Миколай VII Радзивілл — Вікіпедія

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Радзивілл.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Микола Радзивілл.
Миколай VII Радзивілл
Mikalojus Radvila
Народивсябл. 1546
Новогрудок, Велике князівство Литовське
Помер18 грудня 1589
Новогрудок
ПохованняДубінгяй
ПідданствоНовогрудок
Національністьлитвин
Діяльністьполітик
ПосадаНовогрудський воєвода[d][1], Мозирський старостаd[2], учасник виборів короля Польщіd, Ловчий великий литовський[3] і староста Мерецькийd
Конфесіякальвінізм
РідРадзивілли
БатькоМиколай Радзивілл[4]
МатиKatarzyna Tomickad
Брати, сестриКшиштоф Радзивілл
У шлюбі зОлександра Вишнивецька-Радзивілл[5][4][6] і Zofia Helena Hlebowicz Połońskad[4][6]
ДітиЮрій Радзивілл[4], Софія Радзивілd[4], Katarzyna Radziwiłłd[4], Q121886746?[4] і Q121886747?[4]
Герб
Герб

Микола́ Радзиві́лл (лит. Mikalojus Radvila; бл. 1546— 18 грудня 1589, Вільнюс) — державний і військовий діяч Великого князівства Литовського.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив з аристократичного роду Радзивіллів. Старший син Миколая Радзивілла Рудого, великого гетьмана литовського, і Катаржини Томицької. Народився близько 1546 року. Здобув гарну домашню освіту. Водночас долучився до кальвінізму.

На чолі власних надвірних загонів брав участь у Лівонській війні з Московським царством. У 1564 році разом зі своїм батьком брав участь у перемозі над московитами в битві під Чашниками. У 1574 році отримав посаду ловчого великого литовського. Того року Миколаю Радзивіллу надано староство мозирське у пожиттєве володіння. Водночас одружився з представницею впливового рутенського (українського) роду Вишневецьких. 1577 року здобув мерецьке староство.

У 1578 році брав участь в битві з московським військом під Венденом, де Московії було завдано поразки. У 1579 році брав участь в облозі і взятті Полоцька польсько-литовською армією під орудою короля Стефана Баторія. Згодом, того ж року, Радзивілла було призначено воєводою Новогрудським.

У 1580 році брав участь в облозі Стефаном Баторієм Великих Лук, в 1581—1582 роках — в облозі Пскова. 1582 року після смерті дружини одружився з представницею білоруського роду Глібовичів. 1584 році після смерті батька розділив з Христофором родинні володіння. 1587 році підписав обрання ерцгерцога Максимілана австрійського королем Речі Посполитої. Помер у 1589 році.

Володіння

[ред. | ред. код]

Йому належали маєтки в Литві (Віжунов, Дубинки тощо), Белиці, Докудове, Ліпічна і Жирмуни в Лідському повіті, Мядель в Ошмянському повіті, Острів в Новогрудському повіті, Індура в Городенському повіті.

Родина

[ред. | ред. код]

1. Дружина — Олександра, донька Івана Вишневецького;

2. Дружина — Олена, донька Івана Глібовича, великого канцлера литовського.

Діти:

  • Юрій (1578—1613), каштелян трокський;
  • Катерина, дружина: 1) Миколаю Нарушевича, каштеляна жмудського; 2) Петра Горайського, старости ушпольського;
  • Софія (д/н—до 1604), дружина: 1) Юрія Ходкевича, старости жмудського; 2) Христофора Дорогостайського, маршалка великого литовського.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Mikalojus Radvila. Lietuviškoji tarybinė enciklopedija, IX t. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1982. T.IX: Pintuvės-Samneris, 306 psl.
  • Радзівіл Мікалай // Вялікае Княства Літоўскае. Энцыклапедыя у 3 т. — Мн.: БелЭн, 2005. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — С. 494. — 788 с. — ISBN 985-11-0378-0.
  1. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 37.
  2. ↑ Радаман А. Патранальна-кліентальныя адносіны ў Новагародскім павеце і іх уплыў на палітыку і дзейнасць органаў шляхецкага самакіравання ў другой палове XVI – пачатку XVII ст. // Магнацкі двор і сацыяльнае ўзаемадзеянне (XV–XVIII стст.) / за ред. А. М. Янушкевіч — Мінск: 2014. — С. 289. — 442 с. — ISBN 978-985-7085-26-2
  3. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 236.
  4. ↑ а б в г д е ж и Radziwiłłowie herbu Trąby — Warszawa: Archiwum Główne Akt Dawnych, Wydawnictwo DiG, 1996. — 67 с. — ISBN 83-85490-62-0
  5. ↑ Сліж Н. З дакументальнай спадчыны сям’і віленскага цівуна Шымка Мацковіча і Зафеі Паўлаўны: ад сямейных адносін да гісторыі дома Багдана Онкавіча ў Вільні // Białoruskie Zeszyty Historyczne — Беласток: Беларускае гістарычнае таварыства, 2018. — вип. 49. — С. 243. — ISSN 1232-7468
  6. ↑ а б Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia rodu — Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 45. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Миколай_VII_Радзивілл&oldid=43535773