | ред. код]

У книзі «Церква та друга стать» (англ. The Church and the second sex, 1968) Мері Дейлі стверджувала, що релігія та ґендерна рівність не є взаємозаперечними[22]. У своїх ранніх роботах вона прагнула змінити релігію та створити рівне місце для жінок у католицтві, дорікаючи церкві за несправедливість та наполягаючи на змінах. Вона підкреслювала утиск жінок організованими релігіями[en] (в яких системи вірувань і ритуали систематично організовані та формально встановлені, зазвичай характеризується офіційною доктриною (догмою), ієрархічною або бюрократичною структурою керівництва та кодифікацією правил і практик). Католицьку церкву вважала корумпованою в корені[23]. У книзі «По той бік Бога-Отця»[24] Дейлі писала: «Прохання жінки про рівність у церкві було б порівнянною з вимогою чорношкірої людини про рівність у Ку-клукс-клані»[25].

У другій своїй книзі «По той бік Бога-Отця» (англ. Beyond God the Father[10], 1973), що зробила її відомою, Дейлі розглядає Бога як незалежний самостійний об'єкт. Вона виклала власну систематичну теологію, намагаючись пояснити та подолати андроцентризм у західній релігії, реабілітувати «розмови про Бога» для жіночого визвольного руху, спираючись на праці Мартіна Бубера і Пауля Тілліха[26]. Тут рівність обстоюється більше з погляду статевих відмінностей, ніж у першій роботі[24].

Зрештою Дейлі відмовилася від теології, усвідомивши її безнадійно патріархальною, і звернулась до феміністичної філософії. Але і після релігійних досліджень Дейлі її ідеї продовжили надихати багатьох сучасниць і сучасників[27].

У книзі «Гін/екологія: Метаетика радикального фемінізму» (англ. Gyn/Ecology: The Metaethics of Radical Feminism[9], 1978), одній зі знакових праць феміністичної теорії, Дейлі ілюструє чоловіче прагнення пригнічувати жінок протягом усієї історії патріархату реальними практиками його увічнення, і називає патріархат релігією[26]. Дейлі описала побудовану чоловіками культуру з її війнами і екологічним хижацтвом як прямолінійну, порочну протилежність жіночої природи; кінцевою метою чоловіків є смерть як жінок, так і природи. Смертоносній силі чоловіків протиставила животворну силу жінок, яку пов'язувала з «жіночою енергією». За словами Люсі Саргіссон, «вона шукає справжнє, дике жіноче „я“, яке, на її думку, дрімає в жінках, тимчасово втихомирене патріархальним ладом»[28]. Критикувала і ліберально-феміністичну концепцію «рівних прав» як таку, що служить для відвернення жінок від радикальної мети зміни або скасування патріархату в цілому, спрямовуючи їх досягати реформ у рамках чинної системи, котрі роблять жінок вразливими[29]. Ця концепція, за Дейлі, звільняє жінок від феміністської думки, заохочуючи їх асимілюватись до чоловічого домінування.

Дейлі виступала консультанткою при написанні дисертації Дженіс Реймонд[en] «Імперія транссексуалів», опубліковану в 1979. Ця критика трансгендерного руху включена в «Гін/екологію»: «Транссексуалізм є прикладом чоловічого хірургічного втручання, яке вдирається в жіночий світ із замінниками. Транссексуалізм... є спробою перетворити чоловіків на жінок, у той час, як насправді жоден чоловік не може прийняти жіночі хромосоми та історію життя й досвід. Хірурги та гормонотерапевти... виробляють жінкоподібних людей. Вони не можуть виготовляти жінок».

«Чисте бажання: елементарна феміністська філософія» (англ. Pure Lust: Elemental Feminist Philosophy[30], 1984) та «Перший новий міжгалактичний зловник англійської мови Вебстера» (англ. Websters' First New Intergalactic Wickedary of the English Language[31], 1987) представляють і досліджують альтернативну мову для пояснення процесу екзорцизму і екстазу. У Зловнику розглянуто ярлики, які патріархальне суспільство накладає на жінок для відтворення патріархату[32][33]. Зловник доступний онлайн у вигляді вебсайту.

Діяльність Мері Дейлі продовжує впливати на фемінізм і феміністську теологію, і на розвиток концепції біофілії як альтернативи та виклику соціальної некрофілії. Вона була вегетаріанкою і борчинею за права тварин, виступала проти дослідів над тваринами і носіння хутра.

Після смерті роботи Мері Дейлі включено до Колекції жіночої історії Софії Сміт у коледжі Сміт[34][35][36].

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Stefon M. Encyclopædia Britannica
  2. ↑ а б в SNAC — 2010.
  3. ↑ а б в Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  4. ↑ а б Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English: Women Writers from the Middle Ages to the Present — 1990. — P. 261.
  5. ↑ https://www.findagrave.com/memorial/210726796/mary-daly
  6. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  7. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. ↑ CONOR.Sl
  9. ↑ а б Mary Daly. Pure lust: elemental feminist philosophy. — Boston : Beacon Press, 1984. — 500 с. — ISBN 978-0-8070-1504-9.
  10. ↑ а б Mary Daly. [1] — Beacon Press, 2015-12-08. — 227 с. — ISBN 978-0-8070-1522-3. Архівовано з джерела 11 квітня 2021
  11. ↑ Mary Daly obituary. the Guardian (англ.). 27 січня 2010. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 21 березня 2021.
  12. ↑ Collection: Mary Daly papers | Smith College Finding Aids. findingaids.smith.edu. Архів оригіналу за 9 березня 2021. Процитовано 21 березня 2021.
  13. ↑ Efforts mount against BC's Rice invitation - The Boston Globe. archive.boston.com (англ.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 8 квітня 2021.
  14. ↑ Associates | The Women's Institute for Freedom of the Press (амер.). Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 3 квітня 2021.
  15. ↑ Fox, Margalit (7 січня 2010). Mary Daly, a Leader in Feminist Theology, Dies at 81. The New York Times. 0362-4331. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 21 березня 2021.
  16. ↑ Mary Daly, radical feminist theologian, dead at 81 | National Catholic Reporter. web.archive.org. 12 січня 2012. Архів оригіналу за 12 січня 2012. Процитовано 21 березня 2021.
  17. ↑ The Thin Thread of Conversation an interview with Mary Daly by Catherine Madsen of CrossCurrents. www.crosscurrents.org. Архів оригіналу за 18 березня 2021. Процитовано 21 березня 2021.
  18. ↑ Daly's Absence Prompts Cancellations. web.archive.org. 19 листопада 2014. Архів оригіналу за 19 листопада 2014. Процитовано 8 квітня 2021.
  19. ↑ Judge Denies Daly's Bid for Injunction. web.archive.org. 19 листопада 2014. Архів оригіналу за 19 листопада 2014. Процитовано 8 квітня 2021.
  20. ↑ Mary Daly Ends Suit, Agrees to Retire. web.archive.org. 6 березня 2015. Архів оригіналу за 6 березня 2015. Процитовано 8 квітня 2021.
  21. ↑ Unholy row as feminist lecturer bars men. the Guardian (англ.). 27 лютого 1999. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 8 квітня 2021.
  22. ↑ Ginette Castro. American feminism : a contemporary history. — New York : New York University Press, 1990. — 332 с. — ISBN 978-0-8147-1435-5, 978-0-8147-1448-5.
  23. ↑ Judith Plaskow. Lessons from Mary Daly // Journal of Feminist Studies in Religion. — 2012. — Т. 28, вип. 2. — С. 100–104. — ISSN 8755-4178. — DOI:10.2979/jfemistudreli.28.2.100. Архівовано з джерела 23 квітня 2021. Процитовано 26 квітня 2022.
  24. ↑ а б Sarah Lucia Hoagland, Marilyn Frye. [2] — Penn State Press, 2010-11. — 468 с. — ISBN 978-0-271-04393-7. Архівовано з джерела 21 квітня 2021
  25. ↑ Nicholas King. Whispers of liberation : feminist perspectives on the New Testament. — New York : Paulist Press, 1998. — 214 с. — ISBN 978-0-8091-3816-6.
  26. ↑ а б Caryn D. Riswold. [3] — Cascade Books, 2007. — 232 с. — ISBN 978-1-59752-826-9. Архівовано з джерела 11 квітня 2021
  27. ↑ Mary E. Hunt. Pure Complexity: Mary Daly’s Catholic Legacy // Feminist Theology. — 2014. — Vol. 22, iss. 3 (1 May). — P. 219–228. — ISSN 0966-7350. — DOI:10.1177/0966735014522565.
  28. ↑ Lucy Sargisson. [4] — Psychology Press, 1996. — 274 с. — ISBN 978-0-415-14175-8. Архівовано з джерела 17 квітня 2021
  29. ↑ Amy R. Baehr. Liberal Feminism / Edward N. Zalta // The Stanford Encyclopedia of Philosophy. — Metaphysics Research Lab, Stanford University, 2021. Архівовано з джерела 23 квітня 2021. Процитовано 26 квітня 2022.
  30. ↑ Mary Daly. Pure lust : elemental feminist philosophy. — Boston : Beacon Press, 1984. — 500 с. — ISBN 978-0-8070-1504-9.
  31. ↑ Mary Daly, Jane Caputi. Websters' first new intergalactic wickedary of the English language. — Boston : Beacon Press, 1987. — 348 с. — ISBN 978-0-8070-6706-2, 978-0-8070-6733-8.
  32. ↑ Rosemary Radford Ruether. Women and redemption : a theological history. — Minneapolis, MN : Fortress Press, 1998. — 388 с. — ISBN 978-0-8006-2945-8, 978-0-8006-2947-2.
  33. ↑ Sarah Lucia Hoagland, Marilyn Frye. [5] — Pennsylvania State University Press, 2000. — 472 с. — ISBN 978-0-271-02018-1. Архівовано з джерела 17 квітня 2021
  34. ↑ Wayback Machine (PDF). web.archive.org. 30 серпня 2016. Архів оригіналу (PDF) за 30 серпня 2016. Процитовано 21 квітня 2021.
  35. ↑ Emily Erwin Culpepper. Introduction // Journal of Feminist Studies in Religion. — 2012. — Т. 28, вип. 2. — С. 89–90. — ISSN 1553-3913. Архівовано з джерела 8 березня 2021. Процитовано 26 квітня 2022.
  36. ↑ Mary Daly. [6] — NYU Press, 2017-01-24. — 477 с. — ISBN 978-1-4798-7074-5. Архівовано з джерела 21 квітня 2021
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мері_Дейлі&oldid=43853381